Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Усякий портрет, написаний з любов’ю, — це, по суті, портрет самого художника”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Майстерний портрет Шевченкової епохи

Слово Просвіти, №08 за 2018 рік

М. С. Щепкіна, і Шевченко добре знав про це. На мій погляд, Тарас Григорович з ча# сом зрозумів, що посвята “Чигрине, Чиг# рине…” М. С. Щепкіну та й будь#кому вза# галі, звужує широчінь поетичного розкри# лу програмного твору, і зняв її. “Чигрине, Чигрине…” — це Шевченкова самопосвя# та — самопожертва Україні, що була під силу лише йому одному. Шевченко не збирався сперечатися з М. С. Щепкіним на подібні теми, а просто щиро присвятив другові новий вірш, ви# хлюпнутий із глибини серця: досить було того, що він М. С. Щепкіну повністю дові# ряв і безмежно його поважав. Наївно дума# ти, що Шевченко хоч на мить засумнівав# ся у своїй правді, в своєму болеві за Украї# ну, бо нібито “холодні аргументи Щепкіна мусили хвилево підпасти під духову владу “волхва — друга сивоусого” (М. М. Мо# чульський). Проте “Пустка” таки відобра# жає духовні й душевні стосунки поета з ар# тистом. Авторка статті про поезію “Заворожи мені, волхве…” у “Шевченківській енцик# лопедії” Н. П. Чамата наголошує, що роз# глянута нами антитеза будується на образі серця — центральному тематичному обра# зі вірша: “Своє зболене стражданнями Батьківщини, нескінченним людським го# рем серце він уподібнює погорілій хаті# пустці…” Називаючи М. С. Щепкіна братом, Шевченко звертався до нього з історично важливою порадою#питанням: Стань же братом, хоч одури. Скажи, що робити: Чи молитись, чи журитись, Чи тім’я розбити?! Втім, як пише І. М. Дзюба, вибір уже зроблено: коли таки “тім’я розбити”, то об імперсько#самодержавний мур неправди й гніту. А саме його запитання до “друга си# воусого” (чи й до себе самого? — в цьому неповторність, особливість Шевченкових запитань) мають хіба розкрити складність, а водночас і неминучість вибору. (Див. та# кож Тарахан#Береза З. П. “Заворожи мені, волхве…” Тарас Шевченко і Михайло Щепкін. К.: Мистецтво, 2012). Цікаво, що й наприкінці 1858 р. М. О. Максимович у листі до Шевченка також називав цей вірш “Пусткою”. Пое# тів знайомий, російський історик і фольк# лорист О. М. Афанасьєв згадував: “З яким задушевним почуттям читав він (М. С. Щепкін. — В. М.) його“Пустку”!”. Між іншим, О. М. Афанасьєв свідчив і про те, що “цей прекрасний вірш… він любив повторювати в своїх бесідах до найостан# нішого часу”. Справді, є дані, що М. С. Щепкін особливо часто й натхненно читав “Пустку” після поетової смерті. Га# зети повідомляли, як артист 30 вересня 1861 р. виступав на літературному вечорі в Московському університеті: “Вірш Шев# ченка “Пустка”… був прочитаний ним не тільки з натхненням, але навіть із запалом, особливо останні рядки, в яких поет наді# явся, що сонце правди, може, хоч крізь сон посвітить”. Може, ще раз помолюся, З дітками заплачу. Може, ще раз сонце правди Хоч крізь сон побачу... Відомий юрист і громадський діяч А. Ф. Коні, який зустрічав М. С. Щепкіна наприкінці 1861 р., згадував: “Заливаю# чись сльозами, читав він по#малоросій# ськи при мені не раз улюблений вірш “Пустка” і продиктував його мені”. У розповіді слуги Майстра О. Алмазова про останні дні Михайла Семеновича, який уже багато чого забував і час від часу впадав у напівзабуття, привертає увагу пронизливий момент: “І шептали невпин# но багато”. Що шепотів умираючий Щеп# кін? Може, то були поезії Шевченка, які він так любив? Цілком імовірно. А слышу об ней уже не в первый раз. Справді, ще наприкінці 1856 р. Я. Г. Ку# харенко повідомив Шевченку: “В Москві М. С. Щепкін прочитав мені напам’ять “Пустку”, я, зараз одгадав: се, кажу, Тарас писав. М. С. Щепкін здивовався, що я вга# дав. Хіба диво пізнати мову Тарасову, знав# ши Тараса добре? М. С. Щепкін, по прось# бі, списав і передав мені твою, брате, “Пустку”. Які славні друзі були у Шевченка! Оксана ШАЛАК Дослідження Надії Наумової “Особис# тості на портретах Тараса Шевченка” (Хмельницький, 2016) належить до тих нау# ково надійних шевченкознавчих праць, що не тільки ґрунтуються на перевірених фак# тах і датах, базуються на аналізі рукописів Шевченкових творів, апелюють до розвідок попередників — монографія засвідчує гли# боке осмислення портретного живопису і загалом творчості Тараса Шевченка у кон# тексті його доби. Про Шевченка#художни# ка написано з тією теплотою, тією любов’ю, що притаманна вченим, які все життя по# клали на олтар шевченкознавства. Багатолітня працівниця, науковець Національного музею Тараса Шевченка, директор літературно#меморіального бу# динку#музую Тараса Шевченка “Хата на Пріорці”, ведуча радіопрограми “Жива ду# ша поетова святая”, Надія Наумова — зна# вець не лише найменше відомих подро# биць життя і творчості Шевченка, а й тон# кий інтерпретатор його слова, майстер прочитання його малярської спадщини. Дослідниця узагальнила відоме про час, географію, складні умови написання пор# третів, проаналізувала їхню стилістику. Назвавши особистостей із понад 150#ти портретів митця, дійшла висновку, що Шевченко “здебільшого все ж малював тих, хто був йому симпатичний, кого лю# бив і шанував” (с. 5). Систематизувавши й умовно поділив# ши портретні зображення за періодами, авторка ретельно і глибоко проаналізувала їхні особливості. Словесно відтворивши мало не кожен портрет, вдалася до історії його написання та дослідження, висунула власні гіпотези щодо портретів невідомих осіб і досі невіднайдених робіт Шевченка. Зокрема з приводу олівцевого малюнка з написом “Се мій батько” і незнайденого зображення згаданого у автобіографії зем# ляка#кріпака Івана Нечипоренка Н. Нау# мова обережно зауважила, спонукаючи майбутніх дослідників#шевченкознавців до пошуку: “Чи не він це (Нечипоренко — О. Ш.) позував для малюнка “Се мій бать# ко”, що дуже правдоподібно, адже могло бути так, що одне із його зображень нага# дало Тарасові батька…” (с. 13). Таких тонких натяків, спонук до по# дальшої роботи в шевченкознавчій царині монографія містить чимало. Ці зауваги, які залучення спогадів сучасників, цитуван# ня щоденника, листів, поезії та прози Шевченка — неоціненні, бо саме так ав# торка створює довершений портрет Шев# ченка і його доби, тих знаменитих і зви# чайних, відомих і досі незнаних — усіх, ко# го він увічнив своїм пензлем. Дослідниця спробувала не просто ок# реслити галерею портретованих Шевчен# ком особистостей, а охопити їхні постаті, вписані в “оболонку свого часу”: “Різні за суспільним становищем, зовнішністю, ха# рактером, способом життя, ці люди, яких колись намалював художник, чимось близькі між собою. І ця близькість, мабуть, визначається тією симпатією, яка панува# ла у взаєминах між моделлю і автором…”. Вдалий портрет — це завжди розповідь про життя портретованого, походження, професію, але насамперед це — відтворен# ня життя його душі. А ще, як твердив свого часу Оскар Уайльд: “Усякий портрет, напи# саний з любов’ю, — це, по суті, портрет са# мого художника, а не того, хто йому позу# вав”. Таким постає портрет Ганни Закрев# ської, датований груднем 1843 року, а влас# не, парні олійні портрети подружжя Зак# ревських. Залучаючи до аналізу рядки лис# та Тараса Шевченка до Віктора Закрев# ського (від 10. ХІ. 1843), поезії з присвятою “Г. З.”, авторка надзвичайно делікатно (на противагу тим псевдодослідникам, які втручаються в особисте життя геніїв безце# ремонно і грубо, трактуючи все на власний копил) подала історію створення портретів і прокоментувала все, із ними пов’язане: “Відомо, що український поет не любив висловлюватися на інтимні теми ні в при# ватних розмовах із друзями, ні у творах, він згадував про свої захоплення натяками, не називаючи імен. Але поезія, написана на засланні, що починається словами: “Немає гірше, як в неволі про волю згадувать…”, адресована конкретній жінці, ім’я якої за# ховане за криптонімом “Г. З.”, що легко вгадується — Ганна Закревська” (С. 47). Особливою теплотою позначені пор# трети періоду заслання, де Шевченкові бу# ло заборонено писати і малювати, але він ігнорував заборону, переважно малюючи близьких друзів і знайомих. Так з’являєть# ся живописний малюнок сепією “Серед товаришів”, де впізнавані і сам Шевченко, і його польські друзі#засланці Людвіг Тур# но і Броніслав Залеський. Дослідниця стверджує: сепія — одна з найкращих, створених у складних похідних умовах екс# педиції, спорядженої для пошуків кам’яного вугілля в горах Каратау. “Але чи Шевченко малював це все заради сюжету і деталей? Він хотів увічнити таким чином своїх друзів і ту мить короткого відпочинку після чергового переходу…” (с. 83). Аналізуючи портрети, Н. Наумова за# значає, де зберігаються, кому належали, на яких виставках їх експонували. Таку скру# пульозність, докладність виявляє авторка ів ставленні до написів і автографів на ро# ботах, до найменших деталей і штрихів, які можуть пролити світло на історію створен# ня чи атрибутування. Дослідниця зауважує подробиці, які об’єднують роботи Шевченка, визначаючи його стиль, манеру письма, вказує на улюблені деталі і лейтмотиви. Приміром, про портрет чоловіка і дружини Якобі вона зазначає: “Портрет виконаний у листопа# ді, але зображено літній пейзаж. Подібне дерево бачимо у композиції “Дві дівчини” і “Старий на цвинтарі”, художник просто підставляє його…” (с. 114). Оповідаючи історію написання портре# та відомого актора#трагіка Айри Олдріджа, авторка опирається на спогади дочки Фе# дора Толстого Катерини (у заміжжі Юнге), лист Шевченка до актора Михайла Щепкі# на (від 6. ХІІ. 1858), а також опубліковані враження французького поета Теофіла Го# тьє “Подорож у Росію” (1893). Зіставляючи дати, Н. Наумова зауважує збіг, який звору# шує читача, змушує замислитися над диво# вижними поворотами долі: “У серпні 1861 року Олдрідж приїхав на гастролі до Києва і грав у міському театрі, студенти Київсько# го університету чекали його після вистави і несли на руках до готелю “Європа”, де він мешкав, і це були ті самі студенти, що зус# трічали у травні того ж року домовину Шевченка на Ланцюговому мосту” (с. 132). Монографія “Особистості на портретах Шевченка” містить ґрунтовний науковий апарат: список використаної літератури, перелік ілюстрацій та скорочень, іменний покажчик, резюме англійською мовою. Ілюстрації — аналізовані портрети, видру# кувані на якісному крейдяному папері, до# повнюють дослідження, дають змогу глиб# ше осмислити прочитане. Розвідка Надії Наумової — вагомий внесок у дослідження не тільки мистецької спадщини Шевчен# ка#художника, це — майстерний портрет Шевченкової епохи.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин