Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Слава Героям! · “Захисники здійснили неймовірний подвиг. Подвиг, про який мають знати всі”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Битва за Мощун, яка врятувала Київ

Слово Просвіти, №07 за 2024 рік

Закінчення. Поч. на стор. 1 Олександр Марченко, позивний “Каменяр”. Одним із перших став на захист України в лютому 2022 року. О. Марченко – депутат Верховної Ради VІІІ скликання, представник національних сил від партії ВО “Свобода”, громадський діяч, не лише опікувався нашою національною історією, перспективами української освіти, а пройшов пекло російсько-української війни з 2014 року у складі 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців, був поранений під містом Красний Луч, а у 2015 році указом Президента України нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Народився 14 січня 1965 року в с. Рибчинці Хмільницького району Вінницької області. Отримавши освіту “інженера-будівника”, О. Марченко багато років був керівником та власником ПП “Каменяр” у Білій Церкві. Був головою правління ТДВ “Білоцерківський кар’єр”, керівником та засновником Білоцерківської міської ТО “Спортивний клуб “Каменяр”. З 2008 року очолив Білоцерківську організацію ВО “Свобода”. Ірина Геращенко, народна депутатка, співголова фракції “Європейська Солідарність”, по-доброму згадує Олександра Марченка: “З великою повагою і теплотою згадую колегу, з яким працювали разом в попередньому парламенті. До свого депутатства Сан Санич служив в 72-й бригаді, ами з 2014 року її підтримували. Часто обговорювали потреби підрозділу, який тоді захищав Авдіївку і інші складні напрями, разом відвідували їх ППД…” Із перших хвилин повномасштабного наступу пішов на фронт у складі комбатантного об’єднання “Легіон Свободи”. Маючи вже певний військовий досвід, Олександр Олександрович взяв на себе відповідальність і керував у перші дні під Мощуном хлопцями-добровольцями. Він став наставником і порадником, побратимом і рідною людиною для тих молодих юнаків, які ще не дивилися в очі війни, яким потрібна була підтримка. Як згадує про березень 2022 року Андрій Марченко, що плічо-пліч стояв із дядьком на обороні Києва: “На нас ішли 22 км кацапської техніки. Проти нас виступав найелітніший кацапський 331-й костромський парашутнодесантний полк. Кожного дня були дуже сильні артилерійські обстріли. Загинуло дуже багато місцевих людей. Вороги крили все підряд, стерли з лиця землі Мощун. Кожного дня гинули наші хлопці. А з вечора 5 березня ми вже вступили у ближні бої з ворожою піхотою. Позиція була тяжка. Піщаники, морози -10-15 вночі. В окопах завжди стояла вода по 10 сантиметрів. Ніхто не відступав. Утримували. Олександр Марченко як командир позиції “Граніт” проявив себе справжнім героєм та безстрашним вояком. Допомагав хлопцям, організував допомогу, збирав волонтерів, щоб допомагали бригаді. Всі складні, тяжкі рішення брав на себе...” Головний сержант, стрілець, помічник гранатометника у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Олександр Марченко (позивний “Каменяр”) загинув 6 березня 2022 року в селищі Мощун, відбиваючи атаку російських загарбників на Київ. Сили духу і волі Олександру Марченку вистачило б на довгий шлях боротьби, але ворожа арта на початку березня 2022 року обірвала життя батька і чоловіка, народного обранця і Людини з великим безстрашним серцем. Разом із Олександром Марченком ворожий обстріл обірвав життя 23-річного Нікіти Бражника з Українки і 26-річного Володимира Шаблєвського з Білої Церкви, які в надскладних умовах трималися один за одного у вогняному пеклі Мощуна. Олександр Марченко – один із небагатьох народних депутатів і політиків, який був поруч із наро- Олександр Марченко дом у найскладніші історичні моменти і віддав своє життя заради збереження Української держави. Андрій Єрмоленко, позивний “Майдан”. Батько чотирьох чудових дітей, прекрасний сім’янин, правдолюб, людина із золотим серцем і руками, активіст Революції Гідності, Майдану, який із сотнями українців добровольцем вирушив на Схід у 2014 році, пройшов Дебальцеве, Авдіївку, мав нагороди відзначення за участь у антитерористичній операції. Та коли розпочалася повномасштабна війна у складі 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців став добровольцем на захист України. Мощун став місцем випробування надлюдських сил і можливостей Андрія, але клятий ворог обірвав його життя у перші дні березня. 36 років назавжди... Дружина Надія Єрмоленко згадує про чоловіка: “Андрій був дуже світлою людиною, справжнім патріотом, люблячим батьком та чоловіком. Завжди всім допомагав, любив життя і свою сім’ю, мріяв про гідну й процвітаючу Україну”. Осиротіли донечки і сини Андрія, але Київ не дістався окупанту. Бадрі Лолашвілі – освітянин-новатор, економіст за фахом, людина честі та чину, грузин з українським серцем, старший лейтенант, командир роти 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців на позивний “Піночет”. Бадрі народився у місті Сагареджо (Грузія) 3 січня 1980 року. Згодом переїхав на батьківщину матері – рідну Черкащину. Закінчив Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут” із “червоним” дипломом. Після навчання впевнено і швидко піднімався на державній службі. Починав свою кар’єру провідним економістом, працював у КРУ Оболонського району м. Києва, згодом став начальником відділу Департаменту освіти і науки, молоді та спорту. Бадрі не служив у армії, але закінчив військову кафедру в університеті. Тому, коли 2014 року в Україні почалася війна, пішов добровольцем на фронт, хоча й мав бронь від КМДА. 1 вересня 2014 року він став до лав 14-го батальйону Черкаської ТРО. А вже за чотири дні був на передовій. Коли загинув командир роти, то Бадрі замінив його. Згодом 14-та ТРО стала частиною Білоцерківської 72-ї бригади. За службу в АТО був неодноразово нагороджений, зокрема, орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Бадрі демобілізувався у вересні 2015-го й він повернувся до столиці, але у вільний час навідувався до побратимів на передову: привозив потрібні речі й дуже радів, як змінилося українське військо від початку війни. Після фронту працював у столиці. Був директором КНП “Освітня агенція міста Києва”. Колеги називають Бадрі новатором освіти та багатогранною особистістю. Він створив освітню програму Book- VAR для вивчення фізики та хімії з використанням технологій віртуальної реальності, мав багато інноваційних освітніх планів. З перших днів повномасштабного вторгнення Бадрі записався до лав територіальної оборони, а згодом приєднався до рідної 72-ї бригади. Хоча міг скористатися бронню від КМДА, до того ж його сину Даміру на момент початку війни не виповнилося й року. Але Бадрі вирішив захищати Батьківщину. Андрій Єрмоленко Брат Павло Лолашвілі згадує: “Брат стверджував, що ворога потрібно зупинити до того, як він зайде в столицю. Казав, що не зможе пояснити синові, навіщо воював на Донбасі, якщо Київ візьмуть. Я бачив, що він рветься на передову. І було лише питання часу, коли він туди потрапить”. 12 та 13 березня в Мощуні точилися надзвичайно жорстокі бої за Київ. Ворог наступав. Українські військові скільки могли відбивали атаки. Але сили були нерівні. Тому 13 березня наші захисники отримали наказ відступати. Бадрі чомусь не зміг цього зробити. Коли за півтора місяця у травні 2022 знайдуть його тіло, у висновку про смерть напишуть: загинув у ближньому бою від кульового поранення. Командир роти Бадрі Лолашвілі загинув 13 березня 2022 року під час боїв за Київську область. Життя 42-річного захисника обірвалося біля села Мощун. Старший лейтенант Лолашвілі посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Маленький син Дамір ніколи не відчує батьківських обіймів, родина навіки втратила прекрасного сина, брата, друга, але Бадрі не міг зробити по-іншому, адже він дуже любив Україну. *** Битва за Мощун – один із переломних моментів нашої сучасної російсько-української війни. Стратегічний об’єкт, який відкривав шлях на Київ. Але не допустив прориву. Тут зруйновано майже 80% домогосподарств. За інформацією Київської обласної військової адміністрації, внаслідок російської військової агресії постраждали всі будинки. Загарбники безжально обстрілювали село та позиції українських захисників. Через ці обстріли село стало одним із найбільш зруйнованих сіл в Україні. Мощун і позиції захисників кілька разів переходили з рук у руки й щоразу, під час атак, Україна втрачала своїх кращих синів та дочок. Але вони здійснили неймовірний подвиг. Подвиг, про який мають знати всі. На місці загибелі наших захисників у Мощуні створюється меморіал “Янголи Бадрі Лолашвілі Перемоги”. Унікальним і промовистим є той факт, що саме родина Бадрі Лолашвілі – мама Лариса Павлівна, брат Павло Лолашвілі виступили з ініціативою облаштування в лісі, де відбувалися бої за Мощун, Меморіалу на честь Героїв. У червні 2022 року на місці трагедії рідні Бадрі Лолашвілі встановили йому пам’ятник. З часом вони заснували Благодійний фонд “Бадрі Лолашвілі”, метою якого було встановити всіх, що загинули на цій стратегічній ділянці фронту, та відшукати їхніх родичів. Павло разом з мамою Ларисою Павлівною не пропускають жодних вихідних, аби навідати найближчу людину. Більше того, вони взяли на себе священний обов’язок – допомогти рідним знайти й встановити імена тих, хто в боях за Мощун віддав своє життя. Вони гуртують довкола себе родини, які втратили в цьому вирішальному бою своїх рідних та близьких. Благодійному фонду “Бадрі Лолашвілі” вдалося встановити 112 воїнів, які полягли в битві за Мощун. Фонд також постійно організовує зустрічі рідних та близьких загиблих героїв, проводить заходи із вшанування їхньої пам’яті. До акцій пам’яті долучається громадськість Мощуна, Гостомельська селищна влада, освітяни Києва. 11 березня 2023 року на місці героїчної оборони Києва у селі Мощун за ініціативи родини Бадрі Лолашвілі встановлено пам’ятний знак “Янголи Перемоги”. Ми не маємо права забути наших Героїв, Янголів Перемоги. Сьогодні ми тут на нашій вільній, неокупованій землі завдяки гідним, сміливим синам України. Саме тому збереження пам’яті Героїв Мощуна – це обов’язок кожного українця, влади, держави. Створюється книга пам’яті Героїв Мощуна. Ведуться подальші дослідження історичної правди про запеклі бої. Війна триває, але хід цієї війни змінили наші захисники – Янголи Перемоги! Вічна честь і слава Героям України! Янголи Перемоги, Душі безсмертних Синів, Хто крізь вогонь і пекло Землю відстоять зумів... Мамина тиха молитва, Божа свята благодать, Над Україною вічно Янголи Миру зорять… Підготувала Ірина ГОЛОВАЙ, викладачка, керівниця журналістського гуртка ІТА-ЮНПРЕС Київського палацу дітей та юнацтва Фото з інтернету та сімейних архівів родин захисників

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин