Шевченкіана · “Утім, як і завжди, Шевченкові образи взяті з народної мови”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Шевченковому Щоденнику — 160 років
Слово Просвіти, №08 за 2018 рік
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
10 лютого Получил письмо от кошового батька Я. Кухаренка от 7 августа. Оно из Екатери$ нодара прогулялось через Новопетровское укрепление и Оренбург и только сегодня достигло своей цели. А все#таки лучше поз$ же, нежели никогда. Кухаренко не знал о моей резиденции. А я не знал, как растолко$ вать себе его молчание. А теперь все объяс$ нилось. И. А. Усков из Новопетровского укреп$ ления пишет, что у них все обстоит благо$ получно. Не завидую вашему благополучию. В. Н. Погожев пишет из Владимира, что на днях виделся в Москве с М. С. Щепкиным и что он ему читал на$ изусть какую-то мою “Пустку”. Совершен$ но не помню этой вещи. А слышу об ней уже не в первый раз.
Получил письмо от кошового батька Я. Кухаренка... Кухаренко Яків Герасимович (1799— 1862) — український письменник, етно# граф, історик, військовий діяч, генерал# майор. Військову службу розпочав у п’ят# надцять років, а в тридцять п’ять команду# вав полком. У 1852—1856 рр. був наказним отаманом Чорноморського козацького війська. Шевченко звертався до нього: “Батьку отамане кошовий!” Відомий як автор п’єси “Чорномор# ський побит на Кубані” (1836), яку Шев# ченко позитивно оцінював і сам відніс до цензурного комітету. В листі до Я. Г. Куха# ренка з Новопетровського укріплення у квітні 1854 р., розповідаючи про перебу# вання в Москві навесні 1845 р., Тарас Гри# горович, зокрема, писав: “Я оце сидячи лічу літа та долічуюсь до того року, як ми з то# бою вперше побачились. Угадай, чи багато я полічив їх… Трохи чи не буде чотирнадцять, коли не брешу…” Вважалося, що Шевченко познайо# мився з отаманом 1840 р. у Петербурзі, але автори статті про Я. Г. Кухаренка в “Шев# ченківській енциклопедії” В. Мовчанюк і В. Чумаченко стверджують, що його “зна# йомство з Шевченком відбулося в період між 7 і 25 січня 1841 р.”. Тобто, на час ци# тованого вище листа Шевченка справді йшов чотирнадцятий рік від їхньої першої зустрічі. На знак щирої дружби поет надіслав у квітні 1857 р. Я. Г. Кухаренку свій автопор# трет, репродукцію з якого вміщуємо за фо# тографією (місцезнаходження оригіналу невідоме). Шевченко також присвятив Я. Г. Кухаренку поему “Москалева крини# ця”, надіслав йому в червні 1857 р. авто# граф твору, а також автографи поеми “Чернець” та вірша “Садок вишневий ко# ло хати...”, а в листопаді 1858 р. — примір# ник офорта “Притча про робітників на ви# нограднику” (з автографом). Про поетове ставлення до Я. Г. Куха# ренка гарно сказав академік А. М. Лобода в коментарях до “єфремівського” видання Щоденника у 1927 р.: “Шевченкові він до# рогий був своєю безпосередністю, щиріс# тю, чутливістю, позбавленими будь#якого менторства, на зразок, наприклад, Кулі# шевого; тоді, коли инші так чи инакше розцінювали Шевченка, Кухаренко по# просту вірив у його, і це, як моральна під# тримка, особливо в тяжкі часи сумнівів, набувало великої ваги для поета” (Повне зібрання творів Тараса Шевченка. Т. 4. Щоденні записки (Журнал). К.: Державне видавництво України, 1927. — С. 245). Справді, в Щоденнику Тарас Григоро# вич занотував 1 липня 1857 р.: “Я дорожу его мнением чувствующего, благородного че# ловека и как мнением неподдельного, само# бытного земляка моего”. Цікаво, що в листі від 18 грудня 1856 р. Я. Г. Кухаренко розповідав поетові, як у липні 1856 р. він офіційно взяв участь у ко# ронації Олександра ІІ: “Я, брате Тарасе Григоровичу, сподобивсь бути на священ# ній коронації нашого Батька Государя… Милость Батька Государя всім подданим, всім прощеньє!” “Всепрощенська милость”, як відомо, не торкнулася поета, але наголосити хочу на іншому, а саме: вірнопідданство цар#
Тарас Шевченко. Автопортрет. 1856—1857
ського генерала Я. Г. Кухаренка не від# штовхнуло царського засланця Шевченка — він був мудрою людиною. Як правильно відзначають згадані В. Мовчанюк і В. Чу# маченко, його службові посади не були підставою для того, щоб поет засумнівався в українському патріотизмі друга: “Шев# ченко в особі Кухаренка побачив не тільки нащадка запорожців, свідомого їхньої іс# торичної ролі й ваги, а й людину, небайду# жу до сучасних проблем буття України”. Відомо, що згаданий лист Я. Г. Кухаренка, одержаний Шевченком 7 квітня 1857 р., став значною моральною підтримкою для поета: “Зробив ти мені свято, друже мій єдиний! Таке свято, таке велике свято! що я його і на тім світі не забуду”. Цей лист сти# мулював Шевченкову роботу над поемою “Москалева криниця”, в результаті було створено її нову редакцію. Восени 1862 р. Я. Г. Кухаренко поране# ним потрапив у полон до горців, де й по# мер. Як реагував на цю біду Шевченко, ві# домо з його поеми “Кавказ”. Адже саме на Кавказі загинув його приятель офіцер, ху# дожник#аматор і письменник Я. П. де Бальмен: “Не за Україну, / А за її ката дове# лось пролить / Кров добру, не чорну”. Тільки у першому випадку катом був Микола І, ав другому — Олександр ІІ.
...и только сегодня достигло своей цели. Ішлося про лист Я. Г. Кухаренка від 7 серпня 1857 р., який був у дорозі до Шев# ченка півроку. Втім, це можна зрозуміти, адже 2 серпня 1857 р. колишній засланець відбув із Новопетровського укріплення, 7 серпня він був в Астрахані і т. ін., а лист усе#таки знайшов його. Шевченко чомусь не вказав, що цього листа йому переслав комендант Новопет# ровського укріплення І. О. Усков (той от# римав його від Х. М. Єленєва — наглядача військового госпіталю в Астрахані; сам Шевченко 5 червня 1857 р. повідомив Я. Г. Кухаренкові адресу Х. М. Єленєва як найзручнішу для листування). Інша річ, як пояснити сучасну багато# місячну подорож із Києва до Москви пош# тової бандеролі, духовно пов’язаної з Шевченком. Отож я знаю напевне, що ви# датний українець, академік, директор Інс# титуту літератури НАН України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка М. Г. Жулинський послав у грудні 2016 р. власну книгу “Моя Друга світова” та вітальну новорічну листівку ве#
ликому московському українцю, патріоту, всесвітньо відомому шевченкознавцю, лауреату Націо# нальної премії України імені Тара# са Шевченка Ю. Я. Барабашу. Той отримав бандероль у … серпні 2017 р., тобто через вісім місяців! Отже, поштовий рекорд Шевчен# кових часів переконливо побито. Але в будь#якому випадку лист от# римати краще пізніше, ніж ніко# ли…
...лучше позже, нежели никогда. Народна приказка.
...не знал о моей резиденции. У В. І. Даля “Резиденция— местопребыванье государя, пра# вительства”. І лише у сучасному тлумачному словнику української мови зустрічаємо й жартівливо# іронічне трактування: “Місце пос# тійного проживання або перебу# вання кого#небудь”. Саме в тако# му розумінні вжив це слово Шев# ченко.
А я не знал, как растолковать себе его молчание. Вже наступного дня після початку ве# дення Щоденника, тобто 13 червня 1857 р., Шевченко запитував сам себе: “Не вздумает[ли] батько кошовый Кухаренко написать мне? То-то бы одолжил меня ста# рый черноморец. Замечательное явление между людьми этот истинно благородный человек”. Оскільки листа від Я. Г. Кухарен# ка не було, Шевченко занотував у Щоден# нику 10 серпня 1857 р.: “Кухаренку напишу завтра. Ожидаю от него ответа... Не знаю, что значит его молчание?”. 13—15 серпня він написав листа з Астрахані, в якому просив: “…Напиши тілько, чи жив ти, чи здоров і чи получив мою “Москалеву крини# цю”?... Не забувай мене, друже мій єдиний”. З того часу Тарас Григорович турбував# ся та дивувався, скажімо, 17 жовтня 1857 р. записав у Щоденнику: “Что значит, что Кухаренко мне не пишет? Неужели он не по# лучил моего поличия и мою “Москалеву кри# ныцю”? Это было бы ужасно досадно”.
И. А. Усков... пишет... Ішлося про лист І. О. Ускова від 7 січня 1858 р.
Не завидую вашему благополучию. Між іншим, І. О. Усков у згаданому листі написав лише таке: “Дружина моя і діти здорові, слава Богу, і Вам кланяють# ся”. Тому поетова реакція здається пере# більшеною, навіть дивною, певно, він і слухати тепер не хотів, що в Новопетров# ському укріпленні можна взагалі жити “благополучно”.
В. Н. Погожев пишет... Погожев Василь Миколайович (1802— 1859) — інженер#майор відомства шляхів сполучення. Знавець і любитель літерату# ри, музики і театру. Шевченко познайо# мився з ним у Петербурзі на початку 1840#х рр. Дочки В. М. Погожева Віра і Наталія (1833 і 1834 р. н.) були відомі в Пе# тербурзі як обдаровані піаністки, і вечори за їхньою участю користувалися успіхом. В. М. Погожев назвав Шевченка серед тих, хто заохочував його розвивати далі обдаро# вання дівчат, піклуватися про їхню освіту. Через В. М. Погожева Шевченко передав у Москву рецензію на бенефіс К. Б. Піуно# вої, що була надрукована в “Приложени# ях” до газети “Московские ведомости” 11 лютого 1858 р. Ішлося про лист В. М. Погожева від 5 лютого 1858 р.
...он ему читал наизусть какую-то мою “Пустку”. У згаданому листі В. М. Погожев пові# домляв поета, що проїздом у Москві зус# трівся з артистом: “...Шановний і заслуже# ний старець#артист сам приїхав до мене і порадував мене та всю мою сім’ю доброю увагою його, приємним знайомством і надзвичайно приємним читанням однієї нової байки і твоєї “Пустки”. Здається, так називав. Старий, з теплотою вічно юної душі і непостарілого серця його, з особли# вим розчуленням прочитав цю “Пустку”. Він просльозився, і ми всі просльозили# ся…” У цих сльозах втілилися не стільки сен# тиментальність та емоційність літнього Майстра (плакали ж усі, хто його чув), скільки щира й глибока любов до друга та його геніальної поезії. Правнучка артиста Т. Л. Щепкіна#Куперник писала: “Він лег# ко плакав, але сльози його ніколи не були пустою сентиментальністю: якщо Щепкін над кимось плакав — це значило, що він збирається утерти сльози тому, над ким плаче”. Останні рядки листа В. М. Погожева свідчать про його щирі, дружні почуття до Шевченка: “...До побачення, не кажу про# щай, тому що кого люблю, з тим розстаюсь — до побачення”. Втім, судячи з усього, більше вони не зустрічалися. В. М. Пого# жев помер у 1859 р.
Совершенно не помню этой вещи. Це неважко пояснити, адже назва “Пустка” — не Шевченкова. Найвірогідні# ше, що саме М. С. Щепкін так назвав цей твір, зважаючи на те, що в ньому є образ хати#пустки.
Може, вернеться надія З тією водою Зцілющою й живущою, Дрібною сльозою — Може, вернеться з-за світа В пустку зимовати, Хоч всередині обілить Горілую хату. І витопить, і нагріє, І світло засвітить...
Утім, як і завжди, Шевченкові образи взяті з народної мови. Цікаво, що 22 січня 1858 р. поет переписав до Щоденника кін# цівку знущальної народної пісні про помі# щика з Чернігівщини М. Д. Білозерського, який “оголил своїх селян”:
А в нашого Білозера Червоная хустка, Ой не одна в селі хата Осталася пустка.
У листі до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р. Шевченко, згадуючи про М. С. Щепкіна, писав: “Яку він там тобі “Пустку” читав? Я, поганий з мене батько, забув свою рідну дитину”. Ішлося про вірш Шевченка “Заворожи мені, волхве...” (13 грудня 1844 р.), надру# кований без заголовка в журналі “Панте# он” у 1856 р. (Докладно див.: Пилип# чук Р. Я. Невідомі прижиттєві публікації Шевченкового вірша “Заворожи мені, волхве” // Радянське літературознавство. 1977. №5. С. 36—43.) Під заголовком “Пустка” (без зазначення імені автора) він був надрукований також у газеті “Русский инвалид” у 1857 р. (Докладно див.: По# пов П. М. Ще одна прижиттєва публікація твору Т. Г. Шевченка // Жовтень, 1957. — №8. — С. 112—115.) Пам’ятаймо, що в лютому 1844 р. Шев# ченко познайомився в Москві з М. С. Щепкіним, а восени 1844 р. відбули# ся гастролі Майстра в Петербурзі, де вони зустрічалися. Вже перші рядки вірша містили в собі неймовірну енергетику поваги, любові, хо# ча й досі звучать загадково: Заворожи мені, волхве, Друже сивоусий, Ти вже серце запечатав, А я ще боюся. Он який яскравий давньослов’янський образ викликав в уяві поета артист —
Продовжуємо проект, присвячений 160-й річниці з часу ведення Шевченкового Щоденника. Розпочавши його у червні 1857 р., Тарас Григорович вів записи протягом січня—травня 1858 р., а в липні подарував Щоденник М. М. Лазаревському. У цьому числі газети історик-шевченкознавець Володимир Мельниченко коментує поетовий запис від 10 лютого 1858 р., в якому, зокрема, йдеться про дружні стосунки Шевченка з Я. Г. Кухаренком та про вірш “Заворожи мені, волхве…” (“Пустка”), звернений до М. С. Щепкіна.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
