Письменники і час · “У книзі немає “прохідних” імен – кожен має власний вагомий доробок у тій чи іншій царині”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Духовний компас в історії та сьогоденні
Слово Просвіти, №07 за 2024 рік
Анатолій ЛУГОВСЬКИЙ, член НСПУ, заслужений журналіст, м. Путивль Сумської області Фото з архіву Олександра Вертіля
Це видання по-своєму цікаве, пізнавальне, корисне і знакове не тільки для Сумщини, а й України. Адже його вміст і зміст мають розлогі географічні обшири, більше того, навіть виходять за межі рідної країни. Мовиться про книгу відомого сумського письменника і журналіста Олександра Вертіля “Репетиція діалогу”, під обкладинкою якої зібрані понад пів сотні інтерв’ю, проведені ним упродовж останніх майже двох десятиліть як власним кореспондентом газети “Урядовий кур’єр” у Сумській області. Співрозмовники – знаній авторитетні письменники, співаки, артисти, спортсмени, художники, вчені, представники інших професій, чий внесок у розвиток України особливо вагомий і неоціненний. Як журналіст і письменник добре
Олександр Вертіль та Анатолій Мокренко знаю, наскільки непросто працювати в жанрі інтерв’ю, аби не повторюватися насамперед у запитаннях, шукати нові грані у біографії і творчості того чи іншого співрозмовника, по-доброму “провокувати” їх на відверті відповіді. Як на мене, Олександр Вертіль щасливо уникнув традиційних штампів чи кальок, запропонувавши читачам своєрідну кардіограму часу в особистостях – кожен співрозмовник проявив себе яскраво, індивідуально-неповторно, зримо і предметно. Суттєво, що всі вони “розкрилися” якщо не сповна – все-таки газетні стандарти передбачають обмеження, то майже. Кожен – зі своєю чи біографічною, чи творчою, чи побутовою “родзинкою”. А що вже мовити про інформаційну насиченість: читач має змогу почерпнути ексклюзивні новинки із біографій, завдяки яким скласти для себе більш повний портрет того чи того героя книги, дізнатися про історію рідного краю, розширити власні духовні горизонти. До прикладу – інтерв’ю із сином уславленого уродженця Сумщини Івана Багряного Нестором Багряним, з яким Олександр Вертіль зустрівся в жовтні 2006-го року в Охтирці під час урочистостей з нагоди сторіччя від дня народження автора “Тигроловів”, “Саду Гетсиманського”, “Огненного кола” та інших класичних творів. Нестор прилетів із Мюнхена до Харкова, а звідти приїхав до рідного міста свого тата. Можна уявити його стан, коли вперше переступив поріг батьківської хати, в якій Іван Багряний колись писав свою відому поему “Скелька”. Ось як він про це розповідає: “…Я хоч і маю міцні нерви і не схильний до сентиментів, однак не міг стриматися… Такий клубок підкотився, так защеміло серце… Ліда з Миколою (родичі Нестора по татовій лінії, які на той час мешкали в цьому будинку. – прим. А. Л.) відвели мені ту кімнатку, в якій більш як 80 років тому жив батько. Я дивився в те саме вікно, що й він, на ті ж стіни. Він немовби зримо був поруч зі мною, щось невидиме витало в повітрі і я не міг стримати почуття. Першої ночі майже не спав, стільки передумав і згадав. А вже потім привів себе до душевного порядку. Ходив подвір’ям, зазирав до всіляких сараїв. Навіть пес Карат швидко звик до мене і на другий день визнав за свого. Але потім в Охтирці дізналися, що я вже в місті. Стільки гостей, зустрічей, автографів, споминів”. Гість з Німеччини розповідає цікаві факти зі свого дитинства, спілкування з батьком, про те, як разом вирізали сопілки з лози, ловили рибу – при цьому Багряний-старший неодмінно згадував Охтирку, села Куземин, Скелька. Зі згаданим перегукується інтерв’ю із Олександром Шугаєм – відомим письменником, дослідником творчості низки майстрів красного письменства, в тому числі Івана Багряного. За його словами, “пошук, дослідження – це стан моєї душі, ідея “сродної праці”, тож бесіда видалася легкою, динамічною, з численними прикладами-посиланнями на невідомі раніше факти з життя Василя Мисика, Аркадія Казки, Максима Рильського, Бориса Тена, Миколи Руденка, Бориса Антоненка-Давидовича. Загалом письменницький блок у книзі один із об’ємних і розмаїтих. На сторінках зафіксовані розповіді-роздуми світлої пам’яті Івана Драча, Михайла Слабошпицького, Олексія Столбіна, Володимира Яворівського, нині сущих Євгена Дударя, Анатолія Крима, Андрія Куркова, Ігоря Павлюка, Юрія Рибчинського, Михайла Сидоржевського, Василя Шкляра… Кожне інтерв’ю відкривається цитатою-заголовком, що характеризує співрозмовника і стає своєрідним ключем до загального характеру розмови. До прикладу: “Коліно – найкращий стіл для вірша” (Іван Драч); “У жартах не тільки жарти, а й істина” (Євген Дудар); “Завдання письменника не пояснити цей світ, а допомогти людям його полюбити” (Ігор Павлюк); “Окрім роботи, люблю преферанс і більярд” (Юрій Рибчинський); “Сьогодні у збаламученій масовій свідомості шансон і
Володимир Голубничий і Олександр Вертіль попса переможуть Коцюбинського чи Леся Курбаса” (Михайло Сидоржевський); “Будь дужчим за свої лінощі і втому” (Михайло Слабошпицький); “Чорний Ворон” перелетів океан” (Василь Шкляр), “Для дітей треба писати, як для дорослих, але трохи краще” (Олексій Столбін), “Література і політика несумісні, однак я мирю їх між собою” (Володимир Яворівський) тощо. Колоритна і символічна постать японця Акіри Судзукі, який все своє життя присвятив вивченню творчої спадщини видатного уродженця Сумщини, футуриста, художника, поета, громадського діяча Давида Бурлюка. Незважаючи на поважний вік, Акіра-сан приїздив із Токіо до маленького села Рябушки на Лебединщині, що поруч із хутором Семиротівка, в якому народився його улюблений художник і письменник (на жаль, цього населеного пункту вже немає на мапі краю. – прим. А. Л.). На згадку про перебування в цих краях японець загорнув у хусточку пригорщу тамтешньої землі, яку передав до одного з японських музеїв з експозицією на честь Давида Бурлюка. Як вихованець факультету журналістики Київського держуніверситету імені Т. Шевченка з особливим трепетом читав інтерв’ю із незабутнім Олександром Пономаревим “Як парость виноградної лози…”, лекції якого назавжди у моїй вдячній пам’яті. Він не тільки в деталях розповідає про своє походження і становлення як мовознавця, а й наводить низку прикладів правильної і неправильної вимови поширених слів, наголошує на лексичних, фразеологічних, синтаксичних, акцентуаційних та інших сучасних похибках, словом, пропонує професійний україномовний “лікбез”, який і сьогодні затребуваний і актуальний. Так само приємно було “зустрітися” на сторінках видання зі своїм відомим земляком Леонідом Матвієнком – з ним разом ходили до школи в рідному селі Юнаківка Сумського району, яке сьогодні, на жаль, опинилося на лінії важкого вогню, адже розташоване поруч з українсько-російським кордоном. Нині Леонід – заслужений артист України, заслужений артист Абхазії, соліст-вокаліст Сумського національного академічного театру драми та музичної комедії ім. М. Щепкіна. На продовження пісенної теми – гроно відомих імен, з-поміж яких легендарні
Дмитро Гнатюк – “Якщо співаєш душею, слова розуміють на всіх континентах” та Анатолій Мокренко – “Краса врятує світ, якщо ми, люди, врятуємо красу”. Перший – родом з Буковини, другий – із Сумщини, обох об’єднує невимовна любов до української пісні, національного мистецтва. Сучасну пісенну естраду презентують добре знані і популярні у слухачів Фемій Мустафаєв – “Я ще приїду до Криму і буду співати кримськотатарські і українські пісні”; Павло Зібров – “Мої глядачі, а точніше глядачки, вірні мені, а я їм”; Іво Бобул – “Весь час віддаю пісні, сцені, сім’ї – решта мене не цікавить, принаймні сьогодні”; Катерина Бужинська – “Все треба робити за велінням душі і серця”; Валерій Козупиця – “Коли гримлять гармати, музи не мовчать” та інші. Розмаїтий також спортивний блок, представлений світовими іменами: кращий скороход 20-го століття Володимир Голубничий, дворазовий олімпійський чемпіон з веслування на байдарках і каное Олександр Шапаренко, біатлоністки Олена Петрова, сестри Віта і Валя Семеренки, боксер Тарас Шелестюк, штовхальник ядра Юрій Білоног… Це саме на їхню честь у різних куточках планети в різні часи звучав гімн України, стверджуючи силу і міць її гідних представників. Тож їхні розповіді цікаві не тільки шанувальникам спорту, а й усім, кому дорога історія Сумщини, України. Колоритно і неповторно представлені геолог Костянтин Ткачов, альпініст Федір Мітюхін, феномен із запам’ятовування Артем Гарін, аграрій Анатолій Онайко, молоді вчені Андрій Безмен та Дмитро Бідюк. До речі, останній наполегливо розробляє технологію виготовлення кавових стаканчиків із … їстівних матеріалів. Тобто, таким чином ставиться заслін всюдисущому пластику, який загрожує екології планети. Власне, у книзі немає “прохідних” імен – кожен має власний вагомий доробок у тій чи тій царині. На цьому наголошували учасники презентації видання, що недавно відбулася в Сумській обласній універсальній науковій бібліотеці. Про незаперечну його користь і потрібність свідчить факт, що в січні нинішнього року творчий колектив Сумської обласної філармонії саме на основі “Репетиції діалогу” підготував концертно-літературну програму “З ювілеєм, рідна Сумщино!”, присвячену 85-ій річниці утворення Сумської області і яку відвідали кілька сотень сумчан та гостей міста. У підготовці книги особлива заслуга сумського видавництва “Еллада”, яке запропонувало добротне сучасне поліграфічне рішення. Високоякісний папір, альбомний формат, вишукана верстка, художнє оформлення Світлани Антонової дозволили видрукувати справжній фоліант, який не поступається аналогам, надрукованим у видавництвах столиці чи провідних обласних центрів України. При цьому важлива фінансова підтримка обласної влади – державної адміністрації та Ради, які традиційно щороку виділяють кошти для видань членів обласної організації Національної спілки письменників України. “Репетиція діалогу” вже стала своєрідним духовним компасом в історії й сьогоденні, завдяки якому читачі мають можливість відкривати нові для себе сторінки. Поява такої книги – певний духовний вклад у культурно-мистецький фундамент області й України загалом.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
