Постаті · с. 11сторінка оригіналу ↗
ЧИ ПОВЕРНЕТЬСЯ ВИННИЧЕНКО ДО РІДНОГО МІСТА?
Слово Просвіти, №08 за 2006 рік
Сказати, що Володимир Винниченко, 125-річний ювілей якого вперше відзначається за участю влади (як-не-як — колишній прем’єр!), досі не повернувся до рідного міста, колишнього Єлисаветграда, було б неправдою. Надзвичайно багато для його духовного оприявнення землякам зробив колишній кіровоградець — літературознавець, професор, нині проректор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко. Один із перших дослідників творчості Винниченка в новітні часи, він не лише став автором багатьох статей і книг на цю тему (її своєрідно підсумовує видана вже київським видавництвом “Твім інтер” “Володимир Винниченко: парадокси долі і творчості”), а й доклав чимало зусиль для незримої присутності невиправного мрійника про краще життя людства в місті, яке пам’ятає його, — талановитого письменника і трагічного політика, — дитиною та юнаком.
Уже звичним для кіровоградців стало те, що педагогічний університет носить ім’я Володимира Винниченка (колись ім. Олександра Пушкіна), нікого не дивує і не викликає запитань і проспект Винниченка в центрі міста, й меморіальна дошка на Будинку офіцерів, де колись була класична чоловіча Єлисаветградська гімназія, в якій учився майбутній чільний діяч УНР. Особливий інтерес відвідувачів обласного краєзнавчого музею викликає кабінет Володимира Винниченка, який Володимир Панченко привіз із французького містечка Мужен, де колишній прем’єр і вигнанець провів свої останні 17 років життя, зберігаючи в шухляді письмового столу гаман із сухою грудкою рідної землі. Тоді було також знято документальний фільм (режисер і оператор — кіровоградський журналіст Володимир Мощинський) “Голгофа Володимира Винниченка”, який нещодавно знову демонстрував місцевий кінотеатр “Зоряний”. Але й досі В. Винниченко не повернувся до рідного міста в конкретному образі. Навколо ідеї встановлення йому пам’ятника на Батьківщині можна виокремити не один сюжет, але реальне вирішення проблеми окреслилося тільки цього року.
МІЖ ДВОХ СИЛ
Однойменна п’єса Винниченка, яка, до речі, й досі не отримала публічного сценічного визнання, тільки якоюсь мірою відображає справжню внутрішню роздвоєність політика й письменника, який хотів бачити Україну соціалістичною, але одночасно й самостійною. В історичних умовах початку ХХ століття це було неможливо, отож його внутрішній трагізм, подальші пошуки — й світоглядні, й літературні — надають широке поле діяльності для дослідників. У Кіровограді ця робота тривала з кінця 80-х постійно. Саме тут відбулася перша Всеукраїнська конференція, яка поклала початок процесові осмислення спадщини Винниченка в новітній Україні, саме в Кіровоградському педагогічному університеті відбувся захист першої кандидатської дисертації за творами Винниченка (Сергій Михида), тут готувалася перша докторська, присвячена цій темі (Володимир Панченко). До речі, саме його виступ на цьогорічній конференції, у якому йшлося про маловідомі листи Винниченка до Сталіна, знайдені науковцем в архівах Колумбійського університету, був і концептуально, і за новизною матеріалу певною мірою і сенсаційним, і контраверсійним. Він перегукувався з аналітичною доповіддю професора Надії Миронець, та дещо дисонував на тлі академічних і сухуватих виступів столичних учених — доктора історичних наук Валерія Солдатенка й доктора філологічних наук Лариси Мороз. У науковій дискусії, що відбулася на рідній для Володимира Винниченка землі, взяли участь і молоді науковці з Рівного, Черкас, Чернівців. Дивує, що поза нею залишилися вчителі не лише області, а й міста, громадськість, для якої більшість виступів на конференції “Володимир Винниченко: політична та літературна діяльність”, як і тематичні видання черкаської “Брами”, могли б становити неабиякий інтерес. Адже, екстраполюючи нинішню політичну ситуацію на тодішній вибір Володимира Винниченка, можна сказати, що виступи науковців певною мірою могли б стати їм у пригоді і в практичній площині...
ХЛОПЧИК ЧИ МУЖ?
Наміри поставити пам’ятник Винниченкові в Кіровограді обговорюються вже давно. Більше того — навіть проводилися конкурси, визначалися й нагороджувалися переможці. Був заснований фонд, який збирав кошти для здійснення цієї мети, правда, їх “з’їла” інфляція, результати ж конкурсів такі залишилися нереалізованими. Першим його переможцем у середині 90-х став народний художник України Володимир Чепелик, який запропонував монументальну величну постать митця-інтелігента. Наступний конкурс відбувся вже на місцевому рівні з ініціативи обласної організації СДПУ(о) два роки тому, коли соціал-де-
ПРОБЛЕМА мократи, перебуваючи на політичному й фінансовому злеті, вирішили, що тільки їм належать визначні постаті українського минулого, що мали стосунок до соціал-демократії початку ХХ століття. Після однієї досить помпезної обласної конференції місцеві прихильники “червоної троянди” навіть установили й освятили поблизу педагогічного університету камінь на місці майбутнього пам’ятника. Але вибори настали швидко, а результат виявився таким несподіваним для соціал-демократів, що про пам’ятник, який би встановлювало СДПУ(о), тепер уже не йдеться. Офіційно відмова пояснюється тим, що проект місцевих скульпторів Аркадія Мацієвського та Віктора Френчка, мовляв, відхилено, а проект Володимира Чепелика занадто дорогий. В обласної, не кажучи вже про міську владу, для цього теж коштів ніколи не було, скільки не зверталася до них Кіровоградська організація спілки письменників України. Віз був би й нині там, але цього року незалежна Україна вперше офіційно відзначає ювілей свого видатного діяча. Отож у Кіровограді на виконання спільного розпорядження голови облдержадміністрації і обласної ради нещодавно створено оргкомітет зі спорудження пам’ятника Володимиру Винниченку. Очевидно, доведеться проводити новий конкурс. Коли це буде — поки що невідомо, адже оргкомітет доручив Управлінню культури внести цей захід у план Міністерства на 2005—2009 роки... І все-таки кіровоградцям небайдуже, в якому образі повернеться до них видатний земляк. Є чимало прихильників зведення величної постаті, але, думаю, багатьом припала до душі й пропозиція Володимира Панченка — увічнити Винниченка в образі його літературного героя Федька-Халамидника, який рисами характеру надзвичайно близький самому письменнику в ті роки, коли він запускав над Інгулом паперових зміїв...
Світлана ОРЕЛ, м. Кіровоград
z
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
