Мова єдина · “Міжнародний мовний турнір ім. П. Яцика вже давно став яскравим національним брендом”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
ВВооллооддииммиирр ЗЗААГГО ОРРІІЙ Й:: «Наш лейтмотив — українська солідарність і патріотизм»
Слово Просвіти, №08 за 2018 рік
Добре пам’ятаю, як майже 20 років тому Петро Яцик на зборах Ліги українських меценатів (я тоді була її прес-секретарем) оприлюднив ідею масштабного конкурсу з української мови. У його уявленні це мало бути щось на кшталт олімпійських ігор, але саме з української мови. Яцик сказав, що дає під цей проект великі кошти, які стануть преміальним фондом конкурсу. На думку мецената, такий захід сприятиме піднесенню соціального престижу української мови, яка й у незалежній Україні де-факто не набула того статусу, який належить саме державній мові у своїй країні. Виконавчий директор Освітньої фундації Петра Яцика в Торонто Марко Роберт Стех і виконавчий директор Ліги українських меценатів Михайло Слабошпицький до найдрібніших подробиць конкретизували цей проект. Він був затверджений на зборах Ліги українських меценатів і його запропонували Міністерству освіти, де проект чомусь зустріли без особливого ентузіазму. Цілий рік там вивчали усі подані з Ліги документи — міністерських функціонерів не задовольняло те, що воно — згідно з положенням про конкурс — не матиме змоги одноосібно його контролювати і визначати (чи призначати?) переможців, які одержуватимуть солідні грошові премії. І лише коли міністром став Василь Кремень, ідею такої співпраці освітянського відомства і благодійного фонду схвалили. А з легкої руки академіка Ярослава Яцкова (він тоді обіймав посаду першого заступника міністра) конкурс набув статусу міжнародного — Яцків запропонував проводити мовний турнір паралельно з тутешнім у всій світовій українській діаспорі. Перший мовний марафон стартував у День української писемності — 9 листопада 1999 року і врочисто завершився у травні 2000-го. Глибоко символічно, що ця резонансна в освітньому й національному житті України подія відбулася на межі тисячоліть, ідейно поєднавши тисячоліття, що відходить, із тисячоліттям, що починається. І ось підходить до фінішу вже вісімнадцятий мовний марафон. Про вчора, сьогодні і завтра Міжнародного конкурсу з української мови імені П. Яцика моя розмова з президентом Ліги українських меценатів, головою наглядової ради фармацевтичної фірми “Дарниця”, доктором фармацевтичних наук, професором, завідувачем кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМА- ПО імені П. Л. Шупика Володимиром Загорієм. До речі, ось уже 16 років “Дарниця” — головний меценат конкурсу.
— Володимире Антоновичу, минуло чимало часу від початків конкурсу і палких дискусій, якими його тоді зустріли. Гадаю, варто нагадати характерні особливості тієї ситуації… — Сьогодні це звучить дивно, адже ми спочатку зазнали атак із різних боків. Нас у штики зустріли агресивні проросійські елементи: це закономірно і зрозуміло. До речі, вони першими відчули націєтворчий потенціал, що його несе наш проект. Але на нас почали нападати й непоодинокі представники національно#демократич# ного табору. Їхні мотиви: ви, мовляв, змо# вилися з владою і цим конкурсом творите своєрідну димову завісу, яка має приховати від громадськості актуальну мовну пробле# му. Це буцімто щось на кшталт підсадної качки. Абсурд! Однак це було. Наші гро# мадські діячі звикли ревниво ставитися один до одного, сваритися один з одним без серйозних на те причин. От і маємо відповідний результат. Ще було чимало тих, хто звинувачував нас у розтриньку# ванні грошей, які можна було б значно ефективніше використати на якісь інші патріотичні проекти. Так, нібито наш про# ект не патріотичний, і нібито кошти кон# курсу державні, а не з наших кишень. І на# чебто ми не маємо ні юридичних, ні мо# ральних прав вирішувати, на що дати свої кошти. А ще ціла веремія здійнялася з приводу того, що переможці й призери нашого конкурсу отримуватимуть грошові винаго# роди. “Ви морально розкладаєте дітей! — безапеляційно заявляли деякі наші звину# вачувачі. — Діти самі, з патріотичного обов’язку повинні вивчати державну мо# ву!” Намагалися їм пояснювати: “Гроші мають засвідчити вагу перемоги, важли# вість знання державної мови”. Нас навіть не слухали, а звинувачували в тому, що ми американізуємо таку благородну справу, як національне виховання дітей, і при# щеплюємо їм дух прагматизму. Але що ха# рактерно: минуло кілька конкурсів, і ці звинувачення зникли. Нашими адвоката# ми виступили вчителі та батьки школярів# переможців і призерів конкурсу. Гроші, котрі одержують школярі та студенти, під# креслюють вагу їхньої перемоги, підтвер# джують, що все це насправді дуже серйоз# но. Бо за дрібнички й за якісь маргінальні заходи таких сум не виплачують. — Я теж добре пам’ятаю ту вербальну канонаду з усіх боків, яка супроводжувала перший мовний марафон. Особливо тоді лютували деякі “украінскіє газєти чітающіх на русском язикє”. Але все те давно позаду. Конкурс перейшов через непрості випробування, коли його намагалися знищити найпідступнішими методами: від бойкоту очільниками Міносвіти й аж до немислимих інсинуацій довкола нього. Коли ситуація була найскладнішою? — Спершу про те, коли вона мала найсприятливіші умови. За часів свого мі# ністерування Василь Кремень був дуже уважним до конкурсу, ставився до нього, як до нашого спільного дітища, за яке ми спільно й відповідаємо. Особисто їздив на відкриття мовного турніру в ті області, де офіційно стартував марафон. Міністр осо# бисто брав участь в офіційному закритті конкурсу і врученні сотень премій його пе# реможцям і призерам, а це було справжнє свято державної мови. Наступні міністри вже не виїздили з нами на відкриття кон# курсів в області, й лише дехто з них з’яв# лявся в театрі ім. І. Франка на їх закритті, дехто делегував туди своїх заступників. І це при тому, що в наших заходах брали участь президенти держави, голови Верховної Ра# ди та їхні заступники, конкурсом перма# нентно опікується Світовий конгрес укра# їнців. А в Міносвіти знову й знову праг# нуть відсунути його на маргінеси, звести до традиційних олімпіад чи незрозуміло яких конкурсів, одному з яких надали ім’я великого Шевченка. Але міжнародний мовний турнір ім. П. Яцика вже давно став яскравим національним брендом і в Укра# їні, і в світовій українській діаспорі. Аж надто дивний це парадокс. Це абсолютно непорівнянні масштаби. Як на мене, то те, що введене в дію постановою Кабміну від 1 червня 2011 року за підписом Миколи Азарова, має абсолютно розмиту мету. Там ідеться про те, що цей захід проводиться “з метою… виявлення творчо обдарованої молоді, розвитку її потенціалу…” Одне слово, ще один абсолютно пересічний за# хід, за яким немає мети національного ви# ховання школярів. Освітянські чиновники мовчать про причини живучості такого конкурсу в контексті вже сьогоднішніх по# дій, коли багато чого офіційно культивова# ного вчора звучить двозначно чи й одіозно сьогодні. Час би вже в цьому заході, кот# рий, як запевняли нас високі освітянські функціонери, не є альтернативою нашому, посилити національно#виховні акценти. Й увиразнити посилення соціального прес# тижу саме державної мови. Це і є реальний патріотичний наголос. — Усім пам’ятне протистояння Ліги меценатів із горе-міністром Табачником. Завдяки чому організатори конкурсу зуміли вистояти і не дали його пустити під укіс, як це намагався зробити Табачник? — По#перше, на той час цей престиж# ний популярний проект набув розголосу далеко поза межами України. Коли в Росії почали організовувати конкурси з росій# ської мови, вони відштовхувалися від на# шої моделі. Саме конкурс імені Яцика, на який звернуло увагу російське посольство в Україні, інспірував конкурс із російської мови в Росії та в російській діаспорі. Наш досвід такого масштабного мовного мара#
фону вивчали представники посольства Казахстану і його вже запроваджено там. Отже, конкурс ім. П. Яцика — це щось на# багато більше, аніж трафаретне тестування з української мови. По#друге, конкурс — це не такий собі стихійний мітинг патріо# тичних сил з елементами імпровізації. Йо# го зареєстровано в Міністерстві юстиції. Там зазначено, що офіційні організатори конкурсу — Міністерство освіти і науки та Ліга українських меценатів. І відбувається він за участю Міністерств культури, оборо# ни і закордонних справ. Конкурсу присвя# чено три президентські укази (до речі, не відмінені) й спеціальна постанова Верхов# ної Ради, якою виведено з#під оподатку# вання преміальний фонд конкурсу. Табач# ник від усього цього відмахнувся, удаючи з себе волюнтариста#революціонера, і на своїй прес#конференції врочисто заявив: Міністерство організовує свій конкурс і відмовляється від конкурсу імені П. Яци# ка. (“Нехай його проводять самі мецена# ти”). Причина відмови мінтабачника від конкурсу імені П. Яцика — та, що в Мі# носвіти, бачте, немає коштів аж на два та# ких заходи. Ось у таку фразу вклав він свою неправду. Бо наш мовний турнір від# бувається головним чином за кошти меце# натів, а Табачник вводив в оману громад# ськість, щоб вона схвалила його ультра# благородні наміри економити міністерські кошти. Отакими й подібними до них мето# дами боролися з нашою справою. Добре, що разом з нами в обороні захо# ду стала патріотична громадськість Украї#
ни. Назрівав великий конфлікт. Він уже виразно відлунювався і в українській діас# порі. Міністр#українофоб у час владарю# вання Віктора Януковича таки змушений був пригасити свій руйнацький ентузіазм. Ми самотужки, лише з допомогою осві# тянської громадськості, провели кілька мовних марафонів. Ще раз з’ясувалося, що наш конкурс не по зубах різним табач# никам і Ко. — Котре з Міністерств, окрім освітянського, нині активно бере участь у проведенні конкурсу? — Міністерство оборони… Воно щоро# ку (без жодної перерви) проводить у всіх своїх навчальних закладах мовний турнір. Від нас вимагають лише методичні вказів# ки та преміювання переможців. Щодо Мі# ністерства закордонних справ, то воно ще за часів президентства Януковича цілко# вито усунулося від нашого проекту і, га# даю, навіть не пам’ятає, що було активно причетним до нього, коли працівники по# сольств у країнах поселення українців уро# чисто вручали наші нагороди переможцям і призерам конкурсу імені П. Яцика. Ціка# во, що Міністерство культури навіть у часи Януковича виконувало покладені на нього обов’язки в конкурсі. Його керівники на# городжували цінними подарунками на сцені театру ім. І. Франка наших конкур# сантів. Міністерство резервувало залу те# атру для проведення цих урочистостей і сплачувало за оренду. І ось незбагненний парадокс: після перемоги Революції гід# ності Мінкульт категорично відмовився сплачувати оренду театру (це тепер регу# лярно робить фармацевтична фірма “Дар# ниця”). Такий факт наводить на сумні роздуми: владі, що прийшла з перемогою Майдану (принаймні мінкультівській!), байдужі національні, патріотичні проекти. Виявляється, для міністрів культури за ча# сів Януковича такі проекти, як наш кон# курс, були пріоритетними, а нинішнім очільникам цього ж Міністерства це вже нецікаво. Аж надто двозначна ситуація для команди Євгена Нищука. Ми намага# лися достукатися до нього та його поміч# ників, щоб одержати пояснення такого ставлення до конкурсу й до ігнорування обов’язку, записаного за Мінкультом в офіційних документах Мін’юстиції, але, гадаю, легше одержати вичерпну й кон# кретну відповідь на своє звернення до Президента США Дональда Трампа, аніж до нашого Міністерства, яке очолює “го# лос Майдану” Євген Нищук. Як тут не зга# дати сумні слова Франца Кафки: “Револю# ції проходять по землі весняними водами, а після них осідає намул нової бюрокра# тії”. Мені прикро це говорити, але — му# шу! Бо це стосується не особисто мене, а справи беззаперечно важливого значення й ефективного патріотичного виховання підростаючого покоління. Не чиновни# кам#тимчасовцям визначати, що є пріори# тетне, а що не пріоритетне чи другорядне в діяльності державного органу. Держава по# чинається не з чиновників, яких ми най# маємо на роботу і яких утримуємо, а з нас, громадян, і з громади, і з громадської дум# ки. Це — аксіома. І вона — на противагу теоремам — не вимагає жодного доведен# ня. Чиновники замахнулися вже на прива# тизацію держави. Вони сіли нам на голови і хочуть переконати, що саме така ситуація — нормальна. Мусимо поставити їх на міс# це, регламентувати в обов’язках та правах і поставити під контроль громадськості. Не ми, громадяни, для чиновників, а чинов# ники для нас, громадян. — Хто нині є найбільшою опорою у Вашому проекті? — Найперше — національно свідома освітянська громадськість, яка працює в нашому конкурсі на волонтерській основі. Активну підтримку маємо від “Просвіти”. Зрозуміло, що без усіх цих патріотів ніяко# го конкурсу не було б. Тут я міг би назива# ти і називати імена тих, хто вже вписав се# бе своїми діяннями в історію конкурсу. Нині ж назву тільки кількох із них. Голова журі конкурсу — директор Інституту укра# їнської мови НАНУ Павло Гриценко, який
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
