Читацьке віче · с. 6сторінка оригіналу ↗
ПРО ДВОМОВНІСТЬ КРАЩЕ НЕ ЗГАДУВАТИ…
Слово Просвіти, №08 за 2005 рік
Поняття двомовності в нас парадоксальним чином узяли на озброєння принципові одномовники — ті, хто не знає і не хоче знати української мови, тоді як ті, кого вони називають націоналістами, власне, і є двомовними, бо володіють і користуються обома мовами. Хочете двомовності — будь ласка, опануйте й українську мову, а не розколюйте суспільство за мовною ознакою. Якщо ж говорити про двомовність у широкому аспекті, то треба бачити принципову різницю між культурним білінгвізмом та ідеологічно запрограмованою двомовністю радянського типу, якій призначалася роль перехідного етапу до тріумфальної одномовності. Це питання у нас недостатньо досліджене, як і низка менш важливих: вплив руйнації національної мови на духовно-психологічні та соціальні параметри суспільства; функціонування та розвиток мови в параметрах елітарного мислення та масового вжитку; функціонування мови як кардіограма історичного буття нації; можливості й форми впливу національно-культурної політики держави на мовну практику різних верств суспільства; зрештою, міра впливу державного статусу української мови на мовну дійсність. Щодо вимог надати російській мові статус другої державної, то варто б спочатку спрогнозувати наслідки. На мій погляд, такий захід не змінив би позицію російської мови, оскільки незайнятого нею простору майже не лишилося, зате одразу другого дня зник-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
