Про-читання · “Діти ж бо, як жайворонки, тягнуться одне до одного (по горизонталі), але й грудочками сердець в’яжуть небо й землю”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Зовсім інша країна
Слово Просвіти, №08 за 2012 рік
Богдан ЧЕПУРКО
Юрій Коваль — невтомний маляр “у сонячній майстерні буття” — кує свою долю із найкоштовнішого світла, яке спрагло вбирає звідусіль і все життя плекає в собі. За півстоліття про нього писано, може, йне багато, але посутньо. Найбільш суголосно й совісно (Гей, хто в лісі, озовися!..) відгукнувся на творящі вібрації й літературну пристрасть побратима Андрій Содомора у своїй передмові до книжки вибраного “Цей лагідний-лагідний світ” (Юрій Коваль. — Цей лагідний-лагідний світ. — Львів. — Видаництво “Апріорі”. — 2011. — 576 с.). А все ж ніхто — ну ніхто! — не зміг збагнути якусь інопланетну (попри всю звичність і таксамість) нетутейшу інакшість письменника. Боюсь, що і я не зумію, бо ж особистісна сутність людськості й людяності — це як марево, мрія, горизонтальна стіна степу, об яку бийся не бийся, а таємниця — в глибинах неповторної душі. Здається, Юрко збагнув мудрість дитячого серця, оте Христове “Будьте як діти!” Його новели про і для дітей — живі, діалогічні, щедро відважні за проникненням у підсвідоме й одверто справжні за подієвістю: діти ж бо, як жайворонки, тягнуться одне до одного (по горизонталі), але й грудочками сердець в’яжуть небо й землю по вертикалі. “Лагідність” і людяність стилістики Юрія Коваля в тому, що він, сильна особистість, віддає себе людям, Україні,
мові-розмові, спрагло черпає з народного джерела і повертає через уже “своє” слово — звідки взяв, тобто… іншим. Готовність розчинитись у народі, відкривати особу народу через по-людськи особистісне — має в собі заряд пасіонарності, іншими словами, цілеспрямованої народотворчості. Усією душею шукає автор споріднення з тим кращим, що є в людській природі, і так удосконалює або ж випробовує себе в собі. “Про” і “за” українську людину — ось призначення і мета народознавчо-народотворчої “прози” життя. Звісно ж, все умовно, від “ума”. Звідси й умовний спосіб: “якщо”. “Як” і “що” — тайна погодження. Важливо і ЯК, і ЩО. Як і що ми з Юрком погодили — секрет, але дуалізм є завжди: український народ — святе; народ України — який вже є! Усе ж народ не можна занулювати нижче плінтуса — до ідеї народу треба підніматися! Передчуваю, які перепади зачарувань-розчарувань товклися всередині авторської свідомості. Ми ж усі задивлені в ідеал, а світ, у якому править бал руйнівник, інший, ну геть не лагідний: від Творчого замислу лишились огризки яблука спокуси. Може, тому Юрій Коваль попри просвітлений оптимізм, який випромінює його вдача, кидав писати, злився в душі на “не таку” дійсність, але, може, як і я, повертався до думки, що об’єктивної реальності нема — є воля суб’єктів, які й творять-спотворюють сяке чи таке, отож погоджена воля людських
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
