2 Пам’ятаємо! “Після 18 лютого 2014 року українці вже ніколи не зможуть жити так, як раніше”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Герої і жертви
Слово Просвіти, №08 за 2018 рік
Галина ПАГУТЯК, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка
Леонід ФРОСЕВИЧ
За це віддали життя кращі сини та доньки нашого народу. І ми стаємо на коліна перед Небесною Сотнею, низько схиляємо голови перед тими, кого скалічила банда. Боляче, що заможне, квітуче життя в Україні так і не настало (хоч і прогнали Януковича, хоч і безвіз діє), що у країні неспокій, що на фронті гинуть наші воїни. (А скільки вже полягло нашого цвіту на тому Донбасі! Маємо Небесну Армію. Та чи ж ТАК має бути? Хто відповість?) Щодня економічна скрута заганяє людей у зубожіння, посилює розпач і зневіру. Ми хочемо кари для вбивць, а її немає… Прагнемо справедливості, але вона — як примара. Воліємо, щоб щодня, щомиті торжествував закон для усіх, але це — утопія. У нас закон усе ще як дишло… Розриває душу на шматки, коли стаєш свідком, як бабусі та дідусі відгукуються про чергове одержання своїх — підвищених! — пенсійних виплат. Дивишся на їхні натруджені руки, на сльози в згорьованих очах — і пропікає питання: за що? Спостерігаєш, як вимирають села… І немає відповіді, чому така наруга над Україною, колись квітучим краєм? Коли хапають якогось казнокрада, думаєш: ну ось, нарешті, хоч цього посадять за ґрати. Але минає день-другий, і “арештант” уже на волі, бо цей чоловік заплатив десятки мільйонів гривень застави… Буває, що “арештанти” раптом “хворіють”, їх привозять до суду на інвалідних візках, на ліжках-каталках, і вони з-під картатих ковдр глаголять, що є “інвалідами”, що вірою і правдою служать українському народові. І судді “ретельно” дбають, щоб не порушити права цих “інвалідів”. А згодом усе забувається: і суди, і ковдри, і обвинувачення… Підозрювані десь “розчиняються”, обстоюючи своє право далі грабувати країну на великих посадах. От скажіть, що сталося з двома колишніми начальниками ДСНС, яких під час каденції уряду Яценюка публічно звинуватили у розкраданні? Їх “взяли” просто в урядовій залі, перед телекамерами. А про це вже не кажуть. Не актуально… За це боролися на майданах? Оце і є торжество Революції гідності? Так, банда Януковича дав-
Після 18 лютого 2014 року українці вже ніколи не зможуть жити так, як раніше. Як і американці після 11 вересня. Оті всі страхи, що ми знову станемо такими, як до того — наївними, довірливими, — безпідставні. Шалений наступ контрреволюції, самобичування, колотнечі між колишніми союзниками — свідчать про те, що ми змінюємось. І що вже навіть не попіл Клааса стукає нам у серце, а все тіло суспільства, тобто свідомої його частини, — відкрита рана. У когось вона кровоточить, у когось гниє, інфікована розчаруванням, але вона не загоїться ще дуже-дуже довго.
Цілий світ бачив розстріл у прямому ефірі на Майдані, але не варто сподіватися на співчуття. Консумований, комфортний світ європейців не відчув того катарсису і того жаху, що пережили ми. Мені здається, що з часом ми занурюватимемося у ще більший стрес, бо така природа посттравматичного синдрому. Спершу витіснення жахливих спогадів, а потім болісний приплив. Ми досі не можемо осягнути масштабів несправедливості, доведеної до абсурду, і такої самої тотальної безкарності. Навіть більше: жертви винні в то-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
