Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пам’ять · “Побачивши нашу ситуацію з рідною мовою, вона взяла на себе зобов’язання постійно підтримувати вчителів мови”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Голос мовчазної церкви Тут він жив, працював, боровся…

Слово Просвіти, №08 за 2012 рік

В Україні триває відзначення 70"річчя з дня народження визначного педагога, письменника, просвітянина Анатолія Погрібного. Активну участь у цьому беруть організації Това" риства “Просвіта”, якому покійний Анатолій Григорович від" дав багато років свого життя. Ось повідомлення з Сумщини, з якою теж пов’язана біографія Погрібного. Віктор ТЕРЛЕЦЬКИЙ, голова Шосткинського міського осередку “Просвіти” Вечір вшанування славного сина України з презентацією книги “Життя і чин Анатолія Погрібного” пройшов у міській бібліотеці ім. Л. Толстого у Шостці. Зібралися члени “Просвіти”, бібліотечні працівники, літератори, всі, кому небайдужа доля України, рідного слова. Зі спогадами про Погрібного виступив його давній товариш, краєзнавець, колишній керівник хорового колективу із села Собич Микола Жирний. Показав фото Погрібного, на звороті якого рукою письменника написано: “А про мене згадуй, як про людину, безтямно закохану в усе українське, і яка пішла в життя з девізом: “Хай живе Україна! Хай живе українська мова! Хай живуть українці вірою і душею! Хай дедалі більше зміцнюється українська нація!” …Я пригадав 1961 рік. З нагоди 100-річчя від дня смерті Т. Шевченка Погрібний організував на заводі у Шостці великий літературний вечір. Виступив із палким словом про Тараса, підготував виступ заводського хору, виставу за поемою “Наймичка”, у якій читав текст автора. У серпні 2006 року Анатолій Григорович приїхав на Шосткинщину на свято в честь нашого видатного земляка Пантелеймона Куліша. Привіз дві величезні валізи книжок, які дарував бібліотекам, музеям, школам. І, як завжди, поспішав у численних просвітянських справах — до Глухова, Новгорода-Сіверського. Прикрасив вечір виступ гурту “Собичанка” із села Собич. Пісні, написані Миколою Жирним, — “Ой чия ж то хата”, “Тече Десна”, “Пісня про маму” — нагадали нам, як Анатолій Погрібний любив народну творчість. о. Михайло (Ющишин), парох парохії “Царя Христа” УГКЦ, м. Луганськ 17 лютого в Українсько-канадському центрі “Відродження” м. Луганська обласне об’єднання “Просвіти” разом із парафією “Царя Христа” УГКЦ провели святковий вечір із нагоди 120-річного ювілею спадкоємця Андрея Шептицького, Блаженнійшого патріарха Йосифа (Сліпого). Без перебільшення можна сказати, що патріарх Йосиф — наш сучасник. Своєю візією майбутнього він на кілька десятиліть випередив свою епоху — щоб опинитися поруч із нами у нашому сьогоденні. Вечір розпочався молитвою за упокій душі патріарха Йосифа, яку відслужив священик о. Михайло (Ющишин). Після вступного слова священика зі змістовною доповіддю виступив історик, голова Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” Володимир Семистяга. Він розповів, що предстоятелю УГКЦ випало на долю керувати Церквою в тяжкий час приходу в Україну більшовицького атеїстичного режиму, за яким після 5 місяців звичайного служіння на своїй кафедрі настали довгі 18 років у Сибіру, в таборах Мордовії. Після того, як Йосиф Сліпий “уперто не хотів помирати на засланні”, аза нього постійно турбували радянську владу і Святійший отець Іван ХХІІІ Папа Римський, і багато відомих політиків Заходу, цей “німий свідок Церкви” був вигнаний із радянського “раю”, іще довгих 20 років у Вільному світі був “голосом мовчазної Церкви”, що залишилася за “залізною заслоною” по всій території СРСР. Просвітянин Юрій Кисельов відзначив, як Йосиф Сліпий, звільнившись із радянської неволі, залишився вірний обов’язку церковного пастиря і збирав “сущих у розсіянні”. Понад третину життя він перебував на чужині, поза Батьківщиною, і в 70-річному віці як глава УГКЦ брав участь у другому Ватиканському Соборі, перед усіма єпископами світу мав доповідь і захищав свою Церкву, домагаючись законного патріаршого статусу для неї. Йосиф Сліпий як патріарх зробив три навколосвітні подорожі, незважаючи на солідний вік, відвідав кожен материк, де була його церква і де був український люд “на поселеннях”, у чужині. Збирав, навчав, утверджував. Громадська активістка Ірина Магрицька наголосила на глибині мислення і величі духу великого патріарха Української Церкви і великого патріота українського народу. Найдоречніше і найсвятіше у вшануванні пам’яті Йосифа Сліпого — це виконати його “Заповіт”. У ньому 92-річний патріарх утілив усе своє посвячене життя, а він жив Церквою, народом, Україною. Патріарх заповідав, щоб діяла християнська школа як передумова здорового виховання. Його девізом були слова “Через терня до зірок”, і своїм життям він це засвідчив. Наприкінці ювілейного вечора священик о. Михайло повідомив, що 2012 рік в УГКЦ названо роком патріарха Йосифа, і зачитав звернення чинного патріарха УГКЦ Святослава (Шевчука) до вірних з ювілейним пастирським посланням. Цікаво знати, що перший священик — парох Луганської церкви “Царя Христа” УГКЦ м. Луганська (офіційно зареєстрована 1992 року) о. Григорій Цимбал теж був в’язнем сумління радянських таборів і зустрічався у Сибіру з засудженим главою УГКЦ Йосифом Сліпим. Після зустрічей у нього з’явилося покликання до служіння Богові й українському народові. Григорій Цимбал прийняв подвиг священства в УГКЦ — 13 років підпільно (“катакомбне служіння”), ще на радянській Луганщині, і 12 років — уже у вільній Україні.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин