Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

«Доборолась Україна до самого краю…»

Слово Просвіти, №08 за 2018 рік

Саме ці слова, написані нашим генієм з глибини зболеного серця понад 160 років тому, виринають у сотень тисяч українців, які не можуть змиритися зі ставленням нашої постмайданної влади до української, “начебто” державної мови згідно з найвищим законом держави — Конституцією України. Останньою краплею терпіння стало мовчання гаранта Конституції України Петра Порошенка на численні звернення українських громадських організацій, патріархів нашої культури, окремих Героїв України (зокрема, Ади Роговцевої) і, нарешті, попередників сьогоднішнього президента — Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми, Віктора Ющенка — оголосити 2018 рік “Роком утвердження державної мови”. Мабуть, це перший прецедент в історії державотворення. Абсурдна ситуація! блискучій публікації, яка цілком справедливо збурила соцмережі, назвав українське суспільство “мовчазними ягнятами”. Безпереч но, цей діагноз у широкій масі справедливий. Проте хто цих “мовчазних ягнят” має вчити, вести за собою? І мимоволі зринає думка: чи міг би стати Президентом України Тарас Шевченко, який свого часу порушував питання про появу українського Вашингтона із його праведним законом? Видається, що саме такий чоловік, для якого Україна була понад усе, і мав би стати біля її керма. Згадаймо лишень: “Я так її, /я так люблю/Мою Україну убогу,/Що проклену святого Бога,/За неї душу погублю!”. Який це відчайдушний крик зболеного серця насправді глибоковіруючого Шевченка! Шевченка, який писав: “Я всю мізерію оддав/Моїй Україні-небозі…”. А насправді поклав на вівтар Вітчизни своє життя. Свій творчий потенціал, усю творчу енергію він спрямував на відродження України, її героїчної минувшини. Геніальний і визнаний художник, він чітко зрозумів, що воскресити свій народ, підняти у ньому національну гідність він зможе лише його рідним словом: “…Ради їх, / Людей закованих моїх, / Убогих, нищих… Возвеличу / Малих отих рабів німих! / Я на сторожі коло їх / Поставлю слово”. Як “много важить слово” в житті кожного народу, свідчать рядки з передмови до нездійсненого видання “Кобзаря” 1847 року: “…пишіть і друкуйте… А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово”. Або такі поетичні одкровення: “Ну що б, здавалося, слова…/ Слова та голос — більш нічого, / А серце б’ється — ожива, / Як їх почує!..Знать, од Бога / І голос той, і ті слова/Ідуть меж люди!”. Вражає турбота Шевченка про переклад із давньоукраїнської (давньоруської) мови на сучасну величної пам’ятки Київської Русі “Слова о полку Ігоревім”. Про це красномовно свідчать рядки поета до А. Й. Козачковського (1864): “Вонми гласу молєнія мого, друже мій єдиний, пришли мені текст “Слова о полку Игоря”, а то на твоїй душі буде гріх, як не буде воно, те “Слово”, переведено на наш задушевний прекрасний язик”. Закінчення на стор. 3 “ГЕТЬ ВІД МОСКВИ!” ПОДВИЖНИКИ “ПРОСВІТИ” 14-15

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин