Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Традиційна культура · “Весну закликати, Зиму проводжати”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

ЗА ЗАКОНАМИ СВІТОВОГО ЛАДУ

Слово Просвіти, №08 за 2011 рік

Наталка ПОКЛАД Цей синьоокий світлий чоловік, здається, не знає втоми і бачить значно далі, ніж усі ми. Для багатьох зустріч із ним ставала і стає одкровенням. Як невтомна бджола, все життя збирає він давні знання і передає їх нашому часові. Йому, як сам каже, в житті щастило на добрих людей. Визначальним було знайомство в Умані з легендарною Надією Суровцевою, яка майже 30 років промордувалася по ГУЛАГівських катівнях, але не поступилася ні в любові до України, ні у своїх переконаннях. Надія Віталіївна не тільки відкрила Вадимові очі на боротьбу за українську державу на поч. ХХ ст. і подала приклад незламності, а й підготувала його до іспиту з німецької мови. А в університеті через Надійку Світличну запізнався зі своїм славним земляком, будителем людських душ Іваном Макаровичем Гончарем і в його домашньому музеї причастився красою українського народного мистецтва та звичаю. А ще було знайомство з Аллою Горською та Іваном Світличним, вечори Василя Симоненка й Тараса Шевченка: міцнів дух, ста-лилося слово… За першої хвилі брежнєвських репресій Вадима Мицика влітку 1965-го виключили з університету за “український буржуазний націоналізм”. Майже десятиліття він працював журналістом у газетах Жашкова і Тального, а також активно займався етнографічними дослідженнями: не тільки записував календарні та обрядові пісні, а й організував гурти для відзначення народних свят сонячного циклу Коляди, Купайла, Калити. Невдовзі ця традиція поширилася по всій його Черкащині, а Мицика за дослідження обряду виряджання хлопців до війська було 1971 року нагороджено на республіканському конкурсі першою премією. Тоді ж він увійшов у комісію Верховної Ради УРСР із творення нових свят та обрядів. А ще вивчав настінне малювання й писанки на Подніпров’ї — ця праця завершилася виданням 1992 року альбому “Писанки Черкащини”. Із влаштованих ним виставок художнього ткацтва Тальнівщини 5 ткачів стали лауреатами всесоюзного, а 3 — всеукраїнського фестивалів. Проте не всім така активність Вадима Мицика щодо українського духовного відродження була до вподоби, і в другу хвилю репресій (1972—1973 рр.) його не тільки звільнили з газети — за той-таки націоналізм, а й узагалі заборонили працювати в пресі, культурі та освіті, а на ім’я дослідника аж до кінця 80-х років було накладене суворе табу. Однак знову зустрілася добра людина — начальник Майданецької Трипільської комплексної експедиції Інституту археології АН УРСР Микола Михайлович Шмаглій, тож понад 20 років Вадим Федорович разом із ним досліджував не тільки п’ятитисячолітнє Майданецьке, а й інші трипільські міста в різних областях України. І тут його чекали великі та приємні несподіванки: Мицик відкрив зразки писемності й лічби, а також три найсхідніші ранньотрипільські поселення: Гребенюків Яр (1981), Довжуків Куток (1987), Антонівку (1988). Водночас розширилися його етнографічні студії: сягнувши глибини віків, пан Вадим дослідив, що наші народні свята — чотири на кожну пору року і три на переході однієї пори в іншу — це свята на честь Сонця, які єднають наш народ із вищими силами. Тож ниніш- Вадим Мицик нє життя українців, як і їхніх пращурів-хліборобів, відбувається за тим самим законом Косморуху. Сьогодні він автор багатьох книжок, зокрема “Свята сонячного циклу”, “Ялинине райце”, “Весна — днем красна”, “Міста Сонця”, “Ясне-красне Купайло”, “Красна наша Калита”, “Родини”, “Каша — мати наша”, “Воїнська могила”, “Син Землі і Сонця”, “Вишне поле” (про творчість рідного села), “Священна країна хліборобів: міста й селища Трипільської цивілізації у міжріччі Південного Бугу і Дніпра та околиць”, “За законами Світового ладу” тощо, а також цілої низки статей про трипільців-хліборобів. А ще створив п’ять музеїв, і серед них — Тальнівський музей історії хліборобства, яким завідує з 1985 року. Тоді ж розробив концепцію Музею Трипільської цивілізації (треба сказати, що на території нинішньої Черкаської області нараховується 278 поселень Трипільської цивілізації, а в Тальнівському районі на 38 населених пунктів припадає 31 трипільське селище). Вадим Мицик сьогодні — лауреат премії ім. Вікентія Хвойки у царині археології (1993), член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений працівник культури України. А ще — спортсмен, прекрасний чоловік, батько й дід… На ювілейний вечір, приурочений 70-літтю відомого не лише в Україні етнолога, фольклориста, археолога, музеєзнавця, журналіста, доктора філософії в галузі культури, професора Вадима Федоровича Мицика, що відбувся в НЦНК “Музей Івана Гончара”, прийшло багато поважних гостей і говорилося чимало щирих та гарних слів. Цілком заслужених слів. Життя його не було простим і легким. Однак сила духу, любов до життя і рідної землі завжди давали і дають силу. Він одержимий тим, чому присвятив усе своє життя. І водночас надзвичайно скромний. Вадим Мицик своїми дослідженнями доводить сучасникам, що хліборобська культура формувалася на нашій землі тривалий час, і її творцями були місцеві люди. Високий рівень духовного та господарського розвитку Трипільської цивілізації дає підстави говорити, що то була протослов’янська держава. А вся духовна система трипільців, її образотворча мова передалися наступним історичним формаціям і присутня сьогодні в народній творчості українців. Отож маємо міцну основу не лише для тривання на рідній землі, а й для високого злету. А панові Вадиму та його славній родині бажаємо з роси й води — на многі і щасливі літа. Вадим МИЦИК, етнограф, доктор філософії в галузі культурології, директор Тальнівського музею історії хліборобства Я на тебе, Колодію, Маю всю надію. Народна пісня TРІЙЦЯ ІЗ ЗОЛОТОГО КОЛА Свята Сонячного кола — Коляда, Великдень, Купайло, Калита є цілою духовною системою українського народу. Вони присвячені кожній порі року й зумовлені колорухом Сонця і Землі. Одна пора року переходить в іншу і ці космічні переміни також мають свої пошанування. Якщо перші називаються святами, то другі — присвятками. Вони в системі свят на честь Сонця висвітлюються мірністю три. Ці дві мірності — чотири і три — в сумі дають семичинність як творящу світову сталість. Відзначення самого переходу пори року в наступну відбувається рівно стільки, як і творення світу, — сім днів. За важливістю ці свята, очевидно, були менше поширеними, тому й більше призабулися. За двадцять років авторові доводилося записувати їх за приказуваннями, відновлювати дійства свят Колодія, Зеленого Вір’я — Трійцю, Зелену Неділю, Весілля Свічки, поки вони постали в цілості. Усі присвятки мовби відтворюють сім періодів Світобудови, сім галактоліть творення світу, сім тисячоліть володарювання Дажбога, сім виявів світу у світлі, кольорі, звучанні. ВСЯ НАДІЯ НА КОЛОДІЯ Колодій — свято переходу зими у весну. Він приїздить на золотій колісниці, на небі простеляється його золота путь. Колодій розкручує світлі космічні сили — Коло Діє, що символізує світ у русі, у розвитку життя, що цілком відповідає дійствам, образам і змісту свята на честь Сонця: Ось така прадавня звістка про Стрітення Весни із Зимою. Згодом колодійське свято стали називати масницею (у росіян — масляна). Молодь святкує його жваво. Подаємо сценарій свята. — З Колодієм будьте здорові, з провесною! Ми ж оце як зачули, Колодійська квітка що Колодій весну на золотій колісниці везе, так відразу й до вас. Треба ж нам її зустрічати. Прийшли до вас, паніматко, благословлятися. Благослови, мати, Весну закликати, Весну закликати, Зиму проводжати, Весну у човночку, Зимоньку в візочку. Господиня бере хліб на вишитому рушнику, виходить наперед і врочисто промовляє: — Хай вас Бог благословить і добрії люди! Благословляю вас веснянки співати, землю звеселяти! — Дякуємо, паніматко, за добреє слово, — дівчата їй дружно на те. — Веснянок ми розучили гарних і багато. — Ото й гаразд. Дай, Боже, вам співати, як учила мати! А вже весна, а вже красна, Із стріх вода капле. Молодому козаченьку Мандрівочка пахне… Хлопці беруться ладнати вербовеє колесо, як знак сьогоднішнього свята — колесо від колісниці Колодія. Свято годиться справляти за споконвічним звичаєм. Вербовеє колесо — символ Колодія, його oбразне відтворення. Слава нашому Колодію!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин