Слово многоцінне 5 · «Підручник «Основи журналістики» М. Тимошик створив на засадах концепту: «Професіоналізм, Порядність, Патріотизм». · с. 5сторінка оригіналу ↗
«Автобіографія з чужих історій»
Слово Просвіти, №07 за 2026 рік
Євген БАРАН
Сергій Чирков. Хто у класики крайній. Esse_лики. Київ. 2018. 288 с.
Такі книжки пишуться не для широкого кола читачів, а для літературних гурманів. Чи означає це, що ці книжки, за Кокотюхою, зайві? Адже, на його переконання, мають сенс лише ті, які читаються? Питання навіть не дискусійне. Це радше питання світогляду, аніж соціології.
Книжок має бути багато, книжки мають бути ріжні. А що має сенс, а що такого сенсу не має, – це гадання на кавовій гущі.
Сергій Чирков – один із «п'ятірного грона» українських поетів новітньої доби, яких дала нам Луганська Земля, нині окупована московитами, загребущі очі яких заглядають за «край світу», «чи нема країни, щоб загарбать і з собою взять у домовину». Назву їх поіменно: Василь Голобородько, Микола Мірошниченко, Сергій Чирков, Василь Старун і Петро Біливода (Шевченко). З них лише Сергій Чирков починав писати російською і навіть видав дві поетичні збірки, 1988 і 1990 років відповідно.
За плечима Чиркова ще й досить успішне редагування журналів: «Піонерія» («Однокласник», 1984-2003), «Лель» і «Лель-ревю» (1992-2004). Попри весь контраст тематичний і віковий, перший – підлітковий журнал, другий і третій – еротичні для дорослих, – це досвід величезний. А потім був несподіваний роман «Ковчег» у 2-х томах, проґавлений критикою. І, нарешті, 2023 і 2025 Сергій Чирков номінувався на Шевченківську премію своїми поетичними книжками «Я – той, хто скам'янів» (2023) і «Сюжет для миті» (2025). І хоча його книжки були чи не найкращі в переліку, в обидвох варіянтах їх не допустили до підсумкового голосування. Я не буду акцентувати на нинішньому рівні Шевченківської премії, обмежуся думкою івано-франківського публіциста Володимира Ференца, виголошену ще 2018: «Нині з Шевченківською премією зробили те, що раніше з українським націоналізмом».
Книжка 2018 року «Хто у класики крайній» – такий собі варіянт приватного щоденника. Чи, як зізнавався автор у коментарях до мого поста на сторінці Фейсбуку про названу книжку (від 28 грудня 2025): «Сьогодні я трохи уточнив би: «Хто у класики крайній» – це автобіографія з чужих історій, мозаїчний автопортрет…». До речі, свої «пости» про книжки я теж трактую як варіянт індивідуального щоденника. Бо в цих записах дуже багато мого настрою і реакції на події, які я не бачу потреби фіксувати в інформаційнозмістовому плані, а лише у відчуттях.
У книжці маємо 257 фрагментів, розбитих на окремі «блоки»: I. Коли Володимир Висоцький ще не вмів співати, або Тиха любов і пивна бочка; II. Як я обманув Володимира Щербицького, або Пречиста сила і риба під пахвою; III. Трохи весни з Ліною Костенко, або Усмішка, що стала жити окремо; IV. Як голі дівчата розвеселили Леоніда Кравчука, або Непорнографічна порнографія; Автопрезентація.
Окремі фрагменти-записи зацитую,
щоправда, виберу лише пов'язані з прикарпатським контекстом:
119. Примітки до «Щоденника» Степана Пушика: «Не питаю, коли він стільки всього понаписував. Думаю про інше. Що може бути в щоденниках, якщо в людини їх 300 томів та ще й по 200 сторінок кожен? Не інакше – всі гріхи сучасного світу. І це мене неабияк страшить».
130. Ярема Гоян і невесела «Веселка»: «До Яреми Петровича не було і не могло бути жодних претензій. Ні до 1991 року, ні після. І до, і після він віддано служив справі виховання юного покоління. Озброював вихователів корисними джерелами. Могли з'явитися претензії в дітей. З «Веселки» Яреми Гояна поступово пішли казка, гра, краса, сонечко. Пішло дитинство. «Веселка» втратила веселість. І про неї стали забувати»
250. Сон у сні Галини Турелик: «Книга прийшла у вересні. Я носив її при собі з півроку. До весни. Аж поки на Дніпрі скресла крига. У двадцять Галина Турелик видала перший «Посіяний промінь». У тридцять очолила іванофранівську молодіжку. У сорок, після плідних років, – несподівано замовкла. Аби воскреснути „Воздвиженням“.
Записи на перший погляд дуже поверхові. Ніби не обов'язкові. Але мушу сказати, що попри стилістичну «розмитість» ці записи психологічно і фактографічно точні. Що говорить про Сергія Чиркова, як про людину, яка дуже добре знає літературний і біо
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
