Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні · с. 13сторінка оригіналу ↗

КАЗКОВИЙ СВІТ ЄВГЕНА

Слово Просвіти, №08 за 2006 рік

А знизу підпис — “Конґрес українських націоналістів”. Ця партія виділяє кошти на такі заходи. Також організовуємо інтелектуальні турніри. Їх проводить мій заступник, голова “Молодої Просвіти”, викладач кафедри філософії нашого університету Анатолій Теклюк. Він має у цьому великий досвід. Проводили навіть міжобласні інтелектуальні ігри. Цього року запланували такі змагання до ювілеїв І. Франка та О. Чорногуза. Проводимо культурологічні практикуми зі студентами на кафедрі культурології: запрошуємо цікавих людей. Так, у нас був практикум із заслуженим артистом України Миколою Сердаковським. Тут ми презентували і нашу молодіжну програму. Якщо говорити про інші види діяльності, то це, звичайно, наша регулярна програма “Кафедра культури”, яка виходить двічі на місяць. Її веде Михайло Стрельбицький. Окрім того щороку очолюване мною творче об’єднання “Плин” випускає відеофільм. Цього року вийде фільм про академіка Заболотного. ВУТ “Просвіта” також доклала зусиль для створення стрічки. — На основі чого створюєте фільми? — Автор сценарію фільму про академіка Заболотного — відомий професор Василь Шендеровський з Інституту фізики Академії наук України. Він займається історією української науки. А попередні фільми — це були сценарії моїх наукових досліджень. Скажімо, позаторік я зробив фільм “Яків Гальчевський”. Це якраз був його рік. За стрічку я отримав нагороду імені Я. Гальчевського. — Пане Леоніде, розкажіть про діяльність ваших районних організацій. — Якщо говорити про наші районні організації, то серед них найактивніші Хмільницький і Нимирівський районні осередки. До речі, голова Хмільницького товариства Василь Гальчевський — далекий родич Якова Гальчевського. Хмільницький осередок випускає свою власну районну газету, яка має назву “Дзвіночок”. — А які видання у Вінницької “Просвіти”? — За весь період ми видали чотири номери журналу “Згар” і видрукували 14 книжечок. Здебільшого це книжки історикокраєзнавчого характеру. Останні наші видання — “Орел Подільського краю” й “Син України”. Розмовляла Ольга СКРИПКІНА z горнулись. “Кобзар” у нас на подвір’ї гуртом читали. Це дуже не сподобалось підстаршині-москвинові, й він доніс на мене, одібравши од козаків “Кобзаря”. Розмова була коротка: “Єслі будєтє дальше давать мазєпінскіє кніжкі салдатам, арєстую, атдам пад ваєнний суд, он цєрємоніца с вамі нє будєт”. Та книгу все ж повернув. Українці знову читали “Кобзар”. Але обережніше. Проте Олександра Пителя все-таки вислали в Сибір. Леонід Романюк із Нової Ушиці Подільської губернії. 1918 року вступив до місцевої “Просвіти” і Гуртка української молоді, що діяв в Ушицькому повіті. Пізніше Романюк провадив просвітницьку роботу в українському війську. Один із старшин української армії — Михайло Палій-Сидорянський. На початку 1920-х років був освітнім інструктором Ковельської “Просвіти”. Євгена Вовкова — чергова на залізничній станції Фастів у липні 1919 року. Отримала повідомлення, що від Липовця рухається ешелон більшовицьких вояків, які відступали під натиском козаків подільського отамана Ананія Волинця. На допомогу своїм червоне командування відправило бронепо- Фото Івана Пилипенка Ольга СКРИПКІНА тяг, який уже стояв напоготові на станції Фастів, чекаючи наказу рушити до Липовця. Євгена Вовкова вирішила ціною власного життя не допустити з’єднання ворога й дала зелене світло більшовицькому бронепотягу. За 4 кілометри від Фастова велетенська броньова маса зіткнулася з ешелоном, повним утікаючого московського воїнства. Потужний вибух струсонув околиці. За чверть години червоноармійці оточили станцію. Зрозумівши, що втекти не вдасться, Євгена застрелилася. Червоні здерли з неї одяг і брудними чобітьми топтали її тіло. “Скільки вже минуло часу від проголошення в 1991 році незалежної Української держави! Здавалося, достатньо часу, щоб увічнити пам’ять мужньої просвітянки, яка, прагнучи наблизити перемогу, пішла на самопожертву… Та ні, ім’я Євгени Вовкової забуте, воно нічого не говорить сучасному пересічному українцю, — пишуть Роман Коваль і Кость Завальнюк у нарисі “Подвиг Євгени Вовкової”. — Чи дивуватися такій несправедливості? Дивуватися, безперечно, можна — адже будь-яка повноцінна нація занесла б ім’я такої славної дочки до пантеону національних героїв. І діти вивчали б її біографію у школах. І зростали б на її прикладі героїчного служіння Батьківщині”. z Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ 16 лютого Товариство “Просвіта” презентувало видання кримського письменника Євгена БІЛОУСОВА. На виставці зібралися друзі митця й ті, хто допомагав у створенні книжок. А книжки Євгена Білоусова (їх автор написав 36) неодноразово ставали переможцями різних виставок і конкурсів. Найбільша гордість письменника — “Оповідання про маленьку Копійку та велику Гривню”, яке 2002 року було внесено до Почесного Списку кращих творів світової дитячої літератури IBBY (ЮНЕСКО). Чимало книг, презентованих цього року, вже знані дітками. Це збірки оповідань “Славетні імена України” й “Славетні імена Придніпров’я”, художньо-документальна повість про двічі Героя Радянського Союзу “Ахметхан Султан — льотчик із легенди”, повість-казка про дитинство і юність Тараса Шевченка “Тарасове перо”. Цього року побачила світ повість-казка про дитинство і юність Лесі Українки — “Лесина пісня”. Книжки Євгена Білоусова особливо полюбилися юним читачам — членам дитячого клубу “Рожевий слон” у Києві. На знак цього вони вручили письменнику “тимчасове” посвідчення друга клубу до 2056 року.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин