Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · с. 14сторінка оригіналу ↗

ДЕ І ЯК ЗНАЙТИ КНИГИ ПРЕТЕНДЕНТІВ НА ЗДОБУТТЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРЕМІЙ?

Слово Просвіти, №08 за 2005 рік

молода дівчина дивиться в монітор комп’ютера. — Кхм… Вибачте, що турбую. Підкажіть, будь ласка, як знайти книжки авторів, що номіновані на Шевченківську премію цього року? — на секунду моє питання зависає в повітрі. — Не знаю. Ще невідомо, хто… — я бачу, що жінка має справи важливіші за співчуття моїй цікавості, тож, намагаючись не гаяти часу (і не псувати нікому настрою), переходжу до справи: — Річ в тім, що перелік претендентів є. — Я називаю кілька прізвищ, першим згадується батько моєї шкільної знайомої, Ігор Маленький, за ним зринає у пам’яті з університетської програми Михайлина Коцюбинська та прочитана нещодавно за порадою друга Галина Пагутяк. У жінчиних очах щось начебто сяйнуло, на вустах усмішка, але відповідь наступна: — Навряд чи в нас багато чого є… Можливо, вам варто звернутися до книгарень “Знання” чи “Академкнига”… Я відчуваю, до чого ведеться, тому відсікаю всі сумніви щодо мого вибору: — Розумію, але, наскільки я вірю епітету, що давно вже існує поряд з назвою цього місця, “Сяйво” — письменницька книгарня. Тож мені здавалося, що адреса, за якою я звернулася, правильна… Дівчина відводить очі від монітора й повільно підводиться зі стільця. Жінка дивиться їй в очі, аж потім вони обидві трохи стомлено, але не без якихось тихих радощів, посміхаються. Я всміхаюся у відповідь: здається, я натиснула на потрібні важелі: — То хто там із кандидатів? Які книжки? Які видавництва? — Нічого з “Кальварії” немає? Бо ми тут від них партію книжок отримали, я їх якраз у комп’ютері сортую. — Долучилася дівчина. Мені відступати нікуди: дістаю свої листочки і зачитую вголос. Робота закипає, жінка сідає до стола — шукати деякі книжки в архівах, дівчина бігає залом, роздивляється полиці. Час від часу лунає: — Анжеліно, подивися там праворуч, здається, один примірник мав залишитися… — Пам’ятаю, як прийшли зі Спілки письменників, то всі п’ять книжок забрали, а ми подавали прохання ще на п’ять, то нам не відповіли. Пам’ятаєте, Тамаро Петрівно? — А ця взагалі одна й була. Мені навіть шкода вам віддавати, нам її сама авторка подарувала… — О-о-о, ми вас навантажимо. Ось ще ці два томи, що ви казали. Повільно зростає стос книжок на столі і моє знічення (зніяковіння), бо я не мала ні наказу, ані можливості все це купувати. Я вже давно шукала собі шлях відступу, але нічого не приходило в голову. Користуючись паузою у хаосі думок, я продивилася, від чого матиму відректися. Отже, зацікавлений читач може за бажанням дістати: роман-біографію “Поет із пекла. (Тодось Осьмачка)” Михайла Слабошпицького, збірку поезій “Зелений літопис” Олексія Довгого, книги прози “Захід сонця в Урожі” і “Писар Східних Воріт Притулку” Галини Пагутяк, книгу поезій “Озвучена печаль” Ганни Чубач, прозові твори “Любов і гріх Марії Магдалини”, “Дама останнього лицаря” Галини Тарасюк, книгу поезій “Викрадення Європи” Богдана Чепурка, книгу “Народ мій є! Народ мій завжди буде!” Олеся Силіна, книгу поезій “Чотири вежі” у двох томах Петра Перебийноса, книгу “Мої Обрії” у двох томах Михайлини Коцюбинської і книгу поезій “Великий гріх” Ігоря Маленького. Десять авторів із двадцяти одного, запропонованого в переліку кандидатів! — і я зрозуміла, що для київських книгарень це багато. Жінка в окулярах ледве не відправила Анжеліну шукати щось рідкісне й раритетне на горище, але я зупинила їх, вибачилася і сказала, що… Навмання вихопивши одну книгу з чималенького стосу, я сказала: візьму цю. Виявилося, це “Дама останнього лицаря” Галини Тарасюк, ціною у тринадцять гривень п’ятдесят копійок. Зітхнувши, я пішла до каси. Навколо бізнесово вдягнені чоловіки шукали подарункові видання Конституції України, а поряд зі здивованими Анжеліною і жінкою в окулярах на столі лежали твори претендентів на звання лауреата Національної премії. Вони прощалися зі мною і чекали на свого покупця. Любителям чітких висновків навряд чи буде цікаво, як я з книжкою в руках діставалася додому на годинопіковому тролейбусі за останні п’ятдесят копійок. Певно, від мене вони чекають ось цього: сьогодні пересічному читачеві дістати потрібні книжки сучасних українських авторів нелегко, але можна. Особливо за умови, що ви маєте при собі чіткий перелік творів, що цікавлять, бажано, з вказівкою на рік і назву видавництва. А також, зрозуміло, наполегливість і непогано підвішений язик — задля того, щоб змусити працівників магазину перейнятися вашою забаганкою. У “Сяйві” ці забаганки розуміють… Надія БАРМАШИНА z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин