Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Постать · “Постійно будитиме істинну любов, снагу до пізнання краси життя, мужності й незламності”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

ККВВІІТТККАА ЛЛООММИИККААММІІННЬЬ

Слово Просвіти, №08 за 2011 рік

Віктор ХОМЕНКО, Крим Щедре обдарування маленька Леся виявила вже п’ятирічною, займаючись на фортепіано. На думку рідних, якби хвороба не скалічила руку дівчинки, то, певно, композитором Ларисою Косач Україна пишалася б не менше, ніж Лесею Українкою-поетесою. 9-річною вона написала свій перший вірш “Надія”, вже у ньому виявивши свій непересічний талант. Із того часу, власне, й почнеться її тяжка хвороба, яку вже доросла Леся назве “трагічною тридцятилітньою війною”. Із спогадів сестри Ольги: “6 січня 1881 року в Луцьку Леся пішла на річку Стир подивитися як святять воду. Десь посеред обряду, під вагою людей лід почав осідати, вода виступила з ополонки і почала підтоплювати тих, хто стояв посередині. Вибратися з натовпу було неможливо. Лесині валянки промокли. Від води звело ноги… Скоро Леся захворіла: у неї почала сильно боліти права нога, та вона терпляче зносила біль. Швидко після цього вона злягла: так сильно боліла права нога, був не гострий ревматизм, а вогнище туберкульозу кістки, що перекинувся на легені й нирки. Довелося оперувати. Потім знову заболіла нога — ще одна операція. Невеличкий відпочинок від болю… і туберкульоз знаходять уже в легенях. Леся лікується в Карпатах й Італії, а хвороба перекидається на нирки”. Підступна недуга прирекла напрочуд обдаровану дівчину на безкінечні мандри теплими краями в пошуках зцілення. Лікувалася в Грузії й Болгарії, Італії та Єгипті, Австрії й Німеччині. Із Кримом, передусім — Ялтою, де Лесю Українку ласкаво зігрівало щедре кримське сонце, тісно пов’язане її страдницьке й мужнє життя, діяльність і творчість. Влітку 1890 року вона вперше приїхала лікуватися на цілющі грязі Сакського курорту. Після лікування Леся разом із матір’ю вирушили в невелику подорож півостровом. Сюди вона приїздила в 1897—1898, 1907—1908 роках. Тут мужньо, наполегливо, вперто долала численні перешкоди долі й тяжку фізичну недугу. Лише в одному з листів зізналася, як важко давалися їй прогулянки до моря: “…тут я дійшла такого стану, що лягала в городських скверах, сливе на вулиці, від нападів морочення голови…” Щоб підбадьорити Лесю, в Ялту в різний час до неї в гості приїздили тітка Олена Кисленко-Приходько, мати — Олена Пчілка, батько — Петро Косач, сестри — Ольга й Оксана, а влітку 1897 року — брат Михайло, старший за Лесю всього на 1,5 роки. В дитинстві цих “нерозлийвод” навіть жартома називали “Мишолосіє”, (бо до п’яти років Лесю вдома звали Лосею). Михайло Косач був науковцем, професором Харківського університету. Завдяки його захопленню фотосправою маємо багато унікальних родинних світлин, зокрема й у Ялтинському музеї Лесі Українки. Коли недуга відступала, Леся йшла в місцеву Народну читальню. Там вона цікавилася новинками періодики, читала художню й мемуарну літературу різними іноземними мовами. Серед найулюбленіших авторів були Шекспір, Байрон, Гейне та багато інших. Замовляла ноти Баха, Бетховена, Вагнера, Гріга, говорила, що музика їй потрібна як кисень. Зустрічалася тут з багатьма земляками-інтелектуалами й творчими людьми, тож чужиною цей край не вважала. Занотувала якось: “Звідти легше й думкам розлітатись по всіх українах…”. У Ялті писала драматичні поеми “Іфігенія в Тавриді”, “Касандра”, “В пущі”, “Руфін і Прісцілла”, “Айша і Мохаммед”, два цикли поезій “Кримські спогади” і “Кримські відгуки”, “Над морем”… У листі до своєї матері від 28 лютого (за старим стилем) 1898 р. з Ялти занотувала: “Мені здається, що маю перед собою якусь велику боротьбу, з якої вийду переможцем…”. Цей рік був пам’ятним для поетеси багатьма подіями: познайомилася з Марією Заньковецькою, яка приїхала до Ялти з театральною трупою на гастролі (Лариса Петрівна мріяла, щоб її п’єсу “Блакитна троянда” грала ця зірка українського театру. Та, на жаль, через затримку Михайла Старицького, цей задум втілити не вдалося); у “Літературно-науковому віснику” надруковано науково-дослідницьку студію Івана Франка “Леся Українка”; у батьківському домі у неї влітку гостював приятель Сергій Мержинський; у збірнику до 25-річчя І. Франка опубліковано її вірші “Поет під час облоги” і “Товаришці на спомин”; восени зустрілася зі студентом Київського університету Климентом Квіткою — своїм майбутнім чоловіком… Того ж року народилися твори “Порвалася нескінчена розмова”, “Зоря поезії”, “Так, в кожній країні є спогади раю! Нема тільки в тебе їх, рідний мій краю!”, “У пустині”, “Забута тінь”… А через десять літ — 1908 року Леся Українка вже з чоловіком К. Квіткою перебувала на лікуванні у Ялті (двічі: від січня до квітня та від липня до грудня), і там записала на фонограф пісні у виконанні одного з кращих кобзарів того часу Гната Гончаренка, котрий прибув до подружжя пароплавом із Севастополя, де жив у свого сина. Тут вона разом із чоловіком почала втілювати грандіозний задум: коли раніше збирала фольклор (почала ще змалку в рідному селі Колодяжному на Волині), то тепер створює фонотеку. В Ялті Леся зауважила з цього приводу: “Тепер уже справді можна сказати: “Наша пісня, наша дума не вмре, не загине!” На власні, вельми обмежені кошти, вона організовує етнографічну експедицію на Полтавщину, залучає до неї кращих знавців народної музики Колессу, Сластіона, Бородая. Понад сорок знаних

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин