Нація · с. 10сторінка оригіналу ↗
КОЛИ ПОСТАНЕ ПАМ’ЯТНИК ІВАНУ БОГУНУ?
Слово Просвіти, №08 за 2006 рік
23 лютого Україна відзначає День захисника Вітчизни — дату, яка перейшла нам у спадок від радянських часів, а тому радше нагадує перероблений пам’ятник із Леніна — Шевченкові: там же тільки, мовляв, “збрити” бороду і “відпустити” вуса! У нашої Вітчизни свої захисники — від давньоруських князів до героїв Крут, ОУН-УПА, в’язнів сумління сталінських концтаборів… Серед них свічкою зблискує постать Івана Богуна — єдиного полковника, який не підписав Переяславської угоди.
ПРОПОЗИЦІЯ
Іван Богун Вінницький — полковник, наказний гетьман у битві під Берестечком — потряс світ подвигом, вивівши більшість козацьких військ із облоги. Протягом 15 років не випускав із рук Пернача, очолював багато переможних, визначальних боїв. Іван Богун єдиний не пішов у Переяслав, а потім зі своїм полком не підписав ганебної угоди на вірність російському цареві. Легендарного полковника знає і цінує світ. І навіть польський критик І. Роле писав: “З 80-ти діячів Хмельниччини Іван Богун найпрекрасніший — у нім поєднаний розум, військові здібності, незалежність характеру, не заплямував себе жорстокістю, відзначався високою моральністю і вірністю високим ідеалам”. На жаль, століттями лжеісторики на замовлення різних державних устроїв спотворювали нашу історію, — тому й не
МУЗЕЙ
Єдиний у СНД музей під назвою “Трагедія і доблесть Афгану” — один із відділів Музею Великої Вітчизняної війни в Києві. Відкритий 7 травня 1992 р., він присвячений учасникам афганської війни. Війни, про яку зараз намагаються не згадувати. Але пам’ять і розум, честь і совість не дозволяють забути те, що випало на долю юнаків покоління 80-х, яким дісталися нелегкі випробування на чужій війні. Біля входу — на стінах і на борту символічного “чорного тюльпана” — імена й фотографії солдатів та офіцерів, які загинули під час майже десятирічної війни. 3360 кращих юнаків втратила Україна у цій кривавій непотрібній війні. Серед них — 103 киянина. У музейних залах кожен стенд — людське життя і трагедія. Залиті кров’ю комсомольські квитки, листи з Афганістану, похоронки, дипломи, атестати зрілості, права водія, вже не потрібні їхнім власникам, які склали голови в чужій країні. Пам’ять про полеглих воїнів свято береже невеликий, але напрочуд дружний колектив музею, який очолює Ірина Костянтинівна Коломієць. На першому поверсі — експозиція “На чужих війнах”, присвячена “мирним” війнам в Іспанії, Кореї, В’єтнамі, на Кубі, Єгипті, Анголі… Тут постійно звучить “Гренада” М. Свєтлова. Нікого не може залишити байдужим стенд, присвячений мужності й самозреченості військових медиків. Найбільше вражає стаття з газети “Красная звезда” за 1986 р. “З днем народження, солдате”, — хвилююча розповідь про унікальну операцію, під час якої військовий хірург Ю. О. Воробйов врятував життя рядовому Віталію Грабовенку, вийнявши з його плеча гранату. Знасвітиться з неї постать Івана Богуна. Але ми маємо найпереконливішу рецензію — нашого Національного Генія Тараса Шевченка, який їздив під Берестечко, — поклонитися тій землі, де здійснив вражаючий подвиг Іван Богун… …У 1662 році полковника заарештовано, кинуто на муки і смерть у Марінбурзьку в’язницю. І хоча 1663-го Богуна звільнив польський ставленик Павло Тетеря зі стратегічною метою Польщі, він палав далі, щоб звільнити Україну. Наказний гетьман Іван Богун здійснював воєнні операції задля прискорення об’єднання Правобережної і Лівобережної України, аби повністю звільнити рідний народ від ворогів. Та в найвідповідальніший момент Івана Богуна зраджено! Таємного листа, у якім була розширена схема перевороту — план бойових дій проти шляхти, короля Казиміра, — посланець передав ворогові. 17 лютого (27 за ст. стилем) 1664 року на світанку Івана Богуна закатовано менно, що в день операції юнакові виповнилося двадцять років, і цей день став другим народженням солдата. І протилежний випадок: на іншому стенді похоронка, яку одержали рідні капітана Валерія Січевого, нині редактора газети ветеранів афганської війни “Третій тост”. Через недбалість медперсоналу польового шпиталю тяжкопоранений офіцер з реанімації потрапив… до моргу, і тільки завдяки пильності солдатів з “похоронної” команди залишився живим. А похоронка вже летіла до Києва… Поразки в цій війні сприяли прозрінню, зростанню демократичних настроїв у суспільстві. Адже армія такої наддержави, як СРСР, так і не спромоглася перемогти загони опозиції середньовічного за розвитком Афганістану. Як тут не згадати слів відомого журналіста і письменника Артема Боровика, теж учасника афганської війни: “Дурні називали Афганістан “школою мужності”. Дурні були мудрецями: своїх синів вони вирішували до цієї школи не посилати… Ця війна стала для нас початком переосмислення цінностей”.
біля Сіверська. І хоча досі його пам’ять належно не вшанована, є один вічний пам’ятник — це гора, де пролилася священна кров Героя, яку народ назвав Івановою. Там зараз височить дубовий хрест — символічна могила Івана Богуна. Протягом восьми років я докладаю всіх зусиль задля увічнення життєвого подвигу полковника, але поки що відгукнулися переважно незаможні: на рахунку в банку є лише 5200 грн.! За таку суму неможливо поставити пам’ятник героєві, хоч ескізи вже є. Потрібна державна допомога. А поки що творяться духовні пам’ятники. Видано книжку-альбом “Вічність Івана Богуна”. Увесь її міні-наклад (200 книг) минулого року пожертвувано історичним музеям України, деяким навчальним закладам і військовим частинам, із заповітом, аби 17 лютого завжди відзначати День пам’яті Героя. Минулого року всюди, куди потрапила ця книжка і касети моїх пісень, присвячених Богуну, — звучали
z
“Інтернаціоналізм” давно канув у Лету. “Афганці” ж залишилися. Згадуються пророчі рядки зі щоденника сержанта Юрія Пахомова: “Скільки інвалідів та психічно неповноцінних людей буде після афганської війни, скільки помре молодими!” Так, лише в одному Дніпродзержинську семеро “афганців” протягом року покінчили життя самогубством. Померли Валерій Лаштоба, Сергій Водолазький, Леонід Петренко, Сергій Мглинець… Чужа війна продовжує косити наших хлопців. Потребують допомоги десятки тисяч скалічених, багатьом зараз не по кишені найпростіші протези. 47 тисяч “афганців” досі не мають власного житла. В Україні потребують допомоги 2683 матері, 505 вдів, 711 дітей-сиріт воїнів, які загинули в Афганістані. Усім їм намагається зарадити Українська спілка ветеранів Афганістану, яку очолює Сергій Червонописький. 27 грудня — 26-а річниця введення радянських військ до Афганістану. Не забути б тих уроків. Хочеш миру — пам’ятай Афган.
z
Ніна КРИВОРУЧКО пісні, палали свічки, зачитувалися вірші з книжки про Івана Богуна. Я зверталася до різних урядових інстанцій, аби затвердити указом День пам’яті для всієї України. Поки що це не здійснено. І знову духовний пам’ятник: видавництво “Марка України” готує до друку комплект до 15-річчя Незалежності України, там буде і марка з портретом Івана Богуна. Відділ нумізматики НБУ готує до наступних Днів пам’яті монети з дорогоцінного металу з портретом Івана Богуна. Міністерство Збройних сил України пообіцяло створити й видати медаль для нагород за найвищі заслуги воїнів України. Сіверська телестудія за моїми творами зняла телефільм “Іван Богун”, який двічі демонструвався на телеканалі Всесвітньої служби УТР-програми, яку дивляться у 82-х країнах світу. Саме тепер, у напружений доленосний час, ми повинні утверджувати все національне, тому звертаюся до Президента України Віктора Ющенка — Гетьмана козацьких військ — з проханням видати Наказ 17 лютого щорічно відзначати на державному рівні по всій Україні ДНІ ПАМ’ЯТІ Івана Богуна, який усе життя боровся і загинув за волю України. Сподіваюся на всебічну допомогу Президента Віктора Ющенка, за неї буде вдячний український народ і Господь Бог!
Євгенія ЛЕЩУК, голова ДГ фонду “Богун”, член Національної спілки письменників України, лауреат премії імені Василя Стуса, Міжнародної премії миру
НІЖЕ ТІЇ КОМИ
...Прощальний час надій прощальних! Ми тут. Ми є. Ми — всі. Ми — гурт. Єднаймося! Ми той є грунт Подій майбутніх, вирішальних.
Ми знаємо, куди йдемо, Як наші ночі йдуть за днями. І України знамено Кричить і горбиться над нами.
Я вірю в Бога — в Україну. Вона мій Бог і поводир. В свободу вірю, вірю в мир. І хоч загину — до загину.
Прозрімо ж! Люди ми чи ні? Чи ми раби борщу і сала? І наша воля нас зассала, Нас, та у нашому ж човні. До бою! Бо не буде бою. Ледачість знелюдить і вас. Відгасло літо — світ не згас, І я з тобою, як з собою…
Поміж ядер, гармат, і возів, й казанів, Від Дунаю, Дністра і до Дону На плечах жебраків, на плечах козаків Домовина іде додому. То мене несуть, ще й коня ведуть, Кінь голівоньку хиле, В пережовклих степах золоту каламуть Вітер з Вінниці хвиле.
Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ, уривок із твору “Ніч Івана Богуна”
вбити твого батька, майно пограбувати, тебе кинути у в’язницю, бандитом назвати...” “Окупант є окупантом, якого б кольору він не був”, — зазначає дід Прокіп. Мене до глибини душі вразила описана сцена знущань енкаведистів над Прокопом Громиком під час слідства. Дід Прокіп згадує: “...вони у темряві на налигачі завели мене, зв’язаного, до однієї хати, затулили подушками вікна, посеред хати поставили лавку, за чуприну поклали мене на неї. Один сів мені на голову, другий — на ноги, інші почали бити по спині й зв’язаних руках товкачем, яким господарі товкли свиням картоплю. Довго били. Спочатку я кричав, а потім зомлів. Кати облили мене розсолом, і коли я прийшов до пам’яті, то перше, що побачив, був кухоль, яким зачерпнули розсіл з бочки і вилили на мою спину. Від болю я дико закричав. Мене звели на ноги, лавку відсунули і почали мною “грати у футбол”. Їх вісім чоловік. До землі не допускали, тримали на кулаках і копали чобітьми...” А скільки було таких допитів... Чи існувала для цих нелюдів межа жорстокості й приниження? Та навіть найбільші знущання не лякали українських патріотів, імена яких зберігає народна пам’ять. У трьох частинах книжки — “Заграва над Поліссям”, “В пащі ГУЛАГу”, “Кличуть батьківські пороги” — розповіді, насичені конкретними фактами, про всі етапи шляху до незалежності нашої країни. На жаль, дід Прокіп забув багато імен бойових побратимів. Деякі події більш ніж півсторічної давності стерлися, деякі враження притупилися. Одне залишається незмінним: любов до рідної землі.
Остап НАГІРНЯК
z
17 лютого — День пам’яті найвидатнішого Лицаря Козаччини, Символа Правди в нашій історії, найулюбленішого героя Тараса Шевченка і всього українського народу Івана БОГУНА.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
