Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · с. 15сторінка оригіналу ↗

«ДОБРОТА ВІЧНА»

Слово Просвіти, №08 за 2005 рік

КОЛО ДРУЗІВ Нещодавно відбувся творчий вечір лауреата Фестивалю-конкурсу працівників установ освіти м. Київ “Таланти твої, Україно!” Лариси Олексіївни Зіганшиної. Учитель… Йому в нашому суспільстві виведено дуже важливу роль: не лише давати дітям основи знань, але й торкатися найтонших струн дитячої душі, пробуджуючи в ній найдорожчу мелодію доброти. І зробити це може лише такий наставник юних, який сам має у серці високі почуття. “Творчі вчителі — еліта освіти” — саме таку назву має один із напрямків роботи Будинку вчителя. У рамках цього проекту щороку проводиться Фестиваль-конкурс працівників установ освіти м. Київ “Таланти твої, Україно!”. Одним із лауреатів Фестивалю в номінації “Авторська поезія і проза” стала Лариса Зіганшина, вчитель, поетеса, автор казок та оповідань для дітей, творча особистість, людина з особливим відчуттям краси життя. Такі вчителі своїм поетичним словом й виховують у душах дітей найсвітліші почуття. І так буде завжди тому, що Доброта — вічна! Так представила учасникам вечора Ларису Зіганшину завідуюча організаційно-масовим відділом Будинку вчителя — Віра Єфименко. І зачитала вітальну телеграму від Президента України Віктора Андрійовича Ющенка. “Навряд чи можна знайти людину, яку не чарував би дивовижний світ казки, що вміщує життєдайний вогонь добра й правди, що утверджує найсвітліші людські риси...”, ці слова освітлюють передмову до книги Л. Зіганшиної “Доброта вічна”. Коли знайомишся з книжкою, то відчуваєш, як черво- ДО 10KРІЧЧЯ З ДНЯ СМЕРТІ Якщо мені пам’ять не зраджує, — що цілком природно у 85 років від роду, — наша перша зустріч із Тарасом Мельничуком відбулася влітку 1968 року в редакції газети “Верховина”, що виходила у Вижниці на Буковині. До приміщення, де я чаклував над макетом чергового номера часопису, стрімкою ходою увійшов ставний юнак надзвичайної вроди. Високе чоло, темно-русявий чупер, зеленаві очі з іскринками щирого усміху. Одне слово, — типовий гуцульський леґінь. Він стояв по той бік стола і зверху вниз дивився на мене; зігнувшись над столом, я підвів голову. — Що ви хотіли? — спитав коротко. — На вас подивитися, — так само коротко відповів він. — І це все? — Ні, не все. — Він відрекомендувався і поклав переді мною на стіл невеличку книжечку. Це була збірка поезій Тараса Мельничука “Несімо планеті любов”, видрукувана в ужгородському видавництві “Карпати” 1967 р. — Я приніс вам нові вірші, подивіться, може, надрукуєте. — І подав мені учнівський зшиток, списаний каліграфічним почерком. Я пробіг очима кілька віршів і, підвівши голову, глянув на Тараса: — Ваші вірші варті уваги, але ж ми пишемо про м’ясо і молоко… — Я так і знав, — перебив він мене. — Всі редактори від різних матерів, та всі однакові. Я не був редактором, я був відповідальним секретарем редакції, ще й з дуже невисоким авторитетом і підозрілим минулим, ба, більше — безпартійний. А редактор наш, царство йому небесне, віршів не зносив. Удруге ми зустрілися з Тарасом Мельничуком у мене на квартирі після його звільнення з Кучинського табору № 36. За роки, що ми не бачилися, поет з Уторопів на Гуцульщині, кажучи його словами, “пережив сотні бур і негод”. Працював і газетярем, і лісорубом на Крайній Півночі, служив в армії, був шахтарем у Донбасі, теслею в Красноярському краї, будівельником на “Криворіжсталі”. Заочно навчався в Літературному інституті. Свідомо прирікши себе на загибель в умоною стрічкою проходить через кожен твір збірки чуйність, ніжність, довіра, почуття обов’язку, доброзичливість, сумління. Формування цих високих моральних якостей розкриває через Біблійні перлини наука про духовність, дорогоцінний внутрішній світ, про який так слушно писав ще Григорій Сковорода. З бережним почуттям автор говорить про любов до Матері Природи, до кожного її створіння, і, насамперед, до людини. Бо створення людини є вінцем Божим у всьому творінні Всесвіту. Лариса Зіганшина — вчитель, для якого головним є не тільки навчити дитину, а й пробудити в ній найкращі людські чесноти. Вона бачить у тому, що стала вчителем, свою долю, і присвячує професії свій час, душу, серце. У залі були присутні її колеги, науковці, журналісти, учні. Так, Юля Кацімон, яка прийшла з подругою та бабусею на творчий вечір, розповіла, що враження від занять із філософії, бо саме цей предмет викладала в річковому й морському коледжі І. Зіганшина, спонукали послухати улюблену вчительку ще раз. Про надзвичайний талант учителя розповідали і її колеги. Директор коледжу — Надія Василівна Шудякова привітала родину Л. Зіганшиної і висловила сподівання, що на письменницькій ниві з’явилася нова самобутня зірка. Головний консультант секретаріату верховної Ради, Віце-Президент Європейського форуму миру, кандидат історичних наук — Віль Михайлович Ромащенко підкреслив, що поетичний талант авторки виявляє глиби-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин