Постаті · “На рівень культури спільноти жоден митець не може вплинути без колективного розуміння краси мистецтва і потреби духовного росту”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
ББааллааккллааввссььккіі ссттооррііннккии ж жииттттяяя Л Леессіі УУккррааїїннккии
Слово Просвіти, №08 за 2012 рік
Володимир ПРОЦЕНКО, член Національної cпілки письменників України, заслужений діяч мистецтв України, фото автора
Наближається 141-ша річниця з дня народження Лесі Українки, і хочеться укотре вінок її слави прикрасити квітами з Балаклавського узбережжя та відшукати в бухті Символів її мрії і творче натхнення. У своїх розвідках багато сказали про Лесю літературознавці, але мало хто з критиків детально досліджував балаклавські сторінки її життя, відчув і доніс до шанувальників стан її душі, високоосвіченої, оптимістичної і енергійної натури. Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє! Може, в руках невідомих братів Станеш ти кращим мечем на катів!.. Через свою хворобу Леся потребувала постійного лікування. Молода жінка лікувалася цілющими грязями у Саках, де багато дізналася про Севастополь. Тут вона знайомиться з містом, відвідує пам’ятки Кримської війни, милується величчю флоту. Місто їй сподобалось, і через кілька днів Леся Українка з Євпаторії пароплавом відбуває до Севастополя і влаштовується в готелі “Ветцель”. Під час подорожі пароплавом вона написала вірш: “Грай, моя пісня!..” За час огляду визначних севастопольських пам’яток їй до душі припала бухта Символів і порт Лістрігонів, про який згадував великий Гомер. У березні 1907-го Леся приїхала до Севастополя лікуватись у Балаклаві разом із Климентом Квіткою, але через несприятливу весняну погоду і за порадою місцевого лікаря змушена вирушити до Ялти, а потім повернутися до Києва. У той час вона завершувала свій дуже вдалий задум, цікаву трагедію “Касандра”. Надзвичайно вплинули на поетесу легенди балаклавських греків і таврів: А нащо ти про се забув тоді, як віддавав свою дочку на жертву розгніваній богині? Ти забув, хто мати Іфігенії, хто батько. Леся використовує специфічні прийоми оживлення міфів. Цей складний і незнаний ще в літературі жанр вона підкорює першою і вкладає в нього новітній зміст. Для дійових осіб драми земна любов вища за небесну, але відчувається їхня духовна несвобода. Особливо це хвилює Касандру-провісницю, яка відчуває небезпеку, але їй ніхто не вірить. На мою думку, Леся вустами Касандри через міфічні образи пророчила тернистий шлях української революційної інтелігенції 20-х років. 25 липня 1907 р. Климент Квітка і Леся Українка обвінчалися у київській Вознесенській церкві. Поетеса у листі до рідних пише: “Діло закінчено — ми обвінчалися. Знайшли такого священика, який сам порадив коротший спосіб без оголошення. Ми не запрошували нікого, крім свідків. Сподіваюся, хоч тепер будемо мати спокій від людей. Все добре, ніхто нас нічим не мучить, і ми збираємося до Криму”. Краса балаклавської природи вабила Лесю, сприяла її творчому злету. Вона знову приїхала до Балаклави з чоловіком, але цього разу надовше. Подружжя поселилося біля самого гирла бухти на скелястій Новій набережній (нині — Набережна Назукіна, 34) у флігелі дачі севастопольської актриси Соколової. Перший лист Лесі до матері датований 28 серпня 1907 року: “Ми з Кльонею почуваємось… “немов на дощечці серед океану”, — так самотньо і безпорадно…” Наступного дня письменниця написала матері: “Поки ще маємось ми добре, тільки все спимо після подорожніх та переді після-виїзних клопотів. Хату та утримання маємо добрі, то є шанси, що добре і хутко поправимось”. Тут, у Балаклаві, Климента Квітку призначили на посаду старшого кандидата Сімферопольського окружного суду. А вже невдовзі мати отримала і такого листа: “…надзвичайно чисте повітря нашого теперішнього мешкання, … різко замітно зменшився кашель, як тільки ми спровадились на сю дачу. Тут хоч і не дуже тепло, зате пороху зовсім нема і нема тої тісноти, що робить центр Балаклави таким загидженим і противним”. Про своє балаклавське життя Леся Українка написала Борису Грінченку: “…коли не їм виноград, то пишу, — оце і все “поробляння”… Над чим працювала тоді поетеса? Вона вже мала визнання в літературних колах своїми неперевершеними драматичними творами, статтями до журналів, публікаціями, поезіями, піснями. У Балаклаві Леся зустріла 72-річного кобзаря Гната Гончаренка, що переїхав із Харківщини до сина — робітника севастопольської залізниці. Вона дуже любила українські народні пісні, знала їх безліч. Заглиблюючись у красу народного фольклору, почала творити. Яскравим прикладом цього є її вірш “За горою блискавиці”, написаний 12 вересня 1907 року. За горою блискавиці, А в долині нашій темно. У затоці чорні води Плещуться таємно.
Враження від ігрищ стихії не могли не вплинути на уяву поетеси: “бистрі очі” блискавиці проникають у чорну хвилю “срібними мечами”; наступ світла на темряву, заклик до високого просвітлення і глибокого оновлення — такі прагнення тогочасної української інтелігенції. Головний сюжет твору — прозріння людства. Аж тоді на світло світлом Відповість оця затока. В алегоричних образах вірша є думка, що не можна втрачати віру в ту бурю, яка запалить небо і змете чорний морок. У вересні Леся Українка намагається завершити великі твори, які розпочала раніше. Вона плідно працює над драматичною поемою “У пущі”, порушує важливі проблеми мистецтва. Герой драми Річард Айрон, у минулому талановитий скульптор, мріє у новітньому світі утвердити свій талант, але потрапляє в середовище, яке Леся влучно позначила метафорою “у пущі”. Річард втрачає свій природний хист, бо не може творити тільки для самого себе. Громада його не розуміє, вона не доросла до високого мистецтва. На жаль, цим слабують бездуховні урядовці й жадібні
Пам’ятник Лесі Українці в Балаклаві
Відбудовані головний корпус і флігель дачі актриси Соколової
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
