Разом — до Перемоги! · “Наш коник — маневровий бій, маневрова війна, тут ми можемо і вміємо бути гнучкими і творчими на полі бою”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Менше шоу – більше діла!
Слово Просвіти, №07 за 2024 рік
Головним актом не тільки минулого тижня, а й минулого півріччя, став відхід нашого війська з Овдіївки. Цей акт був вже неминучим, і зволікання було дедалі небезпечнішим і витратним для Сил Оборони, тому що виникала загроза оточення військових підрозді" лів у місті, а отже, знищення їх або полону, після чого виникла б ще більша загроза – безладного, хаотичного відходу, дезорганізації військ, що призвело б до глибокого прориву нашої оборони, а також до ще більших втрат життів наших воїнів, військової техніки, боєприпасів, набуття ворогом маси трофеїв. Усе це ставало з кожним днем ре" альною перспективою...
Віктор СКОРИК, оглядач “СП” Фото з відкритих джерел
Але політична практика чинної української влади (заточена на виробництво шоу-ефектів та пропагандистських плакатів з намальованими “успіхами” завдяки величному керівництву – президенту та його “5-6 ефективним менеджерам”) всім своїм єством до останньої миті опиралась цьому давно назрілому рішенню про відхід військ з міста на нові, укріплені рубежі, вихід з мішка і вирівнювання фронту, як того потребує військова наука при діях в обороні і про що свідчить звичайний здоровий глузд. Звісно, якщо головною метою влади є утримання цієї влади, розширення її, монополізація та увіковічення, то тут здоровий глузд не товариш. Можливості для прийняття таких некомпетентних рішень і безглуздого зволікання значно зросли після нещодавнього масованого звільнення великої частки головного військового командування, метою якого було призначення такого командування, яке не буде опиратися політичному втручанню владної ЗЕ-команди у військове планування та визначення пріоритетів оперативних і тактичних дій на фронтах. Втручання некомпетентних не у свою справу є великою загрозою для проведення компетентних дій і особливо небезпечне у військових справах під час війни. Зволікання з відходом з Овдіївки було вже нестерпним, і хоч з великим запізненням, але все ж правильне рішення було нарешті прийняте, хоча в останній можливий момент. Не можу й не хочу нічого закидати особисто Сирському та Генеральному Штабу, вони в цих обставинах загалом діяли фахово, і в таких тяжких умовах в основному виконали організований відхід з міста нашого війська без разючих втрат. Можливо, не так, як хотілось би, і зупинились наші війська після відходу не на тих позиціях, що були б бажані, але цю важку у військовій справі тактичну операцію – організованого відходу – вони виконали. Дуже важливий об’єкт – Коксохім – втримати не вийшло, бо, мабуть, було вже пізно і важко це зробити в тих умовах, але разом із тим, наскільки мені відомо, в основному всі запаси зброї, боєприпасів та продовольства, які там були накопичені у підвалах для тривалої оборони, було знищено вибухівками, окрім деяких сегментів підприємства, де деякі підрозділи відійшли неорганізовано, не витримавши бою. На війні, як на війні, все трапляється – і сила, і слабкість, і звитяга, і її відсутність. Які військово-політичні висновки та підсумки після закінчення відходу наших військ з Овдіївки? Почну з політичних. Перше. Втручання політиків, а тим більше політиканів, у планування військових операцій, визначення термінів їх початку та тривалості – неприпустиме! Таке втручання є загрозою для успішного ведення воєнних дій. Невігластво та прагнення монополії небезпечні для держави, і особливо – під час війни. Друге. Завжди на часі вимогливий суспільний тиск на владу, контроль її з боку суспільства, щоб її дії були спрямовані на користь суспільству, а не задля забезпечення власних владних амбіцій та інтересів можновладців. Найпекучіше це саме під час війни, коли нація б’ється з ворогом за своє існування. Саме в цьому єдність, а не у владній монополії на істину та інформацію і будьякі дії можновладців без суспільного контролю, тим більше в умовах мізерності парламентської опозиції і неможливості провести вибори під час воєнного стану, які б зафіксували кардинальні зміни електоральних настроїв. Саме суспільний тиск став драйвером, який нарешті, після довгих зволікань можновладців, примусив їх прийняти правильне, хоч і вже дуже запізніле рішення про вихід з Овдіївки. Все треба робити вчасно, щоб потім не було пізно щось робити, коли вже все стане не на часі. Тепер про військові підсумки. Перше. Організований, структурований відхід з руїн Овдіївки дозволив уникнути непотрібних жертв і втрат у той час, коли нависла реальна загроза оточення нашого військових підрозділів у місті. Збережені життя тисяч воїнів, які б масово загинули в оточенні або потрапили б в полон. Замість мішка фронт вирівнявся на межі Сєверне – Ласточкине – Бердичі (Степове) – на нових укріплених позиціях. В іншому разі ворог би пішов в глибокий прорив з трагічними наслідками для України, влаштувавши смертельні жнива в Овдіївці, а потім і поза нею, натрофеїв би собі сотні одиниць військової техніки, і, що ще пекельніше, міг би отримати потужний імпульс і вийти на широкий оперативний простір. Друге. Загалом за чотири місяці активної фази наступу на Овдіївку московити втратили: - 47186 ординців; - 364 танки; - 248 артилерійських систем; - 748 бойових бронемашин; - шість літаків. Іншими словами, ворог втратив тут фактично дві повноцінні армії за штатним розписом, натомість отримав руїни міста. Третє. Ворог в останні дні шаленого штурму цього міста застосував нечувану кількість ударів КАБами (керованими авіаційними бомбами), які, хоча не точні, але мають потужну руйнівну силу вибуху. За останні дві доби, тобто за 48 годин, з літаків СУ була запущена колосальна кількість КАБів – 250 одиниць, тобто в середньому кожну годину прилітали 5 надпотужних бомб на це невелике місто! Що змусило наше командування піти на деякий ризик і залучити до фронтового бою пускові установки системи PAT- RIOT. Розміщувати їх біля фронту небезпечно, бо на них полює ворог несамовито, але майстерна скорострільність українських воїнів ППО дозволила швидко і точно відпрацювати і вчасно відійти на безпечну відстань від можливого вогню у відповідь. Результат чудовий: 6 збитих літаків за цей короткий час! Кожний такий літак може нести 6 КАБів, отже, 6 збитих літаків – це 36 не запущених бомб за один раз, а якщо літак робить кілька вильотів за дві доби, то це число у кілька разів більше. Отже, ще сотні ракет не полетіли в бік наших військ. Але разом із радістю від роботи нашої ППО є й гіркота, тому що таке інтенсивне використання ракет для пускових установок
PATRIOT виснажує наші запаси, які дуже важко відновити, оскільки ігри трампістів заблокували військову допомогу США Україні, крім того, такі ракети коштують дорого і виготовляються не швидко, а запаси їх у США далеко не безмежні. Отже, нагальним стає питання, як зупинити наступні навали обстрілів КАБами наших позицій. Відповідь відома – потрібні літаки! Ті F-16, на які ми дуже чекаємо. Це літаки, які можуть нести ракети і вистрілювати їх на таку дальність, що досягає літаків СУ, які бомблять нас КАБами. І як би нам не хотілось, щоб це сталось якомога швидше, є умови їх постачання і використання. Це і відповідні ракети, які мають потрібну дальність, і оснащеність цих літаків сучасними радарами, а не застарілими, які не бачать на потрібну дальність. Це і підготовка умов зберігання таких літаків від повітряних ударів – бетонні бункери на аеродромах, достатня кількість різних систем ППО, які здатні відбити атаки на аеродроми різного роду повітряних хижаків ворога – дронів, всього асортименту ракет, балістичних снарядів, авіації тощо. І, звісно, це пілоти, навчені не просто здійматися в небо, а вести повноцінний бій на таких літаках, а також інженери, механіки, ремонтники тощо. І це ще не все, бо щоб літаки могли вести ефективні дії на фронтах і у ворожих тилах, необхідно максимально подавити ворожу ППО, виграти радіоелектронну боротьбу, а для цього потрібні засоби і боєприпаси відповідної дальності, не 20-30 км і навіть не 70 км – того замало, а 150, а ще краще – 300 км. Ось тоді літаки мають сенс і ефективність. Усе це насправді прописано у протоколах ведення боїв НАТО. Без цього комплексу ніяк. Усі підготовчі роботи йдуть, але на це потрібен певний час. Тут нічого не вдієш. За умови повного підготовленого використання цих літаків і достатньої їх кількості, ми можемо перевести позиційну війну у маневрову. Позиційна війна – це фішка московського способу ведення війни з використанням багатомільйонних запасів (ще) живої сили, величезної кількості артилерійських снарядів, мін та ракет. Позиційна війна – це війна на виснаження, і тут в орди є перевага з огляду на її масштаби і ресурси. Крім того, дуже важлива перевага в тому, що ця позиційна війна ведеться на нашій території, що значно додає переваги Москві у цій війні. Наш коник і наш архетипний стиль війни – маневровий бій, маневрова війна, тут ми можемо і вміємо бути гнучкими і творчими на полі бою. Для переходу до маневрової війни, як ми з’ясували, нам потрібні відповідні літаки з відповідним оснащенням. Але, звісно, це не все, нам потрібна масова і сучасна артилерія і достатня кількість снарядів. Зараз, на жаль, ми повернулись майже до такого співвідношення, яке було на початку масштабної війни: 1:15, 1:20 на нашу користь. Зараз 1:5, а на напрямках основних ударів ворога
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
