Про-читання · с. 14сторінка оригіналу ↗
ПОЕЗІЇ ТЕРНОВА ГІЛКА
Слово Просвіти, №08 за 2005 рік
НОМІНАНТ
Слово, мовлене од серця, не вмирає, воно живе, діє, кличе до ніжності, до любові, до повстань… Людські дороги переплелися, наче крила долі, а блакить стривожує наші думи, наші мрії. Лірика за всіх часів являє нам взірець тонкого, глибинного розуміння сутності буття, вчить прозирати й відчувати його найдальші, найпотаємніші виднокруги. Поезія 60-их років — явище не досить досліджене, варте окремої антології, широких монографій про долю і волю України, її митців. Українська ідея нищилася активно й приховано: вихоплювали творців поодинці із гущини людської і люто карали. Давня це традиція. Згадаймо ще процес СВУ в Харкові на початку 30-их або “фестиваль” кобзарів (більше як триста пресвітлих душ разом із кобзами знищили!) — все це теж не досліджено в повному обсязі. Слобідщина — столиця совісних і проникливих поетів, тут живе дух геніального Григорія Савича Сковороди. Гуманізм його — невмирущий. Поет і філософ іде до нас зі своїм словом, іде нам завжди назустріч, головне, — не розминутися, і багато хто з нині сущих творців не розминається. Слобідщина — духовно палахкотливий край. Тут нуртують і діють потужні сили. Серед нинішніх письменників окреме, осібне місце займають декілька постатей. Поет і критик, перекладач і редактор, дослідник у літературознавчій царині Олексій Ковалевський — один із них. Його творча палітра розмаїта, коло зацікавлень містке, ментальнісно унезалежнене. Цей яскравий, талановитий митець має, крім грона прихильників і шанувальників, також і куцу, підлу жменьку інтриганів і “наглядачів”, надовго приписаних до його долі. Монографія О. Ковалевського “Ліна Костенко: філософія бунту й філософія серця” — нове слово в потрактуванні шістдесятництва, варте і високої оцінки, й подальшої розробки, але меткі на розкриття “крамол” майстри заплічних справ пишуть куди слід, впливають як можуть (чого варте для медведчуків одне тільки слово — “бунт”!) — і ось результат: ВАК скасовує успішний захист кандидатської дисертації О. Ковалевського, який відбувся у квітні 2002 року в спеціалізованій раді Харківського національного університету.
ПРАКТИЧНИЙ ПОСІБНИК
Уявіть київську зиму — 2005: слизько, холодний дощ, Хрещатик, на кожному кроці вдягнуті в кілька кожухів жінки замість пиріжків торгують помаранчевою революцією. У моїй кишені чотирнадцять гривень і копія списку претендентів на звання лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка та їхніх книг. Погода жахлива, і коли я дістаюся улюбленої книгарні “Сяйво”, що саме там, де Хрещатик загадково перетворюється на Червоноармійську, чи то Велику Васильківську вулицю, маю повний комір сніго-дощової “каші” та воду в чоботях. У книгарні тепло, пахне папером. Я люблю це місце за особливу мистецьку атмосферу, що не притаманна жодній із комерційних книгарень, за повну безсистемність на полицях, бо чимало книг там існують в одному екземплярі, тож годі щось шукати самому. До того ж, це єдине місце, де можна зустріти сучасного українського письменника, що задумливо перегортає сторінки власної книги… Я трохи відволікаюся, споглядаючи сивого бородатого чоловіка, схожого на довженківського Бога, він стоїть між поличок і розглядає якусь тоненьку книжку. Роблю вигляд, що вивчаю книги на полицях, а сама бачу на обкладинці: “Анонім. Сповідь киянина-еротомана”. Дивно, я думала, він читає щось інше… Проте тут усе можливо… Згадую, навіщо прийшла, і підходжу до столика в кутку, — біля нього жінка в окулярах, за ним —
ський хижак поневолював економіку України. Не кращими були справи й на гуманітарному просторі: тут теж багато чого зросійщувалося, нівечилося, — спільний шабаш “братків” і учорашніх “братів” ширився… Українонька страждала, нарід вимирав, правді було зашито рот… Та слово не спало, боронило свій край, нашу волю. Поезія Олексія Ковалевського наступальна, потужна, динаміт його думки — непередбачувано-вибуховий. Як саме життя. Поет філософськи сприймає світ, але й — інвективно, болісно.
Сексот зробив кар’єру На тім, що пас мене. І тінь мою з кар’єру В підзем’я смерть жене.
Олексій Ковалевський навчався в Літінституті разом із Грицьком Чубаєм зі Львова, чудовим поетом і людиною, жити б йому, але “кар’єристи” не дрімали — діяли жорстоко й відчайдушно. Чубая схоронили… Пам’яті не схорониш, не спалиш, вона не горить, а зорить у грядуще. Доторкніться чуло і вдячно, серцем — до нових книжок Олексія Ковалевського “Ходить Хо” (X.: Майдан, 2003. — 176 с.) та “В чеканні неможливого” (X.: Прапор, 2003.— 272 с.), відчуйте всю глибочінь їхню й трагізм, спротив і наступальність поета, бажання сягнути осонцених висот душі та духу, сказати
Про тих, котрих вибито люто Затим, щоб драконові лиш Не їсти чужого малюту, А — нашу мрійливість і тиш.
А — наше купання у слові, Занадто котре не'багнет, А ніжне безсилля любові, Над стерні пуантові лет…
Шкода, що поет такого масштабу досі не пошанований Національною премією Укра-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
