Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спадщина · “Хай кожен іде своїм шляхом. Але бажано, щоб цей шлях вів до України, а не від неї...”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Бачити й відчувати Донеччину

Слово Просвіти, №07 за 2024 рік

Ігор ЗОЦ З Іваном Михайловичем Дзюбою мені пощастило познайомитися на хвилі земляцтва: на зламі віків я редагував у Донецьку обласну газету “Донеччину”, ту саму, в якій за інших часів студент Сталінського педінституту Дзюба вперше надрукував свою замітку. У 1999–2005 рр. Іван Дзюба очолював Комітет з Державних (Національної) премій імені Тараса Шевченка. З академіком мене познайомив заступник голови Держкомтелерадіо Віталій Абліцов. Під час тієї пам’ятної зустрічі в Києві навесні 2000 року я відчув його щире зацікавлення літературним життям, подіями й суспільними настроями на Донеччині. Було помітно, що він потребує інформації, зокрема про людей, з якими колись учився чи був знайомий на Донеччині. Я спробував втамувати цей інтерес. Надсилав найцікавіші випуски “Донеччини” та додатку “Світлиця”, робив передруки статей Дзюби зі столичних видань. А в 2012 році, коли проросійська влада януковичів пішла в наступ на українську мову і культуру, ми швидко домовилися про ексклюзивне інтерв’ю для нашого видання. Воно вийшло в “Донеччині” під заголовком “Академік Іван Дзюба: Хай кожен іде своїм шляхом. Але бажано, щоб цей шлях вів до України, а не від неї...”, згодом я передав цей текст для “Кримської світлиці”, яка невідкладно його оприлюднила. Якийсь гіркий символізм: інтерв’ю-попередження про небезпеку від росії з’явилося в українських газетах Донецька і Сімферополя – міст, які вже в 2014 році потраплять в окупацію... І. Дзюба надсилав мені свої книги з автографом, але, на жаль, вони залишилися в редакційній книгозбірні, яка була знищена бойовиками так званої “днр”. А от деякі листи з нашого спілкування збереглися, і я сподіваюся, що вони цікаві не тільки дослідникам творчості видатного україніста. З листів академіка Івана Дзюби до автора Шановний Ігорю Олексійовичу! Дякую Вам за надіслані газетні матеріали. Це для мене важливо – бачити й відчувати, що діється поза Києвом, а надто на Донеччині. Бачу, як Ви і Ваш колектив прагнете підтримувати українство – скрізь є живі люди. Особливо цікаво було мені прочитати Станіслава Жуковського (вітання йому!) “Роздуми письменника над книгою “патріотів-землячків” (до речі, де б дістати цю книжку?) та матеріал про Маріуполь часів окупації... Цікаві й потрібні літературні сторінки... Бажаю Вам добра. Вітання Івану Сергійовичу Костирі, Анатолію Івановичу Сенникову, всім колегам. 2.06.2000. І. Дзюба. P. S. Дуже потрібні й добрі Ваші виступи на теми української мови. Чи бачили Ви мою статтю в “Урядовому кур’єрі”? 31.01.2001 Київ Вельмишановний пане Ігоре! Вибачайте, що рідко коли озиваюся, але газети, які Ви надсилаєте, уважно переглядаю і чимало відбираю такого, що мені пригодиться. Я тепер пишу (попри тяжкий дефіцит часу) працю про сучасні проблеми українства, тож збираю всіляку інформацію на цю тему. Крім того, мені хочеться бачити, як ваша газета за “специфічних” донецьких обставин (а втім, вони не лише донецькі) мужньо і вміло обстоює українську культуру, гуртує навколо себе людей, яким Україна дорога. Оскільки Ви час від часу передруковуєте мої публікації, тобто є певний інтерес до цих тем, то я надсилаю Вам кілька своїх доповідей останнього часу – на всяк випадок, може, щось приглянеться. Правда, вони надто “теоретичні” як для газети. Колись, може, знайдеться час і щось спеціально для “Донеччини” написати. До речі, в одному з інтерв’ю для телебачення я говорив про свою співпрацю з “Радянською Донеччиною” в 50-ті роки; передача йшла на Київ, але, може, я передам у Донецьк касету – своїм друзям; правда, тих, про кого я там згадую, на жаль, уже немає (Андрій Васильович Клоччя, Павло Байдебура та ін.)... Тим часом – добра і здоров’я Вам, хай працюється! 15.05.2007 Київ Шановний Ігоре Олексійовичу! Дякую за листа і за газети. Юрій Работін наполегливо запрошував мене до Донецька, але я, на жаль, уже невиїзний. Хоч і докоряю собі: такі зусилля, як цих одеситів, треба підтримувати. Що ж, мушу робити щось інше, роботи скрізь вистачає, тільки б часу... Що ж до “короткого привітання”, то подаю можливий текст. З повагою і побажанням успіхів – І. Дзюба. Шановні фіналісти конкурсу “Українська мова – мова єднання!” Дозвольте висловити вам почуття поваги і вдячності: ви, як і всі учасники конкурсу, розумієте, що мова – це найбільша духовна цінність кожного народу, і той, хто знає і любить її або хоче знати і любити, – не тільки збагачує себе, а й знаходить дорогу до інших. Українська мова не воює з іншими мовами, її місія – об’єднувати всіх громадян України в повазі один до одного. Подавайте приклад у цьому своїм ровесникам і всім сучасникам. Бажаю вам добра і успіхів. Іван Дзюба. 28.01.2016 Дорогий Ігоре Олексійовичу! Дякую за надіслані газети. Важко повірити в реальність того, що відбувається, а воно таки відбувається. Хоч його могло не бути. Ви робите велику і тяжку справу. Мабуть, вплинути на перебіг подій і на настрої людей “там” немає як. Але залишається можливість звертатися до тих, хто опинився “тут”, у неймовірній ролі вигнанців з України в Україну ж: це нове в історії еміграцій, принаймні української еміграції. Може, газета зможе допомогти їм у консолідації, організації свого життя, вирішенні незліченних проблем. Здається, газета має немалий актив? І, може, даватиме “тут” ширшу інформацію про те, що діється “там”, – бо такої інформації мало. Боляче мені чути про Докучаєвськ, Оленівку, Миколаївку, Волноваху... А уявляю, як тим, хто недавно з тих країв... Добра Вам, здоров’я, витримки і віри, що найважче. І. Дзюба. P. S. Як передплатити “Донеччину”? 25.04.2016 Дорогий Ігоре Олексійовичу! Диво дивне, але Вашу бандероль, датовану 22 березня, я одержав тільки тепер. Не розумію, де вона лежала. Так що мені залишається тільки просити вибачення за те, що не відгукнувся вчасно. В обох випусках газети цікаві матеріали, зокрема літературні. Відчувається, що газета має свій авторський актив, і це, мабуть, одне із свідчень того, що ситуація на Донеччині не безнадійна. Хоч у заколотників свої “кадри”. І найгірше, мабуть, те, що туди не доходить українське слово. І все-таки, Ви робите велику справу, івона не буде марною. Добра Вам, здоров’я, душевних сил для великої роботи. Ваш І. Дзюба. 11.05.2016 с. Рудики Дорогий Ігоре Олексійовичу! Дякую за газети. З інтересом переглянув, а дещо й прочитав. Газета багата змістом і інформативна, гостра. Мені здається, вона якоюсь мірою коригує ту інформацію про Донбас, яку дають українські ЗМІ (а, власне, вони дуже мало її дають), і може показати приклад, як годилося б писати про це, як говорити з донецькою аудиторією (чи її рештками). Газета прагне бути уважною до нинішніх проблем і водночас не забувати про минуле й людей минулого, вартих доброї пам’яті. Уявляю, як Вам (і всьому колективу) складно працювати за цих умов, як важко підтримувати зв’язок з читачами. Але загалом матеріали газети настроюють трохи оптимістичніше – не все так безнадійно, як інколи здається. Дякую, бажаю добра, енергії, сил. До речі, мені здається, що варто частіше згадувати про видатних людей з історії краю, в тому числі про тих, хто колись робив “Донеччину” (навіть “Радянську Донеччину”!). Ваш І. Дзюба. 15.03.2018 Дорогий Ігоре Олексійовичу! Дякую за газети. Для мене багато в них цікавого. Читаю Ваші статті – “Хіба в нас немає українського духу?” та “Книги. Крихти розстріляної душі”. Завдяки Вам дістав від Петра Євгеновича Гайворонського його збірку та книжку “Нотатки педагога”, в ній є, зокрема, дещо про Петра Мамця, який мене зацікавив. Попросив дати статтю про нього до “Енциклопедії сучасної України”, але поки що не одержав. На жаль, книжечки “Донеччина – край українського слова” в мене вже немає – вона вийшла невеличким тиражем. Але незабаром вийде нове видання – ширше – “Донецька рана України”, – там будуть інші матеріали, і я її Вам надішлю. А яка Ваша думка про роман Володимира Рафєєнка “Долгота дней”, його висували на Шевченківську премію, і я писав рецензію на нього, але реакція на нього була неоднозначною. Жаль, що в мене немає запасних примірників книги “Бо то не просто мова, звуки”. Вияснятиму, чи не залишилось щось у видавництві. Чи знайомий Вам професор Федь Анатолій Михайлович зі Слов’янська? Поки що все. Жду нових випусків “Донеччини”. Хай Вам щастить! І. Дзюба. 17.04.2018 Дорогий Ігоре Олексійовичу! Я забарився з відповіддю, бо довелося побувати в лікарні. Ви питаєте про книжку “Бо то не просто мова, звуки”. На жаль, у мене лишився останній примірник. Я звернув увагу на те, що Ви “позичили” її в Донецькій адміністрації в Краматорську. Може, їх зацікавила ця книжка? Ів мене з’явилася фантастична ідея. У дрогобицькому видавництві “Коло” лежить двісті примірників книжки. Може, вони б викупили цю книжку для шкіл та установ - вона, здається, досить актуальна. Частково оплатити міг би і я, але ж я не можу розсилати по школах і бібліотеках. Є якась структура в Краматорську, яка могла б узяти це на себе? Книжки “Донецька рана України” теж не лишилося. Але незабаром у київському видавництві “Кліо” має вийти нове, доповнене видання. Я зразу ж Вам надішлю. Та й у Краматорську вона, мабуть, пригодилася б. Тримаймо зв’язок! І. Дзюба. P. S. А чи маєте Ви моє “Не окремо взяте життя”? 9.05.2018 Дорогий Ігоре Олексійовичу! Одержав газети і лист. І зрадів, і засмутився. Збідніла газета і, певне, не тому, що бракує матеріалів чи авторів. Невже влада не розуміє важливості підтримки цієї газети? Раніше в газеті ширше висвітлювалося життя Донеччини, її минуле, згадували людей краю, людей праці, ветеранів. Так в одному з номерів писали, що помер Петро Федотович Мамець, шахтар, філософ, згадувалися його праці. Я хотів Вас розпитати, як їх дістати. І тепер, мабуть, є про кого писати. До речі, вийшло в Чернівцях перевидання збірки віршів Петра Свенцицького, вийшла в Києві Антологія донецьких письменників – чи маєте їх? Про це б написати, але ж і місця, виходить, немає? Радий бачити в “Донеччині” статті мого доброго знайомого Сергія Лащенка, статті Анатолія Загнітка. А Олег Соловей не озивається? Чи можу я чимось допомогти? Чи маєте мою брошурку з минулого року, видану в Інституті історії, – “Донеччина – край українського слова”? Вибачайте за неякісне письмо – підводять очі, дрібного шрифту, особливо газетного, не “беруть”. Бажаю Вам добра, здоров’я, надії на краще. Ваш І. Дзюба. 6.08.2018 с. Рудики Дорогий Ігоре Олексійовичу! Дякую за свіжі числа “Донеччини”. Завжди жду їх. За нинішніх умов війни ця газета мала би стати всеукраїнською. Але перед ким це питання можна ставити? Може, нова Донецька адміністрація це зрозуміє? А поки що – хоча б організували передплату по Україні: скрізь же знайдуться люди, яких цікавить, що діється в Донеччині... Надсилаю Вам свою книжечку “Донецька рана України”. Сподівався, що вона пригодиться і Донецькій адміністрації, і Міністерству інформації. Але ні... Але в мене є деяка кількість примірників, і я готовий надіслати їх на адресу, яку Ви вкажете. Бажаю добра! І. Дзюба. 10.11.2018 с. Рудики Дорогий Ігоре Олексійовичу! Щось я втратив зв’язок із Вами... А мені треба обговорити з Вами одну справу. Пригадуєте, Ви колись писали, що натрапили в Донецькій ОДА в Краматорську на мою книгу “Бо то не просто мова, звуки” івона здалася Вам потрібною там. Так от, у видавництві є ще сотня книжок. Я хочу викупити їх і домовитися з волонтерами, щоб завезли в Краматорськ. Але кому, якій службі їх там віддати, щоб вони не валялися в якійсь коморі, а потрапили в бібліотеки, школи? Може, щось порадите? Озивайтеся. Бажаю добра. І. Дзюба. P. S. Чи надходила до Вас моя книжка “Донецька рана України”? P. S. Читаю уривки Вашої “Донбасії” – коли буде книжка? *** Тут треба зазначити, що Іван Михайлович свої книги в подарунок для шкіл Донеччини чиновникам у Краматорськ передав, але як вони розпорядилися ними – залишилося загадкою. Ні доброчинець, ні автор цих рядків долю книги так і не з’ясували. Що ж до останнього запитання з листа, то я відповів на нього проханням до академіка написати до моєї книжки “Донбасія” передмову, що він і зробив. Стаття І. Дзюби називається “Розповідь про незабутнє і незабутніх” (Донбасія / Ігор Зоц. – К.: Ярославів Вал, 2021. – 252 с.). В боргу я не залишився і на прохання “Укрінформу” підготував ґрунтовну статтю про Івана Михайловича, яка під назвою “Шлях до України” з’явилася на сайті агенції 26 липня 2021 року – в його 90-й День народження. На роковини його смерті “Слово Просвіти” (№ 7, 16-22 лютого 2023) надрукувало мої спогади про зустрічі з Іваном Михайловичем під заголовком-цитатою з нашої давньої розмови: “Після найтемнішої ночі зійде сонце”. Віримо, що так і буде. Готується епістолярій Івана Дзюби У кого збереглися листи від незабутнього Івана Михайловича Дзюби – прохання надсилати до редакції “Слова Просвіти” для Марти Володимирівни Дзюби. Дружина видатного науковця наразі опікується підготовкою книги його листування. Прохання надсилати тексти на електронну адресу нашої редакції: slovo_prosvity@ukr.net

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин