Слідами наших виступів · “Де не звучать рідні державна й етнічна мова, там чужина і неволя”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Де не звучить рідна мова, там чужина або неволя
Слово Просвіти, №08 за 2017 рік
Зоя МИХАЙЛЮК, с. Вітове Чигиринського р-ну Черкаської обл.
Державність будь-якого народу тримається на трьох китах: територія, самоуправління і національна ідентичність, серцевина якої мова. Неефективний захист хоча б одного з цих китів веде до окупації чи колонізації держави. В Україні навіть в Основному Законі ставлення до титульної мови держави є дискримінаційним, тож цілком ймовірно, що українці можуть втратити свою державність. Дискримінація української мови в Конституції проявляється наступним чином: а) Держава гарантує право на навчання етнічною мовою та її захист лише нацменшинам (ст. 10, с. 53). б) У тексті статті 10 Конституції задекларовано, що українська мова є державною мовою України. Проте в цій статті відсутнє підтвердження про надання українській мові привілеїв, що стосуються державної мови — обов’язкове її знання усіма громадянами та її домінування на всій території України. Тож як і в колоніальну добу українці живуть в окупаційномовному середовищі, а на півдні і сході країни чимало з них дотепер не мають змоги навчатися своєю національною мовою, чути її звучання, послуговуватися нею, навіть у разі її знання. За такої мовної політики перехід на державне мовлення на територіях із з’яничареними українцями абсолютно неможливий, бо, щоб замінити воду в склянці, слід вилити ту, яка у ній є. Збереження окупаційно-мовного середовища в Україні провокує Росімперію до повторної колонізації України. Крим, Донбас уже окуповані, за інші території із з’яничареними українцями триває війна. Щоб відбити охоту в Росії посягати на незалежність України, варто дбати не лише про економічну та військову могутність, а й про відродження національної ідентичності народу, насамперед української мови. На мою думку, для відродження титульної мови української нації слід вдатися до наступних дій: 1. Усунути допущене в тексті Конституції дискримінаційне ставлення до української мови. Для цього в ст. 10 має бути роз’яснення, що державний статус української мови означає обов’язкове вільне володіння нею усіма громадянами України та її домінування в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Крім того, в цій же статті об’єднати в один пункт гарантії держави про забезпечення державоутворюючому народу та нацменшинам вільний розвиток, використання і захист їхніх етнічних мов, та доступність навчання ними в освітніх закладах.
У статтю 10 слід додати доповнення, що на окупаційну мову державний захист не поширюється. 2. Припинити називати окупаційно-мовних етнічних українців “російськомовним населенням”, бо саме так у радянській імперії називали упокорені колоніальні народи, щоб призвичаїти їх до вищості над ними російських окупантів, комуністичного світогляду (за яким диктатура і громадянська війна є природним явищем), та до вживання лише окупаційної мови, щоб потім розчинити в своєму середовищі як цукор у склянці води. Після відродження української держави українці знову вільний народ, а те, що значна частина етнічних українців усе ще окупаційномовна, то це звичне для всіх постколоніальних країн явище, якого всі вони неминуче позбуваються, щоб стерти з пам’яті народу минуле національне приниження. 3. Невідкладно поновити в посвідченнях особи та рагсівських актах скасовану графу про національність громадян України. Ця пропозиція зумовлена такими причинами: а) Вилучення з посвідок громадян цієї графи унеможливило виконання положень Конституції ст. 10 п. 2, п. 3 — бо реєстрація національного походження населення України скасована. Чи не перетвориться через це Україна в очах світової спільноти на вигнанця та посміховисько, що мириться з пануванням у державі окупаційної мови, і водночас знищує власну державну. б) Незабаром в Україні відбудеться перепис населення, який планували провести ще п’ять років тому. Саме під перепис населення уряд і скасував графу про національність громадян із документів, щоб визначати її зі слів людей, чи за мовою спілкування, бо за такої суб’єктивної та бездоказової інформації можливо без проблем сфальсифікувати дані про етнічний склад народу України. Проте уряд не взяв до уваги, що мова комунікації (спілкування) і етнічна мова (історична мова роду від давніх предків дотепер) не однакові за своїм значенням і відображають різні соціальні явища, тому не є взаємозамінними і співмірними. А за правилами статистики, щоб статистичні дані переписів про етнічний склад населення були співмірними, вони мають розраховуватися одним способом — тобто лише через документальні дані про етнічне походження громадян. Тож перед Урядом Володимира Гройсмана стоїть надскладне завдання відновити в документах громадян запис про їх етнічне походження. 4. Перегляд чинного мовного Закону через його не повну відповідність Конституції України, Європейській Хартії про мову та Рамковій Конвенції про врегулювання мовних питань. Чинний мовний Закон ухвалювали в період, коли Україна була сателітом Росії, тому цілком природно, що він спрямований на непорушність наслідків етноциду українців Російською імперією, тобто, щоб окупаційна мова і надалі домінувала в Україні. Окупація Росією територій України, де українська мова використовувалася хіба що в рекламних роликах і титрах у закордонних фільмах, показали владі незаперечну істину: де не звучать рідні державна й етнічна мова, там чужина і неволя. Про те, яким має бути відкорегований мовний Закон, на сторінках часопису “Слово Просвіти” вичерпно відповіли мовознавці та патріоти України Лариса Ніцой, Ірина Фаріон, Григорій Донець та інші достойники. Можливо, варто ввести до мовного Закону і наступні положення: а) Дати визначення терміну окупаційна мова та ставлення держави до неї. б) Затвердити положення, що в усіх без винятку школах, без огляду на мову навчання такі предмети як: державна мова, історія, географія та інформатика мають викладатися лише українською мовою. в) Прийняте в слов’янських народів офіційне та шанобливе звернення до громадян “Пан і пані” (на честь Бога Всесвіту Пана) поширити на законодавчому рівні і в Україні. 5. Знеохотити з’яничарених українців до спільної держави з Росією-Московією, а відтак і до окупаційного мовлення. Могутність Росії виникла і тримається на українському фундаменті, тому Росія так несамовито чіпляється за Україну, щоб утримувати її у своєму складі й надалі. Проте допоки існуватиме українська мова, наміри імперії марні, бо з мовою пов’язані історична пам’ять, єдність, гідність, культура та прагнення народу до волі і власної самостійної держави. Без перебільшення, українська мова — це осиковий кіл для знищення найодіознішої імперії світу, а деякі езотерики і містики навіть висловлюють думку, що саме це і є божественна місія України. Те, що чимало українців дотепер вживає окупаційну мову, прояв нав’язаного їм духовного рабства (неусвідомленого визнання вищості над собою народу-окупанта) та підлеглості України імперській Росії. Тому відродження функціонування української мови в Україні має здійснюватися не тільки за виконанням приписів Конституції та мовного Закону, а й через вплив на ментальність і підсвідомість громадян, щоб вони знову почали розмовляти своєю націо-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
