Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Малі міста України · “Завдяки Ясюковичу Дніпровський завод здобув славу кращого металургійного підприємства Європи”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Рідне місто з чекістською назвою Дніпродзержинськ

Слово Просвіти, №08 за 2012 рік

Олександр СЛОНЄВСЬКИЙ, член Дніпропетровської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, член Національного краєзнавчого товариства “Лелека”, Дніпродзержинськ Клеймо експлуататора та “польського капіталіста”, здавалося, назавжди поховало для історії пам’ять про того, хто так багато зробив для перетворення сонного села на справжній промисловий і культурний центр на берегах Дніпра, хто за життя отримав славу людини широкої популярності й громадських заслуг. Однак справедливість перемогла: непростий шлях переосмислення справжніх цінностей втілився в увічненні пам’яті одного з видатних діячів, який прославив це місто і зробив значний внесок у розвиток промисловості півдня України. Сьогодні ми можемо сказати: ім’я Ігнатія Ігнатійовича Ясюковича вийшло з історичного забуття, стало предметом нашої гордості. Ігнатій-Андрій Ясюкович народився 1 листопада 1847 р. у місті Ковно (нині — Каунас) у сім’ї спадкових дворян, дрібних землевласників. 1884 року випускник Санкт-Петербурзького технологічного інституту Ясюкович — головний керівник відомих на всю Росію Путилівських підприємств. Це був воістину діяч великого масштабу. Саме з ним пов’язало свої надії польсько-бельгійське акціонерне товариство, запросивши директора Путилівського заводу до управління справами Південноросійського дніпровського металургійного товариства (ПРДМТ) і керівництва завершенням будівництва та пуску Дніпровського заводу в селі Кам’янському Катеринославської губернії. Дніпровське товариство не мало жодних привілеїв. Своїм розвитком воно зобов’язане винятково Ігнатію Ясюковичу, який мав великий авторитет у світі промисловості. Про це свідчить факт, що Санкт-Петербурзький міжнародний комерційний банк відкрив на ім’я та під відповідальність І. І. Ясюковича кредит на суму 500 тис. рублів, необхідних для завершення будівництва Дніпровського заводу. Зараз уже не важливо, як задувалися на Кам’янському заводі домни і запускалися прокатні стани. Завод під керівництвом директора-розпорядника Ігнатія Ясюковича невпинно зростав і перетворювався Костел Святого Миколая на першокласне підприємство. Йому було надано почесне право участі у Всесвітній промисловій виставці 1889 р. в Парижі, де Дніпровському заводу присудили Велику золоту медаль. А на Всеросійській промисловій виставці 1896 р. у Нижньому Новгороді завод нагородили Державним гербом. Ясюковичу вдалося створити такий колектив інженерів і адміністраторів, домогтися таких чудових економічних результатів, що Дніпровський завод правомірно завоював собі славу кращого металургійного підприємства не лише півдня України, а й усієї Європи. Такий стрімкий розвиток Товариства не мав аналогів у Російській імперії. Важко щось схоже знайти навіть у всій Європі. Приділяючи величезну увагу Дніпровському заводу, Ігнатій Ясюкович не менш уважно ставився і до розвитку Кам’янського. Житло та громадські будівлі заводського поселення — Верхньої та Нижньої колоній споруджувалися за останнім словом житлово-комунальної техніки, вся забудова Верхньої колонії відбувалася за єдиним архітектурним планом. Тому аристократична частина Кам’янського дуже швидко набула рис затишного, своєрідного, суто міського району, який пізніше став “центром кристалізації” перетворення села Кам’янського на справжнє місто, кількість мешканців якого виросла з двох до сорока тисяч. Будівельний бум житла та громадських споруд Верхньої колонії припав на початок 1890-х рр. і тривав аж до 1917 р. Завдяки ініціативі Ясюковича, з чималою часткою його власних коштів, цей район Кам’янського був прикрашений будинками, якими могли б пишатися і в столицях. Насамперед це православний Свято-Миколаївський храм, чудова споруда Народної аудиторії, католицький костел, Інженерний клуб, будівля Головної контори Дніпровського заводу та Зимового яхт-клубу, фабрична школа, чоловіча та жіноча гімназії, православний і католицький притулки. А річковий клуб! Ось свідчення однієї з центральних газет того часу: “Мало кому відомо, що в селі Кам’янському5Запоріжжі біля Катеринослава існує кращий у Росії річковий яхт5клуб. На спорудження Ігнатій Ясюкович самого приміщення Товариство нещодавно витратило понад 300 тисяч рублів. І результати тому також чудові: запрошені туди кияни та катеринославці виявилися переможеними”. Парадокс? У далекому, загубленому селі Кам’янському, десь на краю Російської імперії існував під керівництвом блискучого інженера кращий на півдні України металургійний завод, кращий у Російській імперії річковий яхт-клуб, найбільший православний храм. У Заводському, або Інженерному клубі Дніпровського заводу стіни розписували італійські майстри, а акустика не поступалася кращим оперним залам. Тут співав Федір Шаляпін. Вражає Кам’янський костел, який споруджено у витонченому неоготичному стилі. Громадські та житлові будинки Верхньої колонії Кам’янського прикрашали чудові зразки художнього кування, яке ніде більше не зустрічається. 1903 року Ігнатій Ігнатійович Ясюкович, після п’ятнадцяти років плідної діяльності в Кам’янському, взяв на себе обов’язки директора-розпорядника та члена правління ПРДМТ і переїхав у Петербург. Тут він брав участь у справах загальнодержавного значення. Коли на початку 1905 р. постало питання про розробку положення про Державну Думу, на це жваво відреагували представники торгово-промислових кіл Російської імперії. Міністрові внутрішніх справ А. Булигіну по- Ще 15–20 років тому прізвище фактичного засновника і першого директора Дніпровського заводу в селі Кам’янському було відоме хіба що вузькому колу фахівців і старим людям. Проте Кам’янське зобов’язане Ігнатію Ясюковичу так само, як Україна — Тарасові Шевченкові. Це не перебільшення. Можливо, масштаб порівняння інший, але пропорції ті самі. Сліди діяльності Ігнатія Ігнатійовича Ясюковича присутні скрізь: на металургійному комбінаті виробляли метал, у театрі ставили спектаклі, в православному та католицькому храмах, збудованих за його ініціативою, відбувалися служби, хрещення та вінчання, в будинках Верхньої колонії мешкали люди, навчалися студенти, працювали установи. Але імені Ясюковича не було ніде.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин