Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіті» — 145 · “Осередки “Просвіти”, навколо яких гуртувались українці, виникають у гострому протистоянні з окупантами”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Обереги українства

Слово Просвіти, №08 за 2013 рік

Зиновій ГАЄЦЬКИЙ, голова Пустомитівського РО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Закінчення. Початок у ч. 7 за 2013 р. Невелике село Горбачі славиться пам’ятником Т. Шевченку, спорудженим 1914 року до 100- річчя з дня народження Кобзаря. Кошти на пам’ятник збирала вся громада, найбільше зусиль доклала до цього родина селянина Івана Михайліва і місцева “Просвіта”, заснована 26 січня 1908 р. Одним із найулюбленіших місць біля Львова, де любив відпочивати І. Франко, було село Вовків — родинне гніздо Устияновичів. Тут на парафії, починаючи з 1838 р., правив о. Микола Устиянович — видатний громадський діяч, пропагандист “Руської трійці”, один із тих, що почали відправи рідною мовою, організатор “Собору руських учених” 1848-го і один із засновників Львівської “Просвіти” 1868 р. Свої поезії писав русинською народною мовою. Тут народився 22.09.1839 р. його найстарший син Корнило — відомий художник, письменник, науковець. У Вовкові “Просвіту” засновано 1908 року з ініціативи Олександра Мійського. Свій предмет — Основи релігії — О. Мійський викладав українською. 1909 року він виступив проти спроб польського католицького ксьондза Іваніцького захопити Кугаївську Введенську церкву і перетворити її на латинський костьол. Навколо “Просвіти” громадилось українське населення Кугаєва, Милятич, Загір’я, де осередки виникли трохи пізніше. 1934-го в Кугаєві заснували торговельний кооператив, а 1936-го збудували Народний Дім. У підльвівському селі Оборошині “Просвіта” заснована 1906- го стараннями пароха о. М. Левицького. Його зять Г. Микитей, який також входив до виділу “Просвіти”, був визначним державним діячем. У 1918—1919 рр. очолював Пресову квартиру УГА, був редактором газети “Стрілець”, послом УНР в Югославії (1919—1920), членом еміграційного Уряду ЗУНР у Відні (1920— 1923). Ось у такому середовищі довелося продовжувати діяльність “Просвіти” і о. П. Шанковському, який обійняв парафію 13.03.1925 р. після смерті о. Левицького. Він і продовжив добрі справи свого попередника. Відомий історик і діяч часів УГА, один із організаторів УГВР Лев Шанковський також виходець із Оборошина. Село Глинна, як і Лісневичі, входить до складу м. Пустомити. Історія тутешньої “Просвіти” почалася 29.08.1908 р., коли було написано Звернення до Світлого Відділу товариства “Просвіта” у Львові з проханням “о заложенні в нашій громаді читальні”. На той час у селі вже діяли дві польські читальні — костельна й “Ойчизни вшехпольської”. Одна половина громади була українською, друга — польською, але всі розмовляли українською. Поляки заохочували українців до відвідин своєї читальні, тому русини-українці вимагали своєї читальні. Про це йшлося в зверненні, яке підписали А. Цимбала, А. Рейтар, Й. Цимбала. 23.01.1909 р. відправили ще одного листа з проханням вислати статут і виготовити печатку. А 14.03.1909 р. в селі закладено читальню. Тимчасово во- Управа товариства “Просвіта” с. Товщева. 1936 р. на містилася в хаті П. Дідуха, а збори відбувались у хаті М. Книша — міського голови. До виділу обрано 12 осіб: А. Цимбала — голова, А. Рейтар — секретар, П. Корба — скарбник, В. Рейтар — бібліотекар, 18 членів відділових. Товариство “Просвіта” в містечку Щирець виникло 1910 року. А в травні 1911-го тут засновано його районову філію. Серед засновників знаходимо ім’я відомого письменника Леся Мартовича, якого обрали секретарем філії, а Головою став адвокат К. Бірецький. 1912-го в районову філію “Просвіти” входило близько 30 осередків і було 158 членів. Стараннями товариства побудовано Народний Дім. Заслуговує на увагу історія заснування і діяльності “Просвіти” у с. Ставчани, позаяк Голова осередку ТУМ ім. Т. Шевченка з 1989 р. Наталя Яріш провела велику дослідницьку роботу і видала книгу “Ставчани. Нарис історії села”. Читальня “Просвіти” в селі заснована 1912-го з ініціативи о. І. Божейка. Він і став першим Головою товариства. Писарем обраний О. Гірник, М. Дідик — скарбник, І. Дідик — бібліотекар, О. Кусьпісь, М. Кулик, І. Парапоняк — заступники. Серед членів відділу також міський голова С. Фікташ. Під час війни все майно товариства знищили й розграбували, а дім, в якому була читальня, розібрали. Стараннями С. Фікташа читальню відновили вже в Громадському домі. На відкриття пам’ятника Т. Шевченку у Винниках 1913 року “Просвіта” з-під львівського села Підбірці вислала кінну бандеру з 50 козаків. Перед Першою світовою війною до села прибуло кілька москвофілів зі Львова, але їхня робота, як свідчить дослідник історії села З. Брездень, “не вкорінилась, як не мали успіху спроби діяльності “Сельробу”. 1926-го “Просвіта” (тоді Головою був о. декан П. Пилипець) створює духовий оркестр, просвітяни організовують концерти, вистави. Осередки “Просвіти”, навколо яких гуртувались українці, виникають у гострому протистоянні з окупантами і їхніми “обществами Качковского”, “Сель робами”, “Стшельцами”, долаючи шалений опір і переслідування. Як приклад — село Черепин. Як писав у звіті від 16.05.1909 р. студент П. Каблак: “Черепин — це свідоме кацапське село. Щось 5 людей читає і пренумерує для себе “Русское слово”… навіть маленькі діти вміють щось сказати на “украинцев”, а доглядач чи послугач домініканців, які там мають свої добра, грозить вивішенням українців. Читальня Качковського була за попереднього священика-кацапа, але той винісся і читальня упала. Українська справа стоїть там слабо. Там треба би заложити читальню “Просвіти”, щоби дати хлопам наші книжки…” 5 лютого 1926 р. селяни О. Машталір, М.Пердала, М.Швець, І. Вільховий звернулися до Високого Намісництва про надання дозволу на закладення читальні “Просвіти”. 23 березня такий дозвіл отримали. Установчі збори відбулися 4 квітня. У керівний виділ увійшли о. Цембровський, О. Машталір, Йосип, Олекса та Петро Наконечні, А. Сорока та ін. Робота в селі пожвавилася. Вже наступного року аматорський гурток поставив 3 вистави, провели фести- Просвітяни с. Поршни. 1907 р. ни, концерти й інші заходи. Діяльність “Просвіти” під керівництвом о. Цембровського настільки прогресувала, що вже 1933 року мали доходу з концертів і вистав 1607 зол. Поступ читальні не подобався прихильникам москвофільства, вони вимагали усунути від праці о. Цембровського. 30.06.1936 р. до Митрополичої консисторії надійшов донос на о. Цембровського. Вже 1938 року “Просвіту” очолював Й. Вільховий, але товариство проіснувало недовго. Спочатку в Черепин прийшли одні визволителі, потім селян прийшли “визволяти” інші, і громадські організації припинили своє існування. 1942 року почався голод, частина селян у пошуках продуктів йшла стокого переслідування зазнавали активісти “Просвіти” й інших громадських організацій після того, як припинила боротьбу УГА і наші землі підпали під протекторат Польщі. Особливо шаленіли польські власті, упокорюючи українців, під час ганебної пацифікації. Цю “операцію” проводили регулярні частини війська. Національно свідомих громадян піддавали жорстоким екзекуціям, людей забивали до смерті. У с. Гаї поліція закатувала до смерті 18- річного Михайла Тютька з Гаїв і 17-річного Матвія Параньку з Чижикова. Про ці “подвиги” повідомив світу американський журналіст Неглі Барсон у газеті “Чикаго дейлі ньюз”. “Наслане на Підбірці польське військо, — З ініціативи “Просвіти” відзначили 600-річчя с. Лісневичі на Волинь, багато молоді забрали на роботи до Німеччини. Ввечері 22.03.1944 р. в село ввірвалася польська боївка, почалася жорстока розправа над свідомими мешканцями. В хаті священика замордували Олександру Цембровську, а самого о. Августина волочили возом аж до лісу Тарасів за Лопушною. Там, у стодолі лісника-поляка М. Огоновського розстріляли, закатували, закололи багнетами понад 100 невинних мешканців навколишніх сіл, зокрема й о. А. Цембровського. Великої шкоди “Просвіті” завдала окупація Галичини російськими військами 1914 року. Знищили або пошкодили пам’ятники і пам’ятні знаки, розгромили читальні, з яких вилучили чи спалили книжки, часописи, інше майно. Сотні священнослужителів, громадських і церковних діячів, зокрема й Митрополита А. Шептицького депортували в Росію. Багато родин, що піддалися агітації москвофілів і батюшок, у пошуках кращої долі виїхали на Велику Україну і до Росії. Жорзгадує З. Брездень, — поліція і таємні агенти знищили господарства Григорія і Костя Брезденів та М. Палажія, здемолювали кооперативу й побили людей. Актом пацифікації поляки викликали проти себе ще більшу ненависть. Вороже ставлення українців посилилося ще більше після страти у Львові Біласа й Данилишина”. Лиховісним смерчем пронеслася над Галичиною визвольна місія радянських військ 1939 року. Визволителі поводилися не як “єдинокровні брати”, а як жорстокі окупанти чи татарська орда. Громадські організації ліквідували, активістів і просто освічених громадян вивозили до Сибіру чи винищували і не тільки в тюрмах на Лонцького, Замарстинові, Бригідках… Напередодні приходу німців у містечку Щирець енкаведисти влаштували криваву розправу. Під безперервний гул трактора мордували 26-х молодих людей. Їх знайшли з відрізаними вухами, носами, з забитими в голови, в очі цвяхами, повириваними ніздрями. Про це нині свідчать експонати музею, створеного на місці колишньої катівні стараннями товариства української мови ім. Т. Шевченка “Просвіта” і світлої пам’яті о. Степана Гриньківа. Німі свідки цього — поставлені, насипані, споруджені майже в кожному селі могили, пам’ятні знаки і хрести як пам’ять про жертв жорстоких репресій і борців за волю України. Чи знають про все це і чи хочуть знати ті, хто нині встановлюють пам’ятники катам України, намагаються реанімувати колишні “порядки”, ратують за відновлення союзу братніх народів, у якому українцям відводиться роль покірного бид- Зиновій Гаєцький, Тарас Кузь, Ярослав Пітко, Роман Іваничук

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин