Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Постать · “Ті, хто так високо підняв його на Олімп Слави, безжально й кинули донизу”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Жертва «русского міра» 16 лютого виповнилося 205 років С. С. Гулаку3Артемовському

Слово Просвіти, №08 за 2018 рік

Ольга ОСИПЕНКО, провідний науковий співробітник музею С. С. Гулака#Артемовського, м. Городище Черкаської обл. Україна відзначає 205#ту річницю спі# вака, актора, основоположника націо# нальної класичної музики, автора першої вітчизняної опери “Запорожець за Дуна# єм” Семена Степановича Гулака#Артемов# ського. Відзначає більш ніж скромно, на# лежно не віддавши шану тому, хто пробуд# жував національну свідомість, навчав лю# бити Батьківщину понад усе. Але добре вже те, що не забули, добре, що він із за# буття повертається до свого народу. Адже до 1935 року навіть точної дати народження корифея української музики не знали. Більше того: місце його вічного спочинку аж до 1952 року було невідоме. Лише коли після війни у Москві відновили декади української літератури та мистец# тва, згадали і про Гулака#Артемовського. Артисти музичного театру ім. Станіслав# ського і Немировича#Данченка разом із режисером Камерницьким за підказкою доглядальника Ваганьківського кладови# ща Івана Лепехи серед хащів бузку відшу# кали скромний надгробний камінь з напи# сом: “Семен Степанович Артемовський# Гулак. Скончался 6 апреля 1873 года, 58 лет”. Тоді ж на могилі митця встановили чорну лабрадоритову колону з мармуро# вою вазою угорі. Уточню, що митець відійшов у вічність 5(17) квітня 1873 року на 61#му році життя в стані глибокої депресії, всіма забутий. На останьому твердженні ніхто ніколи не акцентував уваги. А починалася його творча кар’єра просто блискуче! Після навчання за кор# доном з тріумфом виступає на петербур# зькій сцені, якій віддав понад два десяти# ліття. У ті часи публіка йшла саме “на Артемовського”, щоб насолоджуватися неповторним, надзвичайно широким за діапазоном голосом. Так, сьогодні почути його не можемо, бо в часи співака звукозапису ще не було, але довіримося свідченням сучасників, які зналися на музиці й були від нього просто в захопленні. Ось твердження великого Глінки: “Красивішого голосу, ніж у Арте# мовського, мені не доводилося чути”. “Баритон, якого ми ще не чули”, — твер# дить поет Н. Кукольник. Найвища, “гене# ральська” похвала генерала Моллера: “Яка-то гармата вчора ревіла?”. Висока мис# тецька оцінка редактора “Літературної га# зети” Ф. Коні: “Артемовський має дуже приємний basso cantanto”. Оцінка друга і земляка Тараса Шевченка, який сам був неабияким співаком: “...А надто як Арте# мовський Руслана співа, то так, що аж по# тилицю почухаєш — далебі правда! Доб# рий співака, нічого сказать”. 1863 року в Маріїнському оперному те# атрі відбулася грандіозна вистава “Запо# рожець за Дунаєм”. С. Артемовський блискуче виконав головну оперну партію Карася. Тоді співак і композитор перебував на вершині слави, на самому олімпі мистець# кої сцени, у повному розквіті творчих сил і енергії. У ті часи артист імператорських теат# рів, який прослужив на сцені 20 років, от# римував право на пожиттєву пенсію. С. Гу# лаку#Артемовському, як і іншим таланови# тим артистам, надали право продовжити сценічну діяльність дворічною службою вдячності. Протягом цього часу він отри# мував і пенсію, і зарплату. Лише дуже заслуженим співакам, особливо талановитим митцям дозволяло# ся виступати на сцені скільки вони хотіли. Тож коли у нашого земляка термін дволітньої служби вдячності закінчувався, маючи небувалу сценічну славу, він звер# нувся у дирекцію імператорських театрів з проханням: “По закінченні 20#літньої мо# єї служби у дирекції імператорських теат# рів, я маю службу вдячності, яка закінчу# ється у травні наступного 1864 року, відчу# ваючи в собі творчі сили для роботи на сцені, маю честь покірно просити дати ме# ні можливість продовжувати службу на сцені імператорських театрів. Артист Артемовський. 1863 року, гру# день 8 дня”. Митець сподівався, що йому дозволять нести службу вдячності пожиттєво, як, наприклад, його колезі Осипу Петрову. Але прохання не задовольнили, артиста звільнили з відомства театральної дирек# ції, а адміністрація російської імператор# ської опери розірвала з ним контракт. Востаннє у Петербурзі Семен співав на сцені Александринського театру 29 травня 1864 року. Того вечора йшла тринадцята вистава опери “Запорожець за Дунаєм”, у якій він виконував партію Карася. При# хильники його таланту прийшли попро# щатися з улюбленим артистом. Ось тут і розпочинається особиста тра# гедія Семена Гулака#Артемовського. Йому надзвичайно боляче залишатися у Петербурзі — без сцени. Ще вчора — бурхливий світ, театр, оп# лески, сотні людей, вдячне “браво!”, а сьо# годні — мертва квартирна тиша, яка для артиста рівнозначна смерті. Він розгублений, пригнічений, спусто# шений. Його енергійна натура нестримно протестує проти бездіяльності, вимушено# го спокою... Не може збагнути, зрозуміти, звикну# ти. Тому й не мириться: тікає від невимов# ного душевного болю, рятується переїздом до Москви, на батьківщину дружини Олександри Іванівни Іванової. Вона була піаністкою і арфісткою, дочкою декорато# ра московських театрів і балерини, разом із чоловіком брала участь у концертах, її портрет часто був поруч із його на афі# шах, але до наших днів не зберігся. У Москві доля начебто усміхнулася. Зв’язки родичів дружини та гучна слава артиста допомогли повернутися на сцену. Але в московському Великому театрі Артемовський проспівав лише один сезон... У грудні 1865 року в газетах з’яви# лося повідомлення: “Співак Москов# ської опери Артемовський залишив службу при московських театрах. Він прослужив на оперній сцені майже 25 років”. І до сьогодні офіційною причиною відставки вважається втрата голосу. Під час співу відбувалося величезне наван# таження на голосові зв’язки, адже мік# рофонів не було. Оксамитовий голос Семена і справді давав збій. Він важко брав високі ноти. Але ж на сцені були не лише голов# ні ролі, не обходилося й без епізодич# них, другорядних, де співалося зовсім небагато, або й не співалося. С. Гулак# Артемовський мав величезний сценіч# ний досвід, і там, де не міг зачаровува# ти голосом, зачаровував артистизмом, адже, до всього, був ще й надзвичайно талановитим актором. Підтверджують цю думку рядки його листа: “...відчуваю ще в собі творчі сили для роботи на сцені...”. Одним словом, такими самородками, як С. Гулак#Артемовський, — не розкида# ються. Бо справжньому таланту завжди знайдеться місце. Але ті, хто так високо підняв його на Олімп Слави, безжально й кинули донизу. То яка ж тоді істинна причина відстав# ки Гулака#Артемовського? І саме тут доречно сказати про зв’язок часів: минулого і теперішнього. У Росій# ській імперії, тодішній і сьогоднішній, тільки роки різні, а порядки одні: нетерпи# мість до “чужорідного тіла”, до “інород# ця”, який затесався у “русскій мір”, проте так і не став його часткою, бо не захотів, що для шовініста#великороса є найбіль# шим злом. Тодішня система, використавши вели# кий талант, своєрідно помстилася йому за небажання стати “їхнім”. Справді, Семен Гулак#Артемовський завжди пам’ятав своє славне козацьке по# ходження, чудово знав історію України, не цурався на чужині рідної мови. Так, він співав французькою, італійською, росій# ською. Та у душі беріг рідну. Сучасники свідчать, що він так і не позбувся українського акценту, йому були притаманні суто український гумор, гос# трий розум, дипломатична хитрість. Знає# мо його багатолітню дружбу з відомими людьми того часу (зокрема і з Тарасом Шевченком), які мали власну, відмінну від владної, думку про суспільний розвиток, тодішні порядки тощо. То чи міг бути Ар# темовський “їхнім”, якщо дружив з воро# гом?.. Дійшли до нас і його висловлювання на зібраннях і в пресі, які, безперечно, не могли подобатися царській владі. Навіть сказані у зв’язку з проектом Петербур# зького водопроводу 1858 року: “...Тільки так бідний клас петербурзького народона# селення буде мати змогу користуватися чистою, здоровою водою”, — сприймали# ся як доказ його симпатій до простих лю# дей. Нарешті, композитор написав оперу “Запорожець за Дунаєм”, що стала окра# сою не російського, а українського музич# ного мистецтва. А цього вже російське те# атральне чиновництво йому не пробачило. Щирий, наївний, довірливий, як ди# тина, Семен, напевне, так і не збагнув, що не став за свого чужим людям, яким дарував свою неперевершену пісенну творчість, навзамін прагнучи тільки од# ного: залишитися самим собою і сином Могила С. Гулака!Артемовського на Ваганьковському кладовищі

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин