Подвижники «Просвіти» “На любові до рідного і тримається світ”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
ЇЇххнняя ссппііллььннаа ддооррооггаа… …
Слово Просвіти, №08 за 2018 рік
Н. ГОЛОД, директор Бережанського крає# знавчого музею, засл.прац.культ. України, просвітянка; Я. ПАВЛІВ, член Тернопільського обласного відділення товариства “Україна# Світ” та ВУТ “Просвіта”
Просвітянське подружжя Сте# пан і Марія Хамари — як одне ці# ле, одного духу люди — “яке їха# ло, таке здибало”, жартуючи, зга# дує молодість Степан. Вихований у національній родині, він не міг не помітити і не полюбити цю милу усміхнену чорнявку, з дов# гою косою, у вишиванці. Цим Марія Голяш і вирізнялася серед студенток Львівського державно# го університету ім. І. Я. Франка. Пані Марія пригадує, як вона стояла на автостанції Львова у розпачі — автобус переповнений, а їй конче треба їхати додому в се# ло Бишки Козівського району. Передні двері водій уже зачинив. Раптом із вікна автобуса незнайо# мий ще тоді хлопець скоманду# вав: “Швидше до задніх дверей!”. Двері трішки розчинилися, хло# пець простягнув дівчині руки і майже втягнув її в салон. Паса# жирів — голці ніде впасти. Так і їхали в тісноті, відчуваючи стукіт сердець один одного… Удруге Степан і Марія зустрі# лися на вечорі в університеті. Ма# рія співала в хорі, ансамблі. Від# тоді і триває їхня спільна дорога. Після закінчення механіко# математичного факультету уні# верситету дівчина працювала вчителькою математики спочатку у школах Львівської області, зго# дом — у Львові. Нелегко було подружжю у ра# дянський час. Батько Степана відбував покарання за націона# лістичні погляди. Патріоти укра# їнські не були потрібні ні поль# ській, ні фашистській, ні більшо# вицькій владі. Батька Марії, Іва# на Голяша, більшовицький ре# жим замордував у Терно# пільській тюрмі. (Прі# звище Голяш — відоме в історії національно#виз# вольної боротьби 1940— 60#х років). Маючи “плями” в біографії родин, ні Сте# пану, ні Марії не світила кар’єра, хоч вони були хорошими спеціаліста# ми. Але обоє жили наді# єю і вірили, що все так не буде. Коли повіяло вітром перемін, вступи# ли в Товариство україн# ської мови, згодом стали членами відродженої “Просвіти”. Пані Марія Хамар залучала учнів до відро# дження українських тра# дицій: організувала в школі гурток, навчала вишивати хрестиком, низзю, робити мережку, добирати узори на блу# зочки, серветки, руш#
нички. Звичаям і традиціям при# свячувала різні заходи. Перша у Львові в середній школі №70 організувала клас#му# зей українського рушника, який став центром пропагування укра# їнознавства. Тут знайомилася зі значенням рушника у долі Украї# ни. Тут організовувала виставки. За роки незалежності зібрала чи# мало рушників різних областей України, кожен з яких має цікаву історію. Крім цього пані Марія вишила різною технікою чимало рушників, сорочок. Оригінальні узори дивують і милують око. Презентацію її колекції пам’ята# ють у музеї Гончара та у літера# турному в Києві, Бережанах, Тер# нополі, у Вербові і Бишках. А ще — виставки на прохання СФУЖО (Світової федерації українських жіночих організацій) у Києві в дні ювілейного 50#го збору Світо# вого Конгресу українців і у Львів# ській політехніці у дні проведен# ня там X Світового Конгресу ук# раїнців (СКУ). У Бережанському краєзнав# чому музеї діє виставка “Скарби нації” (96 рушників різних облас# тей України) — щедрий дарунок із колекції майстрині Марії Іва# нівни Голяш#Хамар. Подружжя Хамарів власними зусиллями звело садибу у Львові, тепер тут мешкають ще два сини# просвітяни Олег та Ігор з родина# ми. Ця дружна родина живе у зла# годі й любові, Господній ласці. Святвечори, Великодні обіди, юві# леї ледве вміщують усіх за великим столом, змайстрованим господа# рем дому. Уся родина — у виши# ванках мами, бабусі Марії. Невіс# тки і внучка теж вправно вишива# ють, бо є з кого приклад брати. У ювілейні дати Хамарів тут особливо людно: і учні колишні, і колеги, і просвітяни люблять, шанують і поважають це просві# тянське подружжя. Марія і Степан Хамари ство# рили домашній музей. Це дві кімнати у цокольному приміщен#
ні. Кімната Марії — це повні ша# фи уздовж стіни різного націо# нального одягу: сорочки, блузки, запаски, спідниці, кептарі, гор# сики, жупани, кожухи, плахти, горботки. На стінах — рушники. І не просто так собі всі ті речі. Ни# ми промовляє вся Україна, регіо# ни, краї. Кожна диво#річ — це окрема історія. А берегиня всіх цих скарбів ще й активний член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Всеукраїнської ліги українських жінок та, як і чоловік — “Просві# ти” Галицького району Львова і товариства “Тернопільщина”. Кімната#музей Степана багата на вироби з дерева (господар — ін# женер#технолог лісової і лісооб# робної промисловості): старовин# ний бамбетель, полички, шафки, різьблені речі — подарунки і влас# норуч виготовлені у різних техні# ках — очі розбігаються. Тут і нож# на прялка і сніп із льону в кутнику. І картини цікаві з назвами україн# ських пісень: “Ніч яка місячна”, “Човен хитається серед води”, “Козак від’їжджає”, “Над верте# пом звізда ясна засіяла” та ін. А яка гарна колекція глечиків, ку# манців, інших керамічних виробів! І теж у кожного — своя історія.
А ще — альбоми, світлини. Ав них — життя просвітян, цікаве, багатогранне. Марія і Степан — що голка і нитка: куди голка — туди нитка. Вони разом усюди. Бо обоє — ак# тивні просвітяни, вихідці Терно# пілля. І кожен з них любить свій край і Україну, переживає за її до# лю. Пані Марія — ініціатор і спів# організатор у рідному селі Бишки Козівського району створення музею національно#визвольної боротьби ОУН#УПА ім. Якова Бусола. 8 жовтня 2017 року Бишки були центром відзначення в облас# ному масштабі 75# ліття Української Пов# станської Армії. Адже у 1943—45 роках саме Бишки були столи# цею воюючої УПА. У хаті, де організовано музей, був штаб УПА. Тут перебували визначні діячі Цен# трального Проводу. У дні святкування юві# лею частина дійства проходила біля па# м’ятника “Борцям за волю України” архі# тектором якого є син Олег, а співорганіза# тор спорудження — пані Марія. Як член товарис# тва “Тернопільщина”, львівської організації товариства “Пошук”, Марія Іва# нівна не відстає від чоловіка у своїх ініціативах і громадських справах. Завдяки її ініціативі й організаторському хисту постав на цвинтарі пам’ятник невідо#
мим воякам ОУН#УПА — цвіту нації. Проектантом пам’ятника теж був син Хамарів. Пані Марія є ініціатором і організатором спорудження каплички Матері Божій біля пам’ятника. На відзначенні 75#ліття УПА у селі Бишки п. Марії було дору# чено отримати для музею лицар# ську нагороду Теодозії (“Дарки”) Підгайної — дружини обласного провідника ОУН Тернопільщини Юліана Гуляка (“Токаря”). “Дар# ка” — член жіночої референтури
Степан Хамар з просвітянами Львова на покладан! ні квітів біля підніжжя пам’ятника Шевченку в Кане! ві. Під час поїздки козацькими шляхами окружного проводу ОУН 1941— 1943 рр., працівник штабу вій# ськової округи “Лисоня” (1944— 1947 рр.). Мешкала у домівці п. Марії 1942 року із синочком Аркадієм, прах якого покоїться в бишківській землі. Сама ж мужня “Дарка”, уродженка с. Велика Березовиця, загинула в с. Гаї Шевченківські у криївці разом із подругою Стефанією Ткач. Нині там споруджено мармуровий пам’ятний знак). Пам’ятний хрест “Гулякові Аркадієві — си# нові УПА 1944—1945 рр.” у с. Бишки ініціювала Марія Хамар, яка помагала бавити хлопчика. Краєзнавчі розвідки про долю героїв УПА, які перебували вс. Бишки, про тих, кого знала, лягли в основу її книжки “У Бишках на край лісу”, у якій п. Марія вилила на папір, те, що бо# ліло, що лежало на серці. Це роз# повідь про мужню боротьбу вої# нів та воячок УПА, страждання, депортації, яких зазнали родини борців за волю України. А ще п. Марія — автор та упо# рядник розкішного альбому “Мої вишивки для тебе, рідна Украї# но”, у якому і тематичні рушни# ки, і український національний одяг, і скарби з родинної скрині, витвори власних рук. 27 січня 2018 року п. Марії Хамар Господь подарував — 80! А вона — душею молода, планами і мріями багата, з молодечим запа# лом, добрим поглядом очей, при# вітною і щирою усмішкою. З та# кими, як п. Марія, все навколо стає світлішим. На любові до рід# ного, на таких ентузіастах і патрі# отах, як подружжя подвижників# просвітян Марії та Степана Ха# мар, і тримається світ.
Подружжя Хамарів (Марія і Степан) у світлиці!музеї пана Степана в очіку! ванні гостей
С. Хамар — другий праворуч, голова Вербівської делегації у с. Поручин на місці загибелі першого провідника молоді Вербова Миколи Семчишина (С. Хамар ініціатор упорядкування і встановлення на могилі дубового хреста)
На посвяченні пам’ятника невідомим воякам УПА в с. Бишки. Ініціатор Марія Хамар (перша праворуч). Ліворуч перший — проектант, син Олег, третій — Степан Хамар. 2012 р.
На виставці 90 вишитих рушників з усієї України. У Бережанському краєзнавчому музеї, 2009 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
