Подвижники «Просвіти» · “Молодь має знати нашу історію, щоб примножити її славні сторінки”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Коли добром і любов’ю сповнені серця, квітнуть душі і все навколо
Слово Просвіти, №08 за 2018 рік
Подружжя Марія і Степан Хамари добре відоме не лише на їхній батьківщині, а й у Львові. Це — активні просвітяни, у яких після виходу на пенсію розпочалося надзвичайно цікаве, плідне життя.
Ігор ЧЕРНЕЦЬКИЙ, сільський голова с. Вербів, просвітянин; Ярослава ПАВЛІВ, просвітянка
Степан Хамар за професією інженер, закінчив Львівський лі# сотехнічний інститут. Але в душі він педагог, уміє працювати з людьми. Його життєва мудрість, авторитет, розуміння суспільних проблем, прагнення постійного виховання молодого покоління своєї держави допомагає йому об’єднувати навколо себе одно# думців, знаходити підтримку. Свого часу він був співоргані# затором створення для молодих хлопців художнього профтеху# чилища у Нижанковичах на Львівщині, де був заступни# ком директора. Досі учні — мебльовики, червонодеревці, різьбярі з вдячністю згадують свого наставника Степана Дмитровича, бо здобутий фах і нині дає їм можливість працю# вати, бути корисними людям, Україні. За плечима ще 4 роки праці головним технологом на фабриці “Киянкоштайнпгоф” і 40 на львівському меблевому комбінаті, де очолював із 1989 року первинний осередок то# вариства української мови, а відтак — “Просвіти”. Цього наполегливого, бездоганного працівника, громадського ак# тивіста і нині там пам’ятають. Скільки сотень літ минуло з часу першої письмової згад# ки (1448 р.) про село Вербів на Бережанщині (Тернопілля), де народився Степан, але ніхто не написав його історії. А сторін# ки її цікаві, сумні, трагічні. Назбиралося багато спогадів лю# дей, світлин з рідного села й хуто# ра Старий Вербів — куточка, де народився, і звідки почався Вер# бів. А скільки часу йому довелося витратити на пошуки матеріалів у архівах. Часто відвідував місця в селі, пов’язані з певними подіями його історії. Проймався до глиби# ни душі минулим, переживав по# дії сьогодення, аналізував, викла# дав на папір думки, враження. Так з інженера народився кра# єзнавець, історик села. І це не фах, а велике покликання, под# вижництво. “Молодь має знати нашу історію, щоб не тільки про# довжити, а й примножити її слав# ні сторінки”, — стверджує Сте# пан Дмитрович. Десять років ко# піткої роботи — і світ побачила книжка “Історичний нарис села Вербова” (Львів, 1998) до 550#літ# тя писемної згадки (1448—1998). Її презентація перетворилася на велике свято. Книжка розійшла# ся миттєво і довелося готувати додатковий наклад, а нині вона — раритет. Недавно побачила світ його друга книжка “Гаївки, вес# нянки, хороводи та маршові пісні на Великдень у селі Вербові”. Нині працює над історією влас# ного родоводу. Степана Хамара радо зустрі# чають у селі, він бажаний гість у кожній хаті. Дбає він і про свою стару батьківську хату на хуторі Старий Вербів. Хата його — світ# лиця з вишитими рушниками на образах — ніколи не зачиняється на ключ. Там може перепочити подорожній; там відбуваються
Богослужіння зі священиком для тих, хто не може відвідувати цер# кву в центрі села, куди треба йти близько 2#х кілометрів; там мо# лодь хутора репетирує вертепи до різдвяних свят. Вихідці села, які мешкають у Львові, обрали Степана головою вербівської громади у Львові. Во# ни завжди допомагають селу у важливих справах — і фізично, і матеріально. Завжди пліч#о#пліч зі своїм очільником. Усі, хто знає цю неспокійну, енергійну людину, кажуть: “Він заживітє (тобто — прижиттєво) поставив собі пам’ятник”. Ні, нез каменю чи граніту, а своїми зас# лугами, ініціативами та втілен#
Пам’ятник — погруддя Степану Бандері ус. Вербів. Організатор спорудження С. Хамар ням їх у життя. Він — ініціатор і організатор спорудження у центрі села велич# ного монумента “Борцям за волю України”, на якому викарбувано 138 імен борців#героїв, пам’ятни# ка невідомим 18#м січовим стрільцям на місці 2#х березових Хрестів (неподалік Вербова і Бе# режан є овіяна славою і скропле# на кров’ю січового стрілецтва уроки І Світової війни гора Лисоня). Просвітянин Сте# пан є організатором споруд# ження у Вербові на площі Незалежності, де відбува# ються важливі заходи, пам’ятника#погруддя Герою України Степану Бандері — першого в Бережанському районі і третього в Терно# пільській області. Небайду# жий до історії народу, С. Ха# мар подбав, щоб не осунула# ся Велика могила на цвинта# рі, щоб було обкладено її плитами, щоб на щоглі зав# жди був новий синьо#жовтий прапор, щоб були викарбува# ні прізвища героїв#односель# ців і псевдо невідомого “Бо# риса”. Завдяки ініціативі Степа# на виготовлено й освячено 3 меморіальні таблиці в селі (готують 4#ту) й одна у Бере# жанах. У Бережанах на фаса# ді міської Ратуші меморіаль# на таблиця присвячена мало# літньому члену ОУН, вихід# цю Вербова Григорію Білоусу, якого повісили біля Ратуші навесні 1945 року. На цен#
тральній стіні церкви Успіння Бо# жої Матері у Вербові — всім свя# щеникам, які служили на парафії, і зокрема отцю#декану Василю Кушніру, уродженцю Львівщини, пароху села Вербова, будівничому церкви, організатору й голові міс# цевої “Просвіти”, читальні, Това# риства тверезості і “Добрий гос# подар”, члену правління повіто# вого маслосоюзу. За сприяння Степана прах головного просвітя# нина Вербова кінця XIX—першої половини XX століття отця#дека# на Василя Кушніра, який помер від комунобільшовицького теро# ру, з почестями перепоховали із цвинтаря на церковне подвір’я. На боковій стіні Народного Дому від дороги, теж завдяки Степану, на меморіальній таблиці увіковічено прізвища людей, які, пересуваючись на колінах, роз# бивали щебінь, та завдяки нелег# кій праці яких у селі є асфальто# вана дорога. Він власноруч ви# карбував їхні прізвища. До гли# бини душі наш односелець пе# рейнявся долею уродженки Вер# бова, львівської студентки меди# цини, молодої патріотки рефе# рентки Українського Червоного Хреста Ірини Бабуняк (псевдо “Ніна”), яка, рятуючи бійців, бі# ля села Більче#Золоте Чортків# ської округи (нині Борщівського району на Тернопільщині) у трав# ні 1945 року потрапила у засідку енкаведистів, які і по#звірячому замордували її на полі бою (30#ма багнетами їй прокололи голову, що й було виявлено під час її пе# репоховання разом із подругою “Лесею”). До речі, Ірина — сес# тра Ярослава Бабуняка — заснов# ника і довголітнього диригента славнозвісного репрезентативно# го хору “Гомін” Союзу українців у Великій Британії, почесного члена ВУТ “Просвіта” (1999 р). Лицарську нагороду Української Головної Визвольної Ради — Бронзовий Хрест Заслуги, яким нагороджена була 1945 року Іри# на (“Ніна”) було недавно доруче# но від львівської громади вербів# ців одержати саме С. Хамару для місцевого музею. Та не заспоко#
Пам’ятник борцям за волю України у с. Бишки. Співорганізатор спорудження Марія Хамар. Проектант Олег Хамар
Монумент “Борцям за волю України” у с. Вербів. Ініціатор і організатор спорудження С. Хамар ків, митців, людей різних профе# сій. Зустрічі з дітьми і їхніми ро# динами зі сходу, спільні святку# вання різдвяних і великодніх свят, обмін делегаціями, різнома# нітні вечори, відновлення та ут# вердження українських звичаїв і традицій. А ще — екскурсії відо# мими місцями України, а також до рідних місць. Майже щоразу С. Хамар відповідає за екскурсію і транспорт. Пригадується, до Вербова приїжджали великим автобусом 40 львівських просвітян, вони поклали квіти до пам’ятників у селі, відвідали церкву, де їх бла# гословив о. Микола Габоряк, оз# найомилися з цікавими сторін# ками історії села, побачили у Вербові знаменитий у ХІХ ст. на всю Галичину Краснопущан# ський іконостас, врятований вербівцями від знищення біль# шовицькою владою у монастирів 1950#х роках у Краснопущі, відвідали сільський музей (спі# ворганізатор якого — С. Хамар), виставки місцевого народного одягу, старовинних вишивок, старожитностей, збережених для майбутніх поколінь. А ще гості побували у сусідньому селі Жу# кові та в Бережанах, де мешкала родина Лепких. У Бережанах ог# лянули під дахом Ратуші чотири музеї: книги, Богдана Лепкого, краєзнавчий і Переслідуваної церкви, де постійно експонують унікальні дерев’яні сакральні скульптури з Вербова, які вер# бівці пильно оберігали у своїй церкві протягом багатьох сто# літь. Завдяки Степану Дмитровичу у Вербові побували відомі колек# тиви зі Львова, лауреати багатьох музичних фестивалів: хор#патрі# от “Гомін” під керівництвом засл. діяча мист. України О. Цигилика — на відкритті монументу “Бор# цям за волю України”, тріо бан# дуристок “Червона калина” під кер. засл. артистки України М. Со# роки — на відкритті меморіальної таблиці окружному провіднику ОУН М. Семчишину#“Дону”. Активна участь п. Степана у товариствах “Меморіал”, “Прос# віта” Галицького району Львова і “Тернопільщина” Львівської об# ласті продовжують молодість йо# го душі. Хоч розміняв дев’ятий десяток (народився 14 лютого 1936 року), а він — бадьорий, стрункий, жвавий, готовий під# ставити плече. Всеукраїнське Товариство “Просвіта” відзначило його най# вищою нагородою — медаллю “Будівничий України”. Степан Дмитрович її заслужив. Коли від# бувалося вручення цієї поважної нагороди у Львівському оперно# му театрі, весь глядацький зал ап# лодував стоячи.
юється серце п. Степана. За його ініціативою та небайдужих вер# бівців ім’я лицарки Ірини Бабу# няк (“Ніни”) — героїні ОУН# УПА ще буде увічнено відкрит# тям меморіальної таблиці у ро# динному селі Вербів. Кошти для здійснення заду# мів, ініціатив Степан Дмитрович завжди шукає сам за підтримки вихідців Вербова, зокрема й діас# порян. Але коли не вистачає гро# шей, не задумуючись, докладає зі своєї пенсії. Ще одна дуже важлива спра# ва, яка лежить на серці С. Хама# ра, — музейна. Він — співоргані# затор музею національно#виз# вольної боротьби ім. Михайла Семчишина (“Дона”) — педаго# га#просвітянина, в’язня фашист# ських концтаборів, провідника ОУН Бережанської округи, брата просвітянина Андрія Семчишина — колишнього завідувача Народ# ного Дому, замордованого 1941 року енкаведистами у Тернопіль# ській тюрмі. За власний кошт Степан Дмитрович виготовив мармурову вивіску на музей, за# безпечив чималою кількістю ма# теріалів, власноруч робив столи, стенди, поточний ремонт, фарбу# вав підлогу і двері, встановлював вікна. Його ще жартома називають президентом усіх вербівців, бо з багатьма підтримує зв’язок із різ# них кінців України і світу, нама# гається схилити небайдужих до добрих справ для села. Він ініціа# тор спільних із місцевою владою зустрічей, розширених нарад із громадськістю, активістами для обговорення наболілих пи# тань. У Львові Степан — актив# ний член ради “Просвіти” Га# лицького району, товариства “Тернопільщина” (вихідців цього краю), товариства “Меморіал”, де він теж ак# тивний член групи “Пошук”. Важко подавати цифру, скільки могил віднайдено, скільки імен воскресили по# шуківці “Меморіалу” (більше тридцяти тисяч). Лише по се# лу Вербів — родинному С. Хамара їх немало. І п. Сте# пан із великим пієтетом ро# бить все можливе, аби па# м’ять про тих, які поклали го# лови за Україну, жила вічно, дбає також і про чужинців, які лежать у нашій землі, про перепоховання їхнього праху на батьківщину. Просвітянин С. Хамар із захопленням ділиться вражен# нями про діяльність “Просві# ти” Галицького району Льво# ва, товариства “Тернопіль# щина”. Серед членів това# риства багато науковців, ви# сокопосадовців, письменни#
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
