Читацьке віче · “Голос сумління підказує кожному патріоту, що Україну треба рятувати від загибелі”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Володимир СОКИРА МОЄ РІДНЕ СЕЛО
Слово Просвіти, №08 за 2011 рік
У відпустку у свій Миколаїв Я приїхав із міста Черкас. В те село, де орав я і сіяв, В той колгосп, де телята я пас.
Що побачив я — страшно сказати, Розчахнулося серце моє: Онімілі розкрадені хати, І у кузні коваль не кує.
Не колосяться жито й пшениці, Розпатрошені ферми й сади, І на цвинтарі виють вовчиці, У криницях немає води.
Вимирають Івани й Степани, Не щебечуть в гаях солов’ї, Не співають гармошки й баяни, Не кохаються діти твої.
Позрізали дубки в лісосмузі, Взявся терном сільський стадіон, Зажурилась калина у лузі, І не п’ють на Різдво самогон.
Моє рідне село Миколаїв, Мої верби, мої солов’ї… Чомусь серце щемить, як згадаю Запечалені очі твої.
Мої рідні село, поле й нива, Перші кроки, лелеки й рілля, Мабуть, доля твоя нещаслива, Без кохання черствіє земля.
Не село і не хутір ти нині, Серед вулиць дерева ростуть, Табунами біжать дикі свині, Буйним цвітом сади не цвітуть.
Димарі заросли сивим мохом, Причаїлися сльози на склі, І милуються чортополохом Чорних воронів очі сумні.
Як давно вже минув тридцять третій, Й відгриміла проклята війна, Миколаїв, нещасний, обдертий, Розриваєш мене ти щодня.
Ти мій сад, ненаглядний красою, Моя юність, мій біль і печаль. Я завжди переймаюсь тобою, Ой до болю мені тебе жаль.
Минуть роки, загояться рани У серцях збанкрутілих людей. Заспівають гармошки й баяни, І дівчата народять дітей.
І відродиться мій Миколаїв, І повернеться молодь в село. Тож не падайте духом, селяни, Чого в нас на віку не було?!
Тож подякуєм дружно Тарасу За сакральний його “Заповіт”, Щоб школярка із першого класу Закохалася в край свій і рід.
Залишив я сльозу на калині, Відчув серцем, як стогне земля, І присвячую вірш Катерині, Вона — мати і доля моя.
там за свої національні права, що Кремлю не дуже подобається. В Україні йде наступ на все українське, й на мову. Скорочується кількість українських шкіл, розширюється сфера вжитку російської, зокрема і на телебаченні, спотворюється наша історія. Українець повинен вивчати світове культурне, наукове надбання не українською чи англійською, яку розуміє чи не все людство, а лише російською. Назвати це інакше, як мовний геноцид, язик не повертається. А тут ще і свої доброхоти цинічно з усіх сил стараються.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
