12 Читацьке віче “Якщо ми говоримо про декомунізацію, чому це не стосується комуністичних проектів”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Ісповідник віри
Слово Просвіти, №08 за 2017 рік
Романа ЧЕРЕМШИНСЬКА, директор Етнографічно-меморіального музею Володимира Гнатюка, село Велеснів Монастириського району, Тернопілля
Одним із визначних діячів української і духовної культури ХХ століття був наш славний краянин Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Йосиф Сліпий. Народився 17 лютого 1892 року в селі Заздрість, тепер Теребовлянського району, в заможній селянській, глибокохристиянській родині. Батьки з дитячих років прищепили своєму синові любов до знань Божих справ. Початкову освіту здобув у рідному селі. Згодом навчався у Тернопільській гімназії, після закінчення якої продовжив навчання у Львові й Інсбруку. 1917 року Йосиф Сліпий одержує священичий сан. Потім навчається в Римі — в університетах Грегоріанум і Анджелікум, а також у Папському Східному Інституті. Улітку 1922 року молодий доктор теології повертається до Львова і стає професором Львівської духовної семінарії, з 1925-го — ректором цієї семінарії, а потім — ректором Львівської богословської академії. 22 грудня 1939 р. висвячений митрополитом Андреєм Шептицьким на єпископа з правом наслідства. У книзі “Спогади про Івана Франка” М. І. Гнатюка (Львів: Каменяр, 2011. — 832 с.) Василь Сімович згадує про Івана Франка, коли той 6 травня 1913 року перебував у Чернівцях разом із дочкою Ганною, то від’їжджаючи до Львова, молодь запряглася у віз і відвезла його на двірець. Був Іван Франко десь зо два дні. Іван Франко сказав, що він віруючий. 1944 року кардинал Йосиф Сліпий відправив врочисту панахиду, а 1966 року поминальну службу Божу в Римі за Івана Франка. У журналі “Дзвін” за 2016 рік опубліковано роман-есей Левка Різника “Містерія непокори Патріярха Йосифа”, в якому описується про перебування Йосифа Сліпого у сталінських таборах протягом 18 літ ув’язнення аж до звільнення 26 січня 1963 року. 17 лютого 1963 року — у День уродин, Йосиф Сліпий на сімдесят першому році життя вдруге народився вільною людиною у вільному світі. І так міркував: “А чи тих кілька кілограмів листів і видочків, що пливуть і пливуть щодня з усіх кінців світа з вітаннями про свободу, не варто прилучити й до святочних привітань? А найголовніше, що чоловік нині перший раз після 1945 року відправить Архиєрейську Службу Божу в митрополичих літургічних ризах. Господи, прийми мою подячну молитву! Молюся — бо в глибокій свідомости Твоїх безмежних щедрот!” За час перебування в Римі Йосиф Сліпий опублікував понад 200 праць, він спілкувався з науковцями (досконало знав вісім мов), був меценатом науки, жертвував кошти на різні видання. Патріарх Йосиф врятував Український вільний університет, виділивши 1976 року 950 тисяч марок на придбання будинку для нього. До кінця свого життя Блаженнійший залишився вірним Церкві й українському народові. У “Заповіті” він просив: “Поховайте мене в нашому Патріаршому Соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну Українську Землю і покладіть її у храмі святого Юра у Львові, біля гробниці Слуги Божого Андрея…” Аж через вісім років після смерті Патріарха стало можливим виконати його прохання. А у вересні 1999 року у селі Заздрість було відкрито музейно-меморіальний комплекс. У четвертій кімнаті музею Володимира Гнатюка розгорнуто велику книжково-світлинно-ілюстративну виставку “Йосиф Сліпий”, за матеріалами якої проводять тематичні екскурсії.
13 лютого 2017 року
До 125-річчя від дня народження Йосифа Сліпого (17.02.1892—7.09.1984) — українського церковного та громадського діяча, кардинала, патріарха
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
