Мистецькі династії · “В експозиції вперше широко представлено лише художній текстиль – 35 килимів і гобеленів”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Ніна Саєнко: “Олександр Саєнко – мій найперший учитель, що вивів мене у мистецький світ”
Слово Просвіти, №07 за 2024 рік
У Національному музеї літератури України триває чудова виставка “Український ки" лим. Золоте перевесло мистецької династії Саєнків”, яка стала знаковою подією в культурному житті столиці. На виставці представлені гобелени, килими, панно трьох по" колінь талановитої родини – Олександра Саєнка, його доньки Ніни Саєнко та онуки Лесі Майданець"Саєнко. Сьогодні в гостях у “СП” Ніна Олександрівна Саєнко, гідна продов" жувачка справи великого батька і берегиня його творчої спадщини.
Л. Майданець і Н. Саєнко в Національному університеті ім. Т. Шевченка
Г. Д.: – Пані Ніно, ким для вас був і є Олександр Фера= понтович Саєнко? Н. С.: – Олександр Саєн= ко – це мій тато, насамперед, і Навчитель. Проте завжди пам’ятаю, що мій тато – ве= ликий мистець, класик укра= їнського мистецтва. Пиша= юсь, що ім’я Олександра Са= єнка належить до списку ви= датних діячів світової культу= ри. Таке уславлене визнання було прийняте 1999 р. до 100- річчя від дня народження Олександра Саєнка, коли Ук= раїна і весь світ на рівні ЮНЕСКО вшановували його пам’ять, творчість і здобутки в українському мистецтві – заслужено і достойно. До 120-ї річниці від дня народження митця, яка відзначалася на державному рівні, ми презен= тували творчість батька, мою, а також моєї доньки Лесі Майданець-Саєнко під назвою “Золоте перевесло мис= тецької династії Саєнків”. У шести музеях України, зокрема, Києві, Харкові, Чернігові, Кане= ві, Борзні відбулися урочистості, успішні художні виставки, що здобули найвищі оцінки мистецтвознавців. Минулого року ми передали більше 1000 книг до 35-ти музеїв, бібліотек, музеїв-архівів в Україні, де зберігаються твори Олександра Саєнка, мої і Лесі Майданець-Саєнко. На сьогодні видано 11 мистецтвознавчих книг, у яких висвітлюється творчість Олександра Саєнка і нашої династії, не рахуючи каталогів, буклетів, альбомів. Найперша книга про життєвий і творчий шлях батька – “Олександр Саєнко: до становлення і розвитку школи українського монументально-декоративного мистецтва ХХ століття”, 2003. Ця книга і ще одна – “Шевченкіана Олександра Саєнка”, видана у 2014 році, номінувалися на Національну премію України імені Тараса Шевченка. Шевченко – улюблена тема творчості мого батька. Премії книги не отримали, але їм була надана висока оцінка мистецтвознавцями, дослідниками українського мистецтва, які вважають що видання достойні премії. 125-річчя від дня народження Олександра Саєнка розпочали ось цією виставкою. Упродовж ювілейного року плануємо ще кілька мистецьких проєктів у музеях України. Г. Д.: – Як почалася ваша спів= праця з татом? Н. С.: – Я пам’ятаю пору ран= нього дитинства – коли була де= сятирічною дівчинкою, померла мама, тож жила я з татом, у чудо= вій садибі, створеній моїм дідом Ферапонтом Петровичем Саєн= ком, садівником, громадським діячем, високоосвіченою люди= ною. Вечорами тато працював
Н. Саєнко. Княгині. 2008. Вовна, ручне ткання над солом’яними панно, а я була поруч, підбирала і подавала йому соломинки. На моїх очах у світлі каганчика, електрики у той час не було, народжувались татові ча= рівні квіти, дерева, птахи… Це бу= ла магія творення, яка зачарову= вала і захоплювала мене… А одного літнього ранку, коли я збиралася побігти до річки, тато попросив мене допомогти йому у відновленні фризу “Українське село”, який зберігався у флігелі під час війни і деякі соломинки відклеїлись від вологи. Тато тоді вперше звернувся до мене з таким проханням. Так почалася для мене татова мистецька школа – Саєнківські університети, що формували мене як творчу особистість. Мій вчитель прищепив мені любов до українського образотворчого та декоративного мистецтва, невичерпної глибинної народної творчості. У Борзні, у нашому родинному домі, я відчула, сама так оцінюю, певну місію, послану з неба. Ось ми йдемо з батьком, тримаємося за руки, моя рука у його руці. У людей бувають явлення – Божої матері, Господа. У мене не було ні слів, ні явлення, але я відчула, що маю цією людиною опікуватися, допомагати, оберігати. І з тих пір я допомагаю батькові, навіть тепер, коли його нема вже з нами майже 40 років, пишу книги, відкриваю художні виставки його творів аби зберегти пам’ять про нього, його творчість і передати майбутнім поколінням українців. За життя тата моєї допомоги вимагали обставини, тому що тато був позбавлений слуху. Для повноцінного сприйняття життя я допомагала йому у спілкуванні, була його перекладачкою. У 1960-х роках відоме світило лікар Коломійченко, до якого ми звернулися, сказав, що слуховий нерв тата відновити неможливо. Але позбавлений слуху і здатності говорити, тато був ерудованою особистістю, інтелектуалом, високо інтелігентною людиною – українцем. Здобув блискучу мистецьку освіту, став видатним мистцем. Я єдина донька у тата, народилася, коли йому було 45 років. Мама теж родом із Борзни, працювала вчителькою української мови і літератури. Оскільки у Борзні у школі не було вакансії, мама змушена була вчителювати по селах Чернігівщини і Київщини. Мамочка дуже шанувала мого батька, збереглися зворушливі листи, які вони писали одне одному. Я видала книгу епістолярної спадщини – близько тисячі листів нашої родини. Батько був дуже уважний до епістолярної спадщини, зберігав усе, бо це було його життям. У воєнні роки листи ховали навіть під землю. У мене була думка передати листи на збереження до архівів, що я врешті й зроблю. Однак подумала, чи звернеться хтось до цих аркушиків? А тут така цінна історія життя: революції, голодомори, війни, родинна педагогіка, піклування одне про одного. Тому вирішила впорядкувати книгу “Пам’ять роду”, яка вийшла у світ 2019 р. Г. Д.: – Ставши подвижницею творчої спадщини батька, ви здій= снюєте його задуми, ніби продов= жуючи його присутність у сього= денні. Як вам вдалося заснувати Мистецьку студію імені Олексан= дра Саєнка? Н. С.: – Наприкінці 1990-х років нам з донькою Лесею, як членкиням Національної спілки художників України, виділили під творчу майстерню на Гончара, 30-Б, занедбане приміщення з житлового фонду. Я привела його в порядок. І вирішила реалізува= ти батькову мрію про те, щоби навчати дітей з вадами слуху, глу= хонімих, які прагнуть займатися мистецтвом. Аби вони могли опа= нувати фах і разом з тим мати улюблену справу. Коли тато жив у Борзні, то мав кілька таких намі= рів. Там була школа-інтернат для дітей-сиріт, де батько знайомив їх з мистецтвом, давав певні навич= ки. Батькові настанови треба бу= ло перекладати, і я допомагала. Йому все життя хотілося органі= зувати повноцінну школу для об= дарованих дітей з вадами слуху. Ія таку школу організувала – “Мистецьку студію імені Олек= сандра Саєнка”, в Києві, де діти творять світ гармонії і краси, діс= тають загальний гуманітарний розвиток, де приходить усвідом= лення успіху, відкриваються пер= спективи самореалізації у майбут= ньому. Із часу відкриття (2000 р.) ми з Лесею працюємо у студії як педагоги, викладачі. Видаємо ка= талоги, організуємо виставки творчих робіт, презентації, запро= шуємо викладачів. Із початком Великої війни проводимо май= стер-класи для дітей та індивіду= альні заняття. До Великодня бу= демо розписувати писанки. Г. Д.: – Ще один великий за= дум вам вдалося здійснити – ство= рити Художньо=меморіальний му= зей “Садиба народного художника України Олександра Саєнка” у Борзні на Чернігівщині. Н. С.: – І знову ж це був му= зейний проєкт, здійснений за мо= єї ініціативи, участі та сприяння для втілення творчої ідеї та запо= вітної мрії Олександра Саєнка – створення Музею у будинку та садибі родини Саєнків.
Музей9садиба Олександра Саєнка. Борзна,1999 р.
Ще в 1960-ті роки батько розмістив у п’яти кімнатах будинку колекцію старожитностей та народного мистецтва, зібрану на Чернігівщині: меблі (дивани, шафи, столи, крісла) із родинних маєтків Кулішів-Білозерських, старовинні килими-гобелени (із колекції Віктора Забіли), плахти, скатерки і ткані (зокрема кролевецькі) та вишивані рушники, різьблений рубель (із колекції Ганни Барвінок), кераміку, гутне скло, український одяг, а також власні твори, серед них присвячені перебуванню Тараса Шевченка на Борзнянщині. Унікальність представленої експозиції у саєнківському будинку і чарівність борзнянської садиби відзначали всі, хто побував у ній: Михайло Стельмах, Михайло Дерегус, Георгій Меліхов, Євгенія Дмитрієва, Іван Дзюба… “Тут я створив найкращі полотна з циклу “Дума про Україну”, тут зберігається багато скарбів народної творчості та старожитностей, які я збирав усе життя. Я вважаю, що ця садиба може стати Музеєм”, – писав Олександр Саєнко. Та пройдуть роки, коли доля цієї садиби вирішиться 1996 року і вона стане музейним комплексом – Художньо-меморіальним музеєм “Садиба народного художника України Олександра Саєнка”, де в оновленій експозиції представлена колекція народного мистецтва, старожитностей, твори Олександра Саєнка, а також мої твори і Лесі Майданець-Саєнко. До музейної колекції наша родина Саєнків передала більше тисячі експонатів, що склали основу експозицію музею. Нині музей став перлиною української мистецької спадщини не лише Чернігівського краю, а й відомим скансеном в Україні і світі. Г. Д.: – Чим особлива нинішня виставка “Український килим. Зо= лоте перевесло мистецької динас= тії Саєнків”? Н. С.: – Художня виставка відкриває ювілейний рік вшану= вання пам’яті видатного україн= ського мистця Олександра Саєн= ка з нагоди 125-річчя від дня на= родження. В експозиції вперше широко представлено лише ху= дожній текстиль – 35 килимів і гобеленів, як один із найвагомі= ших напрямків монументальнодекоративного мистецтва у твор= чості нашої мистецької родини. Із серії гобеленів Олександра Са= єнка на історичну тематику в екс= позиції виставки представлено гобелени – “Українська старови= на” і “Зустріч козака”, в якому автор зображує запорожця на бі= лому коні, що повертається з виз= вольних походів за волю і свя= тість української землі, і дівчину, що зустрічає переможця в україн=
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
