Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

Запалити свічку в темряві

Слово Просвіти, №07 за 2023 рік

лодого працівника, як швидко і гарно він працює, і він відповів: “Спокійно”. Так він оцінив свою роботу. Незворушний спокій – ось що рятує в критичній ситуації. Є хасидська притча про маяк. Почався нічний шторм і кораблі могли розбитись, бо вогнище на маяку не вдавалося розпалити – скінчились дрова. Доглядач узяв свічку, маленьку – все, що у нього залишилось, і став підніматись на вежу. “Куди ти мене несеш, господарю?” – спитала свічка. “А щоб ти освітила шлях кораблям, котрі пливуть по морю”. “Та що ти таке кажеш? Мій вогник слабкий і маленький, він і твою комірку не освітить”. “Світи, як можеш і як умієш, свічко, я не прошу у тебе багато”, – попросив її господар. Коли вони піднялись на верх вежі, чоловік запалив від свічки лампу, теж невелику, обставлену дзеркалами, і враз засіяло таке велике світло, що всі кораблі, що пливли на той час до рідної гавані, змогли щасливо повернутися. До слова. Маленькі свічки для підігріву горять довше і краще, ніж усі ці понтові свічки з ароматами чи звичайні високі свічки. Згорають до кінця і не чадять. Сродна праця і “гроби поваплені” Не було світла, то я увімкнула радіо. “Суспільне”, здається, вирішило розслабити своїх слухачів, але, принаймні, одну слухачку розлютило до нестями. Звідкись витягли, можливо, з-за чиєїсь теплої пазухи панянку, яка вважає, що вміє співати. Вона не могла пару слів до купи зв’язати українською, хоча, думаю, жодною іншою – також. А коли заспівала, то це було виття собаки Баскервілів на болотах. Може, з неї би була гарна манікюрниця чи офіціантка, але й тут треба таланту. Це – цікаві професії та достойні. Або, якщо вже їй так хочеться співати, взялася б за навчання, років на десять, але всі хочуть використати молодість для прориву на Парнас чи Олімп. Такий світ, у якому домінують “гроби поваплені” – біблійний вислів, який любив вживати Григорій Сковорода про тих, хто ховає за глянцем і позолотою гниль і сміття. Я подумала, що в цій темряві в хаті й за вікном мені б дуже добре зайшла пісня у виконанні Миколи Кондратюка “На долині туман”. Бо вона проганяє тривогу і надає сенс існуванню. Подруга подарувала мені платівку 60-х. Але ж послухати не можу, бо нема електрики. Гаразд, еліту треба виростити, і її повинні ще й визнати елітою в суспільстві. Еліта в Галичині виросла зі священників, які насамперед дбали про те, щоб їхні парафіяни розвивались як особистості. І розвивались самі в нестерпно важких для нашого етносу умовах. Із етнографів, фольклористів, локальних істориків у рясах виростали політики і дисиденти. Їхні діти здобували якісну освіту і були при цьому українськими патріотами. Їхні онуки йшли в підпілля ОУН, а потім в УПА. Вони були незручні, але справжні. Теперішній бомонд, який приймають за еліту, починав із комсомольської кар’єри, був сексотами КГБ і, напевно, швидко піднявся б на соціальному ліфті, але здобуття Незалежності завадило йти прокладеною ліктями стежкою. Дехто з їхнього покоління спився, бо не вмів нічого робити. Ні кошиків з лози плести, ні головою працювати, а всі не можуть бути начальниками. А ті, хто вижив, ні, не вижив, бо мерці не живуть, мімікрував, використав старі зв’язки і зараз зомбує суспільство, не вилазячи з екранів телевізора і комп’ютера. ККД там на нулі. Це просто голови, що говорять, і писки, що повторюють чужі думки, бо своїх немає. Блазні, які уявили себе королями. Гроби поваплені. Є безіменні могили на Колимі, тепер на Сході України, де лежить розстріляна і закатована еліта, яку ніколи не пускали ні на радіо “Свобода”, нів телевізор. А Григорій Сковорода – це не ряджений філософ, не симулякр, як тепер кажуть, а Той, хто запалив свічку в темряві, що вкрила Україну у XVIII ст., і вона світить досі. “Хмари” Нечуя-Левицького Я була підлітком, коли мама взяла у когось повість “Хмари” (з 10-томного видання) і, не втримавшись, зачитала той знаменитий уривок про чорні хмари русифікації над Україною. У нас була і досі є груба книжка, що вже навіть сторінки в ній розпадаються, і ледве видно шрифт – “Вибрані твори” Нечуя-Левицького. Я безліч разів перечитувала цю книжку, особливо запали мені в душу “Дві московки”, хоч я не все там розуміла в 10-11 років. А “Хмари”… Кожному українцю варто їх прочитати, аби зрозуміти, що відбувається зараз. Актуальнішої книги під час війни годі й пошукати. “Студенти з України й Білорусії були цивілізованіші, делікатніші. Вони стояли далеко вище од інших, навіть розвиттям розуму, і виглядали паничиками й європейцями між грубими великорусами. Усі студенти говорили московським язиком, і рідко траплялося почути співучу, м’яку розмову українську. Серед самого монастиря стояла велика гарна Богоявленська церква. На полуденній стіні церкви була залізна дошка з написом над могилою гетьмана Конашевича-Сагайдачного. Самий монастир з академією стояв на Мазепиному дворі. І, невважаючи на те, в академії Петра Могили, св. Димитрія Туптала й інших не було й духу, й сліду тих давніх діячів України, тих Сагайдачних, Могил… В Братськім монастирі, в давній славній академії панував чужий великоруський дух, чужа наука, чужий язик, навіть чужі люде… Все давнє українське лежало десь глибоко під землею, рядом з могилою Сагайдачного, а над землею роєм вилися попід деревом чужі люди з чужої далекої сторони, з чужою мовою, з чужим духом, нагнані бог зна звідкіль, щоб загнати ще глибше в землю нашу старовину і новину і поховати її навіки”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин