Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
З історії “Просвіти” · “Славімо Великих Українців – Творців, Будителів, Борців “Руської Бесіди”, Просвітників Народу”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Сповідувані ідеали Шевченкового Слова

Слово Просвіти, №07 за 2024 рік

19 лютого у велелюдній залі Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича відбувалося академічне дійство, приурочене суспільно знаковому явищу Буковини (і не тільки) – створенню “Руської Бесіди”. Хоча війна прив’язує майже кожно" го до своєї кривавої колісниці, одначе людська душа прагне доброї та сумлінної пам’яті, яка живить сущих українців, міцнить їх вірою й духовною силою. Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України Отож! 18 лютого – 155 років(!), як “Руська Бесіда” була офіційно визнана крайовим урядом українською просвітницькою організацією. А нещодавно (8 грудня 2023 р.) відзначено 155- ліття створення “Просвіти” – однієї з найславніших українських громадських організацій, яка ось уже в трьох століттях продовжує ходу своєї націєтворчої місії, ставши оберегом освітнього, культурно-наукового розвитку, консолідації та піднесення національної свідомості українського народу. Вони були створені у Львові 1868 року і Чернівцях 1869-го (січень), коли проти них у цих краях активно “працювали” ворожі москвофіли. Адже це були товариства, що діяли згідно з національними принципами, несучи українцям рідне слово, освіту, науку, утверджуючи омріяну ідею незалежности України. “Просвіта” в розділеній двома імперіями Україні обстоювала її духовну суверенність і політичну незалежність. Вона стала справжнім центром духовного, інтелектуального, громадського і політичного життя Нації. Невипадково згодом (в часи національновизвольних змагань) влада першої УНР нараховувала половину діячів “Просвіти”, Українська Держава П. Скоропадського – до 38%, друга УНР – від 24% до 56%. А в ЗУНР також кожен другий був членом “Просвіти”. Практично її тотожністю (ідеологічно, світоглядно, культурно) та праобразом була “Руська Бесіда”, сотворена одразу ж наступного місяця (26 січня 1869 р.) в Чернівцях на установчих зборах за участю 200 делегатів. Низка важливих чинників спричинила народження такої значущої для Буковини української організації, починаючи від протестного “короля Карпат” Лук’яна Кобилиці, революційних подій в Австрії 1848–1849 рр. (“Весни народів”), “волосько-руських” суперечностей, національного і соціально-культурного уярмлення підавстрійського українства, завершуючи тим, що будило приспаний дух народу, коли в Чернівцях було вперше організовано вшанування (1864 року!) у Церкві святої Параскеви Тараса Шевченка. Важкі то були часи для українських буковинців. Іван Франко в праці “Лук’ян Кобилиця”, надрукованій у Записках НТШ 1902 року, напише так: “В Австрії, що до марта 1848 р. дрімала мов замерзлий ставок під корою бюрократичного германізму, нараз розбурхали ся хвилі національних і соціальних суперечностей”. Але за таких обставин в краї відчувався брак свідомого люду, передовсім його переднього ряду, який був би здатним розпочати рух за національне відродження. У своєму знаковому творчому доробку “Буковинська Русь” відомий науковий і громадсько-політичний діяч С. Смаль=Стоцький згадував: “Були одиниці на Буковині, як Федькович і Воробкевичі, що переймалися ідеєю народною. Загал Буковинської Руси був несвідомим почуттям “рускости”. Отож, для зрушення цієї недостатньо свідомої маси, щоби оживити буковинську (українську) інтелігенцію та змістом наповнити слово “рускість” (українськість), потрібен був якийсь значимий суспільний поштовх. І, як стверджував той же Смаль-Стоцький, то “сей товчок вийшов мимоволі від владики Гакмана” і з кінця жовтня 1868 року (на весіллі Є. Андрійчука в Товтрах) розпочалася організаційна робота зі створення цього важливого для українців товариства, які “забажали жити своїм осібним життям”, “із почуттям відрубности і почуттям єдности з прочою Руссю”. 18 лютого 1869 р. місцевий уряд затвердив де-юре легальність організації (Статут із 10 розділів та 42 параграфів). Сидір Воробкевич одразу ж напише слова і музику пісні “Чом красна Буковина”: Чом красна Буковина Дзвенить від гучних нут, Від гір Карпат високих І аж по синій Прут, Дзвенить, дзвенить, І аж по синій Прут. То з тихої могили Дух руський ся збудив, І, мов до моря хвилі, По краю ся розлив. Справді, національний протуберанець заставив спалахнути український дух і спраглість до волі. А вже в березні того ж року українські посли (депутати) в Буковинському сеймі виступили з вимогою дублювати діловодство скульптури та інсталяцій має на меті розкрити історію креативних зрушень у мисленні українців та, сподіваюся, зруйнувати багато стереотипів про українське мистецтво ХХ століття. Це не означає, що ми зібрали тут усіх митців України, яких вважаємо інтелектуальними, але ми поставили основні маркери і надалі будемо продовжувати цю справу”, — зазначив під час відкриття артдиректор ЦІММ Богдан Мисюга. Експозиція дебютного проєкту поділена на п’ять періодів: мистецтво індивіда, мистецтво крайового парламенту українською мовою Близько 15 років (до 1884-го) українські народовці вели настійливу боротьбу проти реакційного москвофільства, пам’ятаючи сказане ще на початку створення “Руської Бесіди” авторитетним духівником Буковини Мартиновичем, що “не москва, не чужі запомоги є нашим помічником, але власна праця”. Тому нині, роблячи узагальнення значимості цієї славної організації для поступу в народі національної свідомості, не варто вдаватися лише до її надмірної “ідеалізації” в словах і тодішніх ділах, дещо залишаючи узбіч ті надскладні проблеми та хворобливі прояви в світоглядно-політичному вимірі діяльності “Бесіди”. Адже „твердий“ напрям щодо ідей українськості далеко не одразу стверджувався очільниками товариства в ідеологічній та практичній площинах. Бо задовго до того, як молоді, завзяті, патріотичні й віддані борці за народну ідею (на кшталт О. Поповича, І. Тимінського та ін.) взяли гору, організація пройшла непростий шлях випробувань. Його треба критично оцінювати передусім не лише для утвердження історичної правди, але й щоби винести з того періоду певні повчальні уроки для оцінок реальностей сьогодення. С. Смаль-Стоцький у “Буковинській Русі” окреслює принаймні три періоди становлення та розвитку “Руської Бесіди”, характеризуючи сутнісні сторони її суспільної ролі. Він описує, як сучасник і свідок тих часів та подій, що 1869–1875 роки були добою, коли панувало багато слів патріотичного запалу та фантастичних мрій; 1875–1878-ті, то були роки похмурого періоду майже формального “розкладу”, а 1878– 1884-ті роки стали смутними часами засадничої кризи. Передовсім варто зазначити, що як в Галичині, так і на Буковині цей розклад спричинявся не лише недостатньою національною свідомістю мас, а й сутнісним впливом передусім реакційної суспільнополітичної течії “москвофільства”, що вкоренилася на теренах західно-українських земель. Описується, що “консул російський дуже ревно заопікувався Рускою Бесідою. Продан (очільник організації) став часто заходити до нього і тоді товариство мало грошей “подостатком та дістало гарну бібліотеку”. Отож, така “допомога” і такі „пособія” формували ворожі для народу москвофільські настрої, думки та хибні прогресу, мистецтво моральної опозиції, мистецтво цинічного дискурсу та мистецтво дієвих інтелектуалів. У виставкових залах, площею понад 1000 кв. м зібрано близько 400 робіт українських митців. За словами Мисюги як куратора виставкового проєкту, основний задум експозиції — показати глядачам процеси, що відбувалися в українському мистецтві впродовж багатьох десятиліть поспіль. На виставці представлено твори Якова Гніздовського, Марії „убєждєнія“, коли, як писав автор “Буковинської Русі”, “брат слов’янин” не допомагав брату, а наймав його за гроші як наймита собі. А тому й проглядалася “торгівля” цінностями, що образно сфокусувалися в так званій формулі заміни однієї “с” на дві “сс”, що мало відображати вже політику “русской бєсєди” в інтересах москви. Тому вся “опіка консула російського вийшла Русинам на всі боки на шкоду”, оскільки московити, щоби позбавити українців єдності, рідномовності й ріднокультурності, чинили всіляке зло й “баламутили” їх погляди в усіх сферах життєдіяльності – від церкви, мови, школи, книжки, газети і до нагнітання роздраю між православними й греко-католиками та агресивного пропагування “єдінородства”. Тому, очевидно, логічною мала б бути і відповідь на питання, а чому в “Руській Бесіді” на початковому етапі не брав участь Ю. Федькович. На це можна і варто відповідати лише однозначним рефреном – поет не терпів будь-яких проявів московщини, свято сповідуючи ріднонародність, традицію, українську соборність і велике Шевченкове Слово. Осип Маковей у життєписі Федьковича (1911 р.) так характеризував його світоглядні ідеали: “1862 р. Федькович читав уже Шевченка і так собі його сподобав, що почував себе, як в раю, читаючи його”. Отож! Жодним чином у Федьковичевій душі не могли поєднатися національні Ідеали великого Тараса і московська блекота. Зате, коли “настала 4-та доба від 1884 року і запанувала в “Рускій Бесіді” одноцільність і самосвідомість народна”, то, як пише автор “Буковинської Русі”, він, не беручи до того “жадної участи в справах, приляг тілом і душею до Рускої Бесіди, а праця для Бібліотеки для молодіжи стала ему наймилійшою”. До цієї суспільно значимої справи були залучені кращі тодішні письменники С. Воробкевич (Данило Млака), Г. Воробкевич (Наум Шрам), С. Смаль= Стоцький, О. Попович, Є. Ярошинська та ін. “Руська Бесіда” покликала до життя 1885 р. й український часопис “Буковину”, яку “приняв нарід дуже радо” і вона в 90-ті роки ХІХ століття виходила щоденно, будучи знаменом національного поступу. Особливу увагу нові народовці-керівники приділяли молодіжній Бібліотеці та читальням, оскільки О. Попович вважав саме українську молодь “будучністю народу!”, ствер- Примаченко, Карла Звіринського, Євгена Лисика, Алли Горської, Федора Тетянича, Костянтина Зоркіна, Сергія Якуніна, Олекси Фурдіяка, Альфреда Максименка, Анатоля Степаненка, Алли Гончарук, Миколи Трегуба, Романа Жука, подружжя Ганни Куц й Віктора Довгалюка та багатьох інших. У Центрі інтелектуального мистецтва “Меркурій” спочатку діятиме постійна експозиція, а згодом відбуватимуться ротації виставкових проєктів, будуть проводитися наукові конференції джуючи, що якою молодь виховаємо, таким і будуть наступні покоління, а тому мусимо виховати їх здатними заступитися за своїх батьків, розбудити любов до свого рідного, до своєї Батьківщини, розширити світогляд, не знівечувати пам’ять про батьків, дбаючи про себе і свій Народ. Справді, “Руська Бесіда” стала найголовнішим літературним і просвітницьким осередком, що вже на початках, як засвідчують документи, “пустила межи нарід руский около 200,000 аркушів друку”. Рідна українська мова (народна) було тим “яйцем Колумба” (за Смаль-Стоцьким), котре стало на Буковині основою розквіту і розвитку духових сил. “Немов з глубокої нори полилися ріки на всї боки, аби зростити руску (українську) ниву, що вже не лежала облогом і не заростала бур’янами… Отся історія показує котрою дорогою Русини можуть дійти до своєї мети”. “Руська Бесіда”, ставши в ті часи посестрою “Просвіти”, нуртувала як джерело ідей та діянь, була ініціаторкою культурницьких і громадських починань для блага свого народу. Її діяльність була пов’язана з життєтворчістю великих українців: Ю. Федьковича, Сидора і Григорія Воробкевичів, Є. Гакмана, С. Смаль=Стоцького, О. Поповича, Є. Пігуляка, М. Кордуби та багатьох інших славних буковинців. Вона на своєму благодатному просвітницькому ґрунті зрощувала газету “Буковина”, “Час” (1928), популярні часописи “Ластівка”, “Читальня”, історичні книги та журнали, громадські організації, зокрема “Руська (Українська) школа”, “Народний дім”, “Буковинський вояк”, “Руська Рада”, “Жіноча громада”. Її наполегливій та одержимій праці завдячуємо і створення в ті нелегкі часи кафедр української мови та літератури й богословія (українською викладовою мовою) в Чернівецькому (тоді цісарському) університеті. Багато добрих справ чинилося цією славною спільнотою, допоки на Буковину не прийшли “асвабадітєлі” 1940-го. Але не так сталося, як московцям гадалося. Уже інші, наступні покоління свято оберігають і розвивають просвітницькі й державницькі традиції “Руської Бесіди”, культивовані нею цінності Суверенності, Соборності, Свободи й Незалежності. Бо в ній були закладені сповідувані ідеали Шевченкового Слова: Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине... От де, люде, наша слава, Слава України! Славімо Великих Українців – Творців, Будителів, Борців “Руської Бесіди”, Просвітників Народу. Слава Воїнам Духу і Меча! та презентації українських творів за кордоном. З нагоди відкриття новий артпростір має і благодійну мету: відвідувачі можуть долучитися до неї, придбавши благодійний квиток чи особливий мерч, або взявши участь у спеціальній кураторській екскурсії. Кошти спрямовують на протезування українських військових в Національному реабілітаційному центрі “Незламні” (Unbroken). Збір триватиме впродовж трьох місяців з моменту відкриття. За інформацією Укрінформу

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин