Постаті · с. 11сторінка оригіналу ↗
ПРОМЕТЕЙ ВІТЧИЗНЯНОГО САДІВНИЦТВА До 150-ліття з дня народження та 85-річчя трагічної загибелі класика вітчизняного садівництва Л. П. СИМИРЕНКА
Слово Просвіти, №08 за 2005 рік
будівництво найсучасніших теплиць та оранжерей. Найрізноманітніші рослини з’явилися в оранжереях Кузнєцова. Тут були пальми і виноград, ананаси, різні овочі, численні квіти. Симиренко почав вирощувати в Красноярську укривні карликові сади. Улітку 1882 року Симиренка звинуватили в приналежності до групи “Червоний Хрест” — революційної організації “Народної волі”. В одиночній камері страшної Красноярської в’язниці він просидів більше року, тут важко захворів на тиф і ледве не помер. Загострився також і ревматизм, який він придбав у в’язницях і по етапах. У Красноярській в’язниці Л. П. Симиренко взяв шлюб з Альдоною Емилівною Гружевською, яка також відбула свій термін ув’язнення. Невдовзі подружжя змушене було виїхати на нове місце заслання, у найвіддаленіший і найбільш невпорядкований район Східного Сибіру — містечко Балаганськ Іркутської губернії, де Лев Платонович продовжував займатися вивченням місцевої флори. 1887 рік має увійти в історію як рік народження української садівничої науки. Мліївський розсадник Л. П. Симиренка став широко відомим у світі як провідний науковий заклад із плодівництва. Висока якість садівного матеріалу, значний вибір сортів плодових і декоративних культур у розсаднику забезпечили вченому славу й загальну повагу. Вирощуючи в розсаднику сливи, персики, абрикоси й мигдаль, Л. П. Симиренко широко використовував, як підщепи, міроблан, дикий абрикос (жерделі), мигдаль і терен. Він прийшов до висновку, що міроблан — чудова підщепа для абрикоса та сливи, але не придатний для персика. Терен, за його даними, виявився доброю підщепою для абрикоса, персика і сливи при вирощуванні карликових рослин для горшкової культури. По зимовому щепленню у розсаднику Л. П. Симиренка не тільки нагромаджено величезний експериментальний матеріал, але й розроблено і виготовлено першу щеплювальну машинку. Л. П. Симиренко зробив значний внесок у вивчення морозота зимостійкості плодових культур і підщеп. Аналізуючи причини загибелі підщеп у сувору зиму 1896— 1897 років, учений довів, що першорядне значення при ушкодженні рослин мав стан ґрунту: “Ще зайвий раз підтвердилася стара істина, що при пухкій поверхні ґрунту глибина промерзання слабша, ніж при щільній, а тому в однорідних рослин при однакових інших умовах, в одному випадку коренева система залишається неушкодженою, а в іншому більш чи менш відчутно страждає”, — зазначав учений. У Мліївському розсаднику вперше було впроваджено також зелене пікірування сіянців. До цього прийому вчений прийшов у результаті численних, іноді й невдалих дослідів. Лише виняткова зайнятість помологічними дослідженнями не дозволила Л. П. Симиренку підготувати капітальну працю з розсадництва. Її написання і видання входило до грандіозних творчих планів вченого. Здійснити батькову мрію наприкінці 20-их років зміг лише син, професор Володимир Львович Симиренко. Ґрунтуючись на багатющому досвіді, нагромадженому в Мліївському розсаднику, та на підставі своїх багаторічних досліджень, він, незадовго до арешту, підготував і видав велику монографічну роботу “Плодовий розсадник” обсягом 24 авторських аркушів. Арешт Володимира Симиренка в 1933 році супроводжувався вилученням із книгозбірень і знищенням творчого доробку видатного вченого. Промислові сади не тільки в Україні, а й у більшості районів дореволюційної Росії беруть свої витоки від помологічного розсадника Л. П. Симиренка. Багато з вивчених і рекомендованих вченим сортів плодових культур міцно увійшли в промисловий сортимент України та інших держав. З-поміж них слід назвати сорти груші Бон Кретьєн
Вільямс, Улюблена Клапа, Бере Лігеля, Ренет шампанський, Розмарин білий, Ренет канадський, Пармен зимовий золотий, Ренет Ландсберзький. Ренет Симиренка нині є основним торгово-промисловим сортом у багатьох районах України, Росії, Молдови, країнах Закавказзя і Середньої Азії. Тільки у Середній Азії питома вага Ренета Симиренка у промислових садах досягає 35 %. В Україні цей сорт вважається одним із найрозповсюдженіших і найулюбленіших у населення. Без перебільшення його можна назвати національним яблуком і візитною карткою нашої держави. Сумна доля спіткала всіх учнів і послідовників батька та сина Симиренків. У 30—50-ті роки “симиренківщина”, як і “вейсманізм”, “менделізм” і “морганізм”, стали лайливими словами у лексиконі партійних ідеологів і псевдонаукових ортодоксів мічурінсько-лисенківської агробіології. Тільки за зберігання наукових праць Л. П. і В. Л. Симиренків у ті часи можна було одержати десятирічний строк і навіть “вишку”. Левка Платоновича Симиренка було підступно вбито у власному помешканні на Платоновім хуторі в Різдвяні свята 1920 року, через місяць після встановлення більшовицького режиму в Городищі. Як засвідчує онука вченого, Тетяна Володимирівна, багатющий родовий архів Симиренків енкаведисти спалили на очах сім’ї у помешканні професора Володимира Симиренка під час обшуку в ніч на Різдво 1933 року. Учня і сина Левка Платоновича, визначного вченого-садівника й помолога, організатора садівничої науки в країні, наукового керівника першого Всесоюзного інституту південних плодових і ягідних культур Володимира Симиренка — після п’ятирічних мук по тюрмах і ГУЛАГівських таборах розстріляно у вересні 1938 року. Рукопис “Помології” зберігся завдяки дітям Левка Платоновича. Ще в 1933 році професор В. Л. Симиренко, передчуваючи неминучість арешту, передав на збереження сестрі безцінний рукопис батьківської “Помології” та найцінніші матеріали родового архіву. Їх ретельно замурували у внутрішній стіні київського помешкання Тетяни Львівни. Будинок уцілів під час війни, і рукопис добре зберігся. Його дістали зі схрону лише після 1956 року…
z
Петро ВОЛЬВАЧ, доктор філософії в галузі біології, академік
На фото: Левко Симиренко в різні роки свого життя.
Симиренки — древній козацький рід. Це прізвище увічнене в першому повному реєстрі Війська Запорізького за 1649 рік. У Вільшанській сотні Корсунського полку зустрічається ім’я Феска Семеренка, а в Смілянській сотні Чигиринського полку знаходимо ім’я козака Василя Семеренченка. Ще за часів Катерини ІІ засновники симиренківського роду, волелюбні ко% заки Андрій і його син Степан відмовилися присягнути імператриці, через це родина потрапила до кріпацтва.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
