Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
«Мріє, не зрадь…»
Слово Просвіти, №08 за 2014 рік
23 лютого 2014 року відбулася важлива й довгоочікувана подія: Верховна Рада України, внутрішньо оновлена полум’ям Майдану, ухвалила Закон України з таким формулюванням: визнати таким, що втратив чинність, Закон України “Про засади державної мовної політики” № 5029–IV від 3 липня 2012 р.; (“за” — 232, “проти” — 37, “утримались” — 2, “не голосували” — 63).
імітації демократії (гречка, фартушки, 30 срібняків!) дозволяло проведення виборів “без вибору”, коли серед 46-мільйонного народу з великими потугами зрідка вдавалося обрати нових депутатів без разючого нафталіну і не за прізвищамивпливом батька-брата-кума-“сім’ї”. Можливо, загроза народного полум’ягніву останніх місяців і Небесна Сотня, яка офірувала життя задля нової європейської України, просвітлять наше суспільство й наблизять його до відповідальності перед собою-совістю і дітьми-майбутнім, зміцнять хребет життєвої визначеності й прямостояння кожної людини, спонукають до вибору між честю-гідністю нації й примарами минущого благополуччя. Відміна скандального мовного Закону України Ківалова—Колесніченка (авторства не тільки цих двох одіозних політиків!) — один із закономірних і обов’язкових перших кроків на шляху оновлення України. Цей закон на тлі тотального беззаконня, недії Конституції України (її 10-ї статті!) і вседозволеності місцевих беїв творив передумови хаосу в царині мовного планування і мовокористування в державі. Хистку рівновагу між обов’язковістю державної української мови та підтримкою мов національних меншин, що склалася на схилку ери СРСР, було знищено наступом відвертих українофобів, метою яких було законодавче закріплення двох мов як державних (чи української державної і російської офіційної, що практично означало те саме) і фактичне закріплення російської одномовності з маргіналізацією української мови у більшості сфер її використання. Цей антиконституційний наступ на українську мову і культуру титульної нації жодного разу не засудив президент, не було його спроб дати принципову оцінку чи вольовим рішенням призупинити активність таких діячів; ба більше, формування ним горизонталі й вертикалі влади з відвертих антиукраїнців та активних “чєво-ізволєнців” виказували орієнтацію В. Януковича як неукраїнського президента України, його наміри будувати маріонеткову, прийнятну для Кремля подобу держави.
Закінчення на стор. 7
Центральне правління ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка
Це число тижневика присвячуємо пам’яті “Небесної Сотні”. Слава Героям! Редакція
с. 7 · сторінка оригіналу ↗
Закінчення. Початок на стор.1 Звернення до Верховної Ради України стосовно передачі святинь українського народу їх законним власникам Ми, представники інтелігенції та громадські діячі, гостро занепокоєні ситуацією, яка склалася навколо найбільших духовних святинь українського народу — Свято-Успенської Києво-Печерської лаври та Свято- Успенської Почаївської лаври. На початку 90-х років ХХ сторіччя завдяки потуранню влади два духовних серця України, уділи Богородиці, опинилися в руках філії Російської православної церкви, у підпорядкуванні так званої “Української православної церкви Московського патріархату”. Нещодавнє усунення від керівництва УПЦ МП митрополита Володимира (Сабодана) та призначення місцеблюстителем відомого українофоба митрополита Онуфрія (Березовського) безпосередньо інспіровано Москвою, ще раз яскраво продемонструвало всьому світові залежність цієї Церкви від іноземного центру. Очільники УПЦ МП перетворили святі місця української нації на форпост “Руского міра”. Весь світ чув цинічні заяви високих ієрархів УПЦ Московського патріархату, які замість того, щоб стати на бік народу, фактично благословили Віктора Януковича на сатанинське вбивство сотень безневинних людей на вулицях української столиці. У стінах “душі українського народу”, як називав Почаївську лавру митрополит Іларіон (Огієнко), постійно проповідується не любов до Бога та України, а ведеться політична пропаганда, сіється розбрат у нашому суспільстві, зневажається все українське. Під час подій Майдану політизація УПЦ МП дійшла до того, що мури Києво-Печерської лаври та мури Свято-Успенської Почаївської лаври стали місцем перебування кримінальних бандитів “тітушок”. Обитель святих Антонія та Феодосія стала бізнес-центром і одночасно ідеологічним відділом посольства Росії. ЗМІ неодноразово звертали увагу на факти руйнування представниками УПЦ МП пам’яток історії архітектури, розкрадання об’єктів національної спадщини. У зв’язку з вищевикладеним, просимо Верховну Раду України: 1. Ухвалити постанову парламенту про передачу комплексів Свято- Успенської Києво-Печерської лаври та Свято-Успенської Почаївської лаври Українській Православній Церкві Київського Патріархату, як національній помісній церкві українського народу; 2. Дати доручення правоохоронним органам і Генеральній прокуратурі України здійснити перевірку витрат багатомільйонних коштів, виділених за часів президентства В. Януковича та урядування М. Азарова з державного бюджету України на реставрацію Києво-Печерської лаври; 3. Доручити Міністерству культури України провести інвентаризацію майна двох лавр із метою перевірки та виявлення фактів розграбування культурно-мистецької спадщини України. Переконані, що ухвалення таких рішень стане актом історичної справедливості, адже Свято-Успенська Києво-Печерська та Свято-Успенська Почаївська лаври створювалися працею українського народу та мають належати його Церкві, у святих місцях мусять молитися справжні священики, а не політики від релігії.
До критики у суспільстві діяльності цинічно відвертих міністрів-українофобів (чого лише вартий міністр освіти Табачник!) президент залишався глухим. За такої моделі правління закономірно, що в нашій державній скарбниці ніколи не вистачало грошей на українську освіту й культуру, на підтримку мов і культур тих національних меншин, у яких не був зацікавлений і які не фінансував Русскій мір… Усьому, неросійському, в Україні — зась, тиха війна без її оголошення! Тому постійно не було і немає грошей на видання словників державної української мови (шукайте собі спонсорів!), на публікацію унікальних пам’яток, які здатні продемонструвати усьому науковому й культурному світові історичну глибинність українців-автохтонів на нашій землі, високість розвитку їхньої науки і культури (шукайте собі зацікавлених!), на делегування українських учених на Міжнародний з’їзд славістів (шукайте собі милостинедавців!). Так усьому неросійському в Україні було
Канів — місце вічного спочинку найбільшого національного Поета і Митця — душа України. Тому й вирішили ми, хранителі Національної Святині, разом із громадою цього невеликого, однак знаного в Україні й у світі міста, звернутися до Васу переддень 200-ліття з дня народження Тараса Шевченка, котрий своїм Словом привів нас до Незалежної держави, у якій найдорожчою цінністю має бути Людина, її життя. На жаль, ми не маємо багатовікового досвіду державотворення, як інші народи світу. Бракує нам і любові один до одного, взаєморозуміння на основі Шевченкових заповітів Правди, Добра, Справедливості, що й призвело напередодні ювілею Кобзаря до трагічного братовбивства. І тому саме сьогодні, у найскладніший для нашого народу час, ми так потребуємо Шевченкової мудрості, Шевченкового пророчого слова, Шевченкової безмежної любові до України та власного народу. Настав час усім зрозуміти, що народ України — самодостатній, які всі інші народи світу. Самодостатня і наша українська мова, яку Тарас Шевченко підніс до рівня найрозвинутіших мов світу. Їй теж потрібна сьогодні державна, всенародна опіка, любов не лише українців, а й усіх братніх народів, для яких Україна
Протягом усієї історії завжди виникали суттєві перешкоди для встановлення та утвердження Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні, незалежної від Москви. Цьому процесу перешкоджали внутрішні обставини і зовнішні впливи. Незалежність держави неможлива без духовної свободи народу, пригадаймо, що Вимогу про автокефалію Української Православної Церкви висунув у категоричній формі 12 листопада 1918 р., на останній сесії Собору новопризначений міністр ісповідань гетьманського уряду О. Лотоцький. Основна засада української державної влади полягає утому, що у своїх відносинах до інших церков, Українська Церква має бути автокефальною під головуванням Київського митрополита та в канонічному зв’язку з іншими самостійними церквами. Від часу нетривалого відновлення української державності на початку XX століття, 1 січня 1919 року Директорією УНР був ухвалений Закон про верховне управління Української Православної Синодальної Церкви від московського патріарха Тихона. Українська Православна Церква ставала юридично незалежною.
дозволено… вигибати (під гучні фанфари декларацій усілякої підтримки!), вигибати мові, культурі, Національній академії наук. Усе це заважало Президентові В. Януковичу почуватися вільно. І навіть 200-літній ювілей Тараса Шевченка у цьому загальному процесі приниження всього українського не став щасливим винятком: далеке від належного, доволі обрізане фінансування виділено з таким запізненням, що героїчно-щирі надзусилля причетних до реконструкцій і перебудов Шевченкових музеїв, пам’ятних місць, перевидань його творів і досліджень про них ні своїм інтелектом, ні прагненнями і щоденною працею не змогли надолужити втрачений у безгрошів’ї час. Це і є символ безсилля бездержавної Української Держави, торжество збудованого Януковичем малоросійського паханату при кремлівському каганаті! Перезавантажити владу, очистити від антиукраїнського намулу в законах, державних розпорядчих документах, а найголовніше — у свідомості громадян — це надскладе завдання, це процес на тривалий час (а часу якраз і бракує, лічимо годинихвилини!). Та й більшість вантажників — це вчорашня, домайданна Україна, і багатьом із них не до снаги і не під силу такий подвиг перезавантаження. І знову для української спільноти — пастка-безвихідь, знову загроза повтору позавчорашнього, знову надмір великих і порожніх слів і мізерність дії. …Розбурханим різноголоссям цими днями наповнилася Межигірська резиденція-зоопарк: гадали, що люд допустили до Самого, а тут тільки страуси, собаки, свині, знову собаки, багато вгодованих-доглянутих собак… І розривають голови слова-дзвони, гудуть невідступно, непідвладні в цій сюрреальності зв’язатися бодай у прості речення: “Доляри, доляри, фунти, євра, єни,
доляри, мільярди, сльози, грабунок, незбудовані квартири, закриті лікарні, заробітчани по чужих землях, собаки, доляри, свині, євра, автопарк, Саша-стоматолог-мільярдер, доляри, страуси, свині, брехня, навіщо, шибениця… Майдан”. …Вирує тисячами сердець стихлий у жалобі Майдан: хисткі надії в обіймах цупкої зневіри, душі в пошуку нових постатей, очі намагаються вловити обриси нових чеснот, профілі нових особистостей: “О земле! Велетнів роди!”, “Як знову не помилитися?”, “Як уберегтися від медоточивих обіцянок позавчорашніх, які бачать себе лише президентами, а не орачами ?” А над усім морем голів з небес — Шевченкове “Борітеся, поборете” голосом Сергія Нігояна… Хто ми в цьому світі і чиїх батьків діти? Чому знову і знову свою Україну, свою мову, життя ближніх маємо боронити, чому вкотре Крути і Майдан, і Небесна Сотня?
Павло ГРИЦЕНКО
Дмитро Павличко Левко Лук’яненко Ігор Юхновський В’ячеслав Брюховецький Володимир Василенко Юрій Дорошенко Юрій Мушкетик Юрій Щербак Микола Жулинський Михайло Слабошпицький Любов Голота Наталя Осьмак Павло Мовчан Олег Чорногуз Богдан Сушинський Дмитро Пилипчук
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
