«Це був той випадок, коли на репетиції йдеш не як на звичайну роботу, а з радістю». Театр 15 · с. 15сторінка оригіналу ↗
Брехтівська притча і наша війна
Слово Просвіти, №07 за 2026 рік
Новим проєктом Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра стала вистава «Кавказьке крейдяне коло». Це сміливе, сучасне прочитання брехтівської притчі про жінку, яка не боїться зробити крок назустріч долі. На сцені, сповненій живої музики, співів і потужної акторської енергії, зіштовхуються два світи: жагуче прагнення до життя та тиша внутрішнього спустошення. Що переможе? Відповідь, як завжди, у глядацькій залі.
Едуард ОВЧАРЕНКО Світлини Едуарда Межула
– Ця вистава дуже важлива для мене, – зізнається Ірина Мельник, народна артистка України, виконавиця ролей Натели та Манани. – Це розповідь про нашу війну. Я не уявляла, наскільки сучасною виявиться драматургія Бертольда Брехта.
Директорка нашого театру Леся Жураківська та головна режисерка Тамара Трунова здійснили справжній подвиг: під час війни разом з Ризьким театром «Дайлес» створили виставу такого масштабу.
Режисер вистави Дата Тавадзе перед приїздом до Києва брав участь в акціях протесту в Грузії. Він дуже талановитий митець з активною громадською позицією. І щиро вболіває за Україну.
У виставі звучить жива оригінальна музика композитора Ніка Пасурі, з яким у тандемі працював режисер. Також цікава робота художниці-постановниці Крістіни Пастернака. Вистава вийшла дуже живописна, яскрава. Чимось нагадує стрічки Сергія Параджанова та картини Ніко Піросмані.
Обставини п’єси трагічні, проте вистава грається як трагікомедія. Тут поєднуються вінчання і відспівування, похорон і весілля. Ми працюємо яскравими фарбами, а напівтонів практично немає. Наче оживають персонажі картин.
Я граю дві ролі: Нателу Абашвілі, дружину губернатора, яка не мала ніякого уявлення про реальне життя, поки не опинилася віч на віч з реальністю, та Манану, просту жінку, яка вміла виживати в цій реальності. Обидві мають синів, і обох ця війна зробила монстрами. Бо обидві використовують своїх синів, аби мати з цього зиск.
Люди найкраще перевіряються у екстремальних обставинах, а найбільший екстрим – це війна. Когось вона розчавлює, а когось робить велетнем.
Театр працював у дуже складних обставинах – без світла і опалення – це нас всіх ще більше згуртувало. А робота над виставою триватиме й далі. У всіх відчуття, що ми ще на дорозі до повного усвідомлення текстів Бертольда Брехта.
Ще я хочу подякувати нашим глядачам за те, що ми залишаємося разом. Для нас дуже важлива ваша підтримка.
– Ірина Мельник вже згадала про те, що цю виставу нам подарував Латвійський театр «Далас», – продовжує Андрій Мостренко, заслужений артист України, виконавець ролі Співака. – Але у них дуже велика сцена порівняно з нашою, тому декорації довелося трішки змінювати.
Режисура, яку запропонував Дата Тавадзе, відрізняється своїм існуванням на сцені, його пластичним та драматичним баченням. Це дуже позитивний режисер. Він ніколи не сумує, у нього на все готова відповідь. Він знає чого хоче і вміє це довести. Якщо хтось з акторів ставив запитання, то в нього завжди була готова відповідь. Дата жодного разу не підвищив голосу, ми не бачили, аби він нервував. З ним було дуже цікаво працювати.
Тепер щодо мого персонажа. Це співець. У деяких виставах, які йдуть за п’єсою «Кавказьке крейдяне коло» за кордоном, він навіть співає оперні партії. Ми вирішили від цього відмовитися. Він у нас, як ведучий цього дійства, до кожної події робить свої вставки. І все залежить від настрою цього співця, настільки він перейнявся ситуацією.
Отож, від першої репліки співця залежить як далі піде вистава. І це було цікаво тому, що п’єса дуже актуальна для України сьогодні. Хоча вона написана про Сакартвело (Грузію), про їхню громадянську війну, але настільки перегукується з нами. Приміром у Брехта є вставка, де мій персонаж читає як статтю з газети: «Уряд оголосив, що він починає розслідування. З того часу ніхто не спить. Кожен перебуває під підозрою, але не знає в чому конкретного його підозрюють. І поки всі зайняті тим, щоб відвести підозру від себе, хто ж помітить багаточисельні злочини уряду». У мене глядачі запитували: «Це ви написали»? Я відповідав, що ні. Утому то й справа, що тут немає жодної своєї вставки. Все це Брехт. Він настільки глибоко в цьому матеріалі, хоча жодного разу не бував у Сакартвело.
Режисер нам розповідав, що головна героїня Груше Вачнадзе була бідною дівчиною, служницею в багатому будинку. Але насправді прізвище Вачнадзе належить дуже відомому князівському роду. Отож, Брехт можливо знав не все про Сакартвело, але дуже перейнявся цією історією і написав свою видатну п’єсу.
А Дата Тавадзе настільки конкретно і чітко давав кожному завдання щодо його існування на сцені, що від актора залишався тільки голос, та й то не завжди. Тому, що твій персонаж існує інакше ніж ти. І ми виконували все те, що він нам говорив.
Зараз вистава ще на нерві, але так з усіма прем’єрами. Головне, що вона подобається і акторам, і глядачам. Подобається і колегам, які не зайняті у цій виставі, але вже її бачили.
Для мене серйозний показник, коли колеги кажуть: «Я б хотів зіграти у цій виставі. Зіграти хоча б якусь роль». Я сам люблю дивитися вистави в яких не граю. І коли виникає бажання зіграти в якійсь з цих вистав, для мене це показник рівня постановки, рівня режисера.
Дуже хотів би ще попрацювати з Датою Тавадзе. Він надав нам нове дихання. Дата сказав, що якщо його запросять поставити у нас ще одну виставу, то він буде розмовляти або англійською, або українською мовою. За той час, коли він знаходився тут, а це приблизно півтора місяці, вже все розумів. Ми з ним спілкувалися українською. Нам не треба було перекладати, або підбирати якісь слова.
Це був той випадок, коли на репетиції йдеш не як на звичайну роботу, а з радістю. Ти просто туди летиш, аби поспілкуватися з режисером, щоб отримати задоволення від своєї праці. Його цікаво слухати. Він ставить цікаві завдання, придумує перепони, через які
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
