“Солідарність, згуртованість, взаємозбагачення, взаємовпливи слабнуть, від цього тоншає ота нитка національної пам’яті”. Про-читання · с. 13сторінка оригіналу ↗
«Завжди було і буде вічне — Дитина з книжкою в руці»
Слово Просвіти, №08 за 2013 рік
Усі пам’ятають ці слова Дмитра Чередниченка. Адже завдяки першій книжечці дитина робить крок у майбутнє, відкриває світ знань, плекає першооснови духовності, формує своє “я”. Нині головне — не загубитися у морі сучасних яскравих читанок, буквариків. А ви бачили абетки тих часів, коли забороняли рідну мову? Там немає яскравих барв, але на пожовклих сторінках є дотик історії… Це “Скарб, якого не згубиш…” Саме так називається виставка, представлена у Націо нальному музеї літератури України, серед експонатів якої більше ста примірників з фонду музею від XIX століття і до сьогодення. Виставку підготувала старший науковий працівник музею Валентина Камінчук.
Але вже не мав змоги те зробити. Цюю роботу довелося зробити вже мені без його. Через те, друкуючи тепер Читанку, становлю на їй і своє ім’я, щоб не робити автора її, Бориса Грінченка, відповідальним за ті вади в книзі, які, може, зробила я, редактуючи та додаючи новий матеріял до читання (12. 12. 1911)”.
Окрему увагу варто звернути на видання 20— 30-х років ХХ століття, серед яких “Буквар” 1933 року, читанка “Червоний шлях”, видана у Харкові. А діаспорні видання, що з’явилися у Канаді, США, Польщі, Чехії, дають змогу побачити, як навчали дітей української мови за кордоном. Туга за рідним краєм навіть у назвах читанок: “Рідне слово”, “Рід-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
