Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Традиційна культура · “Весну відмикати, Зиму закривати”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

ВСЯ НАДІЯ НА КОЛОДІЯ

Слово Просвіти, №08 за 2011 рік

погоду надворі, то — на колодку. Отак триває дійство, доки всі не поєднаються в пари. Одне з важливих ритуальних дійств свята — дівчата чіпляють колодку хлопцям. Цей символ виготовляють так. Із вербового прута відрізають паличку до двох сантиметрів. По краях і в середині наокруг вирізають кору, а на лицьовій стороні роблять два навскісні хрести, які, очевидно, мають означати кінець зими і початок весни, а також вибір пари між хлопцем і дівчиною. Цю колодочку пришивають до червоної стрічечки, складеної квіточкою-сонечком. Знизу до неї прикладають мережану хустинку. Кого дівчина вподобала, тому й чіпляє колодку навпроти серця. Цим вона висловлює хлопцеві своє душевне почуття. Ой колодка, колодка, Яка була солодка. В тебе одна, в мене дві — Солоденькі обидві. Одну вчеплю колодку Молодому Андрійку, Нехай стрічку купує, На Великдень віддає. Кожна дівчина чіпляє колодку своєму хлопцеві. Парубок, зворушений дівочою приязню та увагою, цілує дівчину в щоку. — Дякую тобі, серденько. Тепер я буду старатися, щоб усе до ладу було. Ось від мене викуп на весь гурт, — каже, ставлячи на стіл свою частку. — Дівчата, від вас ще має бути викуп. — Знаємо. На Великдень буде вам по писанці. — Як зашлюбуєтеся, ото справжній викуп буде! — Колодій, то найвищий сват. Відтепер він вас поєднав. Походите літом на колодки. На Купайла кохання своє ствердите. А там, як Бог дасть, то на осінь поберетеся, — каже господар хлопцям і дівчатам. Весь вечір хлопці й дівчата парами сидять. За піснями й колодійська вечеря поспіває. Я на тебе, Колодію, Маю всю надію, А без тебе, Колодію, Нічого не вдію. — Якби ви знали, що сьогодні на вечерю, — каже захоплено гос) подиня, — то ви ще б зранку при) бігли. — Ми й так знаємо: на Колодія тільки вареники із сиром варять. — Та ще й у маслі обкупані та сметаною задобрені. — Ви про них так говорите, що в мене аж губи прицмакують. — Прошу усіх до столу, — запрошує господар. — Хай Бог благословить нас до святкової вечері! Будьмо здорові з Колодієм, із цим днем, що сьогодні! — Дай, Боже, до наступного Колодія вам усім переженитися! — бажає господиня. — Щиро дякуємо. Що то Колодій — і на душі добре, і на губах масно. — Ходіть здорові, мої любі! Та не забувайте від Колодія писанки писати й веснянки співати. Дівчата, як із піснею прийшли, так із піснею і виходять: Була я на колодці, Моргала на хлопців: — Гаю, молодці, гаю, Гарні брівоньки маю. Господиня одягається, промовляючи: — Кумо, пов’яжіть-но мені хустку на ліву руку, а я вам і отак вийдемо на вулицю, аби всі бачили, що сьогодні в мене святкуємо Колодія. Із хустками жінки виходять на вулицю людей на Колодія просити. Кого з чоловіків зустрінуть, тому хустку на ліву руку пов’яжуть. — Із Колодієм будьте здорові! Оце, де б ви не ходили, а хустинку не скидайте. Беріть жінку, беріть пляшку, ну й там те, що Бог послав, і до куми Ніни приходьте на свято. Чоловік пішов, а та, що в’язала, засумнівалася: а що як не прийде? — Такого не може бути. Звичай не дозволяє. Ото вже як колодка пов’язана, мусить із дружиною на свято прийти. Тут йому й відчеплять. Ніхто ж бо не хоче цілий рік на собі колодку, як тягар, носити. — О-о, диви, он Володька — старий парубок — іде. — Цьому треба добру колодку до ноги прив’язати, щоб попотягав і знав, що треба женитися. Жінки із жартами та веселощами чіпляють. Жінки йдуть далі й ось уже чоловікові пов’язують хустинку, тільки на праву руку. — Оце тобі, Сергію, за те, що дітей не можеш пристаратися. — І одного вистачить. Нема статків, щоб ростити більше. І в роботі обоє. — Одна дитина, як одна зернина: не посієш, не пожнеш, не змелеш. — Так грошей нема, щоб купити. — Якщо такі бідні, то зробіть самі і дитина своя буде. — Оце бажаю вам: щоб як кутя, так і дитя! А як жнива, щоб і дитина нова. Тут ще один із ближніх сусідів трапляється. І йому мережана хустинка. — Беріть дружину, щось у складчину та й приходьте. — Ви ж знаєте, що вона з вами, як собака з котом. — На Колодія треба обов’язково помиритися. Якщо ж ні, то зло за рік геть душу зточить. — Так, так. Хто не хоче злитись, треба помиритись. Жінки повертаються до хати і починають готувати на стіл страви. СЛАВА НАШОМУ КОЛОДІЮ! Свято триває цілий тиждень — сім днів. Що в цьому втілено: семичинний процес світобудування чи життя людини від народження, зростання і до смерти? Скоріше і те, й друге. Адже всі свята Сонячного Кола вшановують і Сонце красне, і Людину світославну. Перший день — родини. Його ж так і відзначають. Господиня починає охкати, за боки братися. Жінки кладуть її в ліжко і починають “приймати роди”. Одна підносить макогона, а друга — рушника полотняного. Усі тупають ногами. — О, дивіться, — оголошує одна радо, — хлопчик знайшовся. Який же він гарний! Жінка-повитуха підкидає вгору замотаного в рушник макогона і всі тричі радісно оповіщають: — Колодій родився! Колодій родився! Колодій родився! Колодійчику)чику І голубчику)чику, Ждали тебе цілий рік Та не довгий в тебе вік. — Слава Богу, що ми маємо такий день світлий. — Слава й вам, кумо, за таку добру справу. — Ой, як воно важко родити, що я вже нічого не хочу. — Не журіться, кумо. Це минеться та й знов заманеться. Жінки радіють новонародженому і під цю подію співають: Ой турицю, турицю Тай на нашу вулицю. Кума дитя родила Й нітрохи не журиться. Ой турицю, турицю, Кум до куми тулиться, А кума регочеться, Бо до кума хочеться. Приходять чоловіки із жінками, вітають зі святом. Вертається і чоловік на цю годину. — Поздоров, Боже, на день добрий. Що це в нас так людно сьогодні, як на весіллі? — Славна година: Колодій родився і чоловік вернувся! — Дякую вам, кумо, за Колодія. Помежи людей оцю хусточку носив та й до вас приніс. Може, пособите зняти, щоб мені було легше, а всім — веселіше. — Ото добре, що прийшли та принесли, — каже господиня, відв’язуючи хустинку. — Хай вам із нами добре буде! Сідайте, будьте ласкаві. Дівчата чіпляють колодку — Ой і нав’язали ви, кумо! Погляньте, яка громада зібралася. — Е-е, ні, — на те їм господиня, — то нас Колодій зібрав. — Як славна громада, то й світла рада. — Щоб нам було усім гарно й весело. Тим часом котрась із жінок виходить у другу хату і перевдягається в козака. У білій свиті, смушковій шапці, блакитних шароварах, підперезана червоним поясом, під золотим вусом їде Колодій на коні-коцюбі. — Ой, людоньки, вогненний кінь до нас їде! Жаром дихає, грива золота розвівається. А на ньому у вбранні золотому сам Колодій їде. Усі гуртом тричі вигукують: — Колодій їде! Колодій їде! Колодій їде! Сам же Колодій про свій прихід звістує: Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав, Із правої ручки Ще й ключика видав: Весну відмикати, Зиму закривати. Колодій під’їздить до столу і стає коло нього. За ним — чоловік із вербовим колесом. — Пошануймо, люди добрі, — промовляє господар, — наше Сонце провесіннє, яке прибуло до нас в образі Колодія: обійдімо тричі кругом столу. Під час цієї ритуальної дії — обходин — усі, поклавши праву руку на серце, дивляться на небо. — Слава нашому Колодію! — виголошує господар. — Слава! Слава! Слава! — усі гуртом за ним. — Слава Сонцю провесінньому! — Слава! Слава! Слава! — Слава світлу незгасному! — Слава! Слава! Слава! Здійснивши це священне пошанування, чоловіки підходять до Колодія і беруть його під руки, запрошуючи сердечно: — Ходім, Колодію, на нашу затію. Будем їсти, будем пити, світ Божий хвалити. — Просимо не погордувати, хліба-солі скуштувати. Вони садовлять Колодія на покуті, а жінки приспівують: Я на тебе, Колодію, Маю всю надію. А без тебе, Колодію, Нічого не вдію. Починається святкова гостина. Господар вітає людей: — Будьмо здорові з Колодієм! — Дай, Боже, нам його добре відсвяткувати та в щасті й здоров’ї через рік знову зустріти. Ой спасибі, Колодію, Що зібрав до купки, Гостювались, цілувались, Аж злипались губки. Жінки приспівують. Усі пританцьовують. Сміх, веселощі. Я тобою, Колодію, Куди їду, то радію: Чи раненько, чи пізненько — Топ)топ помаленько. — Було нам сирно й масно. Хай же буде всім добре й щасно! — Дякуємо за щире слово, за щедру гостину. Усе, що ми з’їли та розкришили, хай вам Бог верне сторицею. — Дякуємо й вам, що прийшли, бо без гурту воно й свято не свято. Петре, я вам передаю цюю віху — вербовеє колесо, щоб усі знали, що завтра Колодія у вас будемо справляти. — Дякую за честь. Сердечно прошу всіх до себе на празникування. ТУЖІННЯ ЗА КОЛОДІЄМ Колодій звершив свою справу — задав ритм і хід Весні. Дія його теплотворна і світлодайна. Тиждень він повладарював і відходить — помирає. Заходять жінки в смутку. Вони несуть загорнутого в сповитку Колодія. Плачуть-тужать, як за покійником. — Ой відійшов від нас Колодій! Ой відійшов… — Ой, який же він був хороший! — Ой, як нам із тобою було добре! Як же нам розлучатися з тобою?! — Що ж то за життя, як тебе нема?! — Ой піднімися та встань, хоч на часинку, хоч на хвилинку. — Та він не встає і не встане. Ой що з нами тепер настане? — Отут його положили, соломою притрусили,— приказує одна і притрушує Колодія-макогона соломою. — Хоч лежи, хоч не лежи, а на той рік прибіжи! — Пішли, жіночки, та пом’янемо Колодія по добру та звичаю. На поминки подаються ті ж страви, що й на кожен із семи днів цього свята, але ще додають і коливо — поминальну кутю-кашу на медовій ситі. Їдять її першою. На вулицю виходять хлопці з дівчатами. Несуть своє вербовеє колесо. Воно обертається невпинно і пісня підсилює весняний рух: Кроковеє колесо, колесо, Вище тину стояло, стояло. Вище тину стояло, стояло, Много дива бачило, бачило…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин