Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
16 Театр · “Містичне дійство за творами популярного на заході митця українського походження”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

Світ фентезі Стефана Грабінського

Слово Просвіти, №07 за 2023 рік

Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Ірини ГУРІНОЇ – Раніше мої твори ставилися в Київському академічному театрі “Золоті ворота” (вистава “Mu- dak”), Львівському національному театрі імені Марії Заньковецької (“Львівське танго”), Луцькому театрі “ГарМиДер” (“Синдром уцілілого”), – розповів Андрій Бондаренко. – Цікаво писати про якісь тріщини в повсякденному житті, коли людина опиняється на межі звичайного та незвичайного, раціонального та ірраціонального. Приблизно десять років тому натрапив на твори Стефана Грабінського. Якось випадково побачив будинок у Львові, де він мешкав. Почав читати і зрозумів, що це надзвичайно цікава, крута література, про яку у нас ніхто не знає. Він писав про місця і простори, аналогічні Львову. І теми в нього були цікаві – напівфентезі, напівфілософські. Захотів побачити своє рідне місто його очима. Ще в 90-х роках Юрій Винничук намагався популяризувати творчість цього письменника в Україні. Видавав його окремі оповідання. Я вирішив продовжити цю справу. Написав статтю про Грабінського, вів у Львові екскурсію його слідами. Коли дізнався, що Національна спілка театральних діячів України робить студію, присвячену інсценізації, то подумав, що це добра нагода через засоби театру розповісти про цього митця. На Лабораторії Національної спілки театральних діячів України (НСТДУ) влітку 2021 року написав п’єсу за творами Грабінського. А в жовтні минулого року був на мистецькій резиденції у Швеції. У цій же резиденції жила режисерка з Києва Марія Грунічева. Ми заприятелювали. Після цього НСТДУ зробила “Марафон сучасної драми”. Через лотерею розподіляли, в якому театрі читання якої п’єси відбудеться. Саме завдяки жеребкуванню моя п’єса потрапила до рук Марії. Було важко повірити, що це сталося випадково, але це доля. Ми комунікували з Марією. Вона сказала, що спочатку хоче зробити читання п’єси, а потім поставити за нею виставу. Дещо дописав у своєму творі на її прохання. Мене запрошували на репетиції, але я зміг приїхати вже на саму прем’єру. Враження від постановки максимально позитивне. Вперше був на виставі театру “Колесо”. Тут для мене все нове. Сподобалося затишне камерне приміщення театру. У п’єсі багато персонажів, але насправді вона теж камерна. Актори вдало пропрацювали своїх персонажів. Вистава дещо розходилася з моїм авторським задумом, але це додавало нових цікавих вимірів. Я навіть місцями забував, що це мій авторський текст. Було б добре ще попрацювати з цим театром. Вже налагодилися зв’язки, є взаєморозуміння з режисером і акторами. Коли писатиму наступні п’єси, то думатиму і про цей театр. Нещодавно я написав п’єсу про друга дитинства, який зараз на фронті. Маю щоденник, який писала моя мама у 1960-х роках, хочу перетворити його на п’єсу. Також мене зацікавив драматичний твір німецького письменника кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття Генріха фон Кляйста. У ньому йдеться про одну з воєн у Європі, у якій брали участь російські війська. Думаю зробити римейк, переробити цей твір з огляду на сьогоднішні реалії. – Нова вистава – це моє друге звернення до сучасної української драматургії. Раніше був мюзикл “Flower boom” (“Квітковий бум”) за п’єсою Наталки Коломієць, – продовжила розмову Марія Грунічева. – Андрій уже згадав, що ми познайомилися на резиденції у Швеції восени минулого року. У Марафоні НСТДУ брало участь 40 театрів, було написано 40 п’єс. Ми з Андрієм довго сміялися, коли дізналися, що його п’єса потрапила саме до мене. Це справді випадковість. Зараз він пише переважно про війну, про переселенців. А п’єса “Ультіма Туле” не пов’язана з нашим сьогоденням. Вона зацікавила мене містичністю, а також образом головного героя. Ми досить швидко зробили перформативне читання, народився стиль, який захотілося продовжити у виставі. Зізнаюся, коли п’єса вперше потрапила до рук, я дещо розгубилася. Адже вона швидше для кіно, де багато локацій і спецефектів. Але ми знайшли нестандартний хід, зрозуміли, що можна грати ремарки. Завдяки цьому глядач отримує уявлення, що й де відбувається. Головний герой Стефан Грабінський (він же автор творів, за якими створені п’єса і вистава) живе у своїх хворобливих мареннях. Можливо, він втратив свою музу – у виставі це Ксенія Калегріс. У фіналі герой сидить із дитячою музичною скринькою і грає на ній. Очевидно, його душа знайшла спокій, але залишилася туга за нерозділеним коханням. До театру нещодавно прийшли два молодих артисти Ростислав Фоменко та Арсен Бойчук. Вони раніше працювали в Сєвєродонецьку, в Луганському обласному академічному українському музично-драматичному театрі. Мені здається, що це перспективні виконавці. Можливо, їм бракує досвіду, але впевнена, що у хлопців все попереду. З усіма іншими акторами добре знайома. З Парасковією Жилінською співпрацювала у “Квітковому бумі”. У неї хороший темперамент, при наполегливій праці вона теж зможе багато досягти. Поруч із нею на сцені досвідчені виконавці – заслужена артистка України Наталія Надірадзе-Вронська та Андрій Мороз, які, як на мене, зіграли майстерно. Раніше вже в багатьох проєктах працювала разом із Оленою Тертичною. Ціную її талант. Також не перший рік співпрацюємо з Ігорем Марусяком (виконавець ролі Стефана Грабінського). А Юріс Тете не є професійним актором, він скоріше продюсер. Я дала йому шанс вийти на сцену. За кордоном ми зробили онлайн-виставу в режимі реального часу “Сон літньої ночі”, де він грав. А тепер зміг зіграти у звичайній виставі. Думаю, Юріс впорався з цим завданням. З Олександром Микитенком теж почали працювати за кордоном. Потім залучили до театру “Колесо”, де в нього вже є кілька ролей. Він не лише професійний актор, а й викладач акторської майстерності з багаторічним досвідом. У нас не було художника, і сценографічне рішення придумували самі. Музичне оформлення вистави зробила наша звукорежисера Світлана Петренко. Через обмеженість часу і проблеми зі світлом змогли втілити не всі свої ідеї. Також додали відеопроєкцію, аби показати, що в головного героя сталося запаморочення. Костюми персонажів цілком побутові. А те, що ці персонажі несправжні, глядач починає розуміти по ходу дійства. Усі вони – в голові головного героя, трохи викривлені, неорганічні, неприродні. Своєю новою режисерською роботою на сьогодні задоволена приблизно на 50 відсотків. Сподіваюсь, що вистава увійде до репертуару театру, але над нею треба ще попрацювати, зробити виразнішими всі думки. Це буде містичне дійство за творами досить популярного на заході митця українського походження. Репертуар Київського академічного театру “Колесо” нещодавно поповнився виставою “Ультіма Туле”, створеною за п’єсою сучасного українського драматурга Андрія Бондаренка, що була написана за оповіданнями Стефана Грабінського. Режисерка-постановниця – заслужена артистка України Марія Грунічева.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин