Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Український шлях · “Допоки не впаде на світі остання імперія зла, боротьба за волю триватиме”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Дорога на Трубіж

Слово Просвіти, №08 за 2018 рік

Останнім часом, особливо у зв’язку з омріяним “безвізом”, в українців є можливість безперешкодно подорожувати світом. Ми дуже вільно пересуваємося Прагою, Краковом, Мюнхеном і Парижем. Проте в кожному з цих знакових міст ми наполегливо шукаємо українські сліди. Особливо, зважаючи на те, що завдяки совєтам видатні українці змушені були вирушати в світи. Це теж можна підтвердити рядком Малковича “…наше військо в землі і в світах”, а от далі хочеться заперечити песимістичне “…і ніяка тривога синівська не збере його знову під стяг”. Оскільки, попри моє дуже обережне ставлення до “патріотів”, які, лежачи під телевізором, “люблять Україну”, патріоти, на щастя, є. Ірина ОЛІЙНИК, кандидат філологічних наук Наша нація в чварах сконає… — Я не хочу це чути! Брехня! Не над ними калина палає, не над нами реве вороння… Іван МАЛКОВИЧ Саме таке добірне свідоме товариство об’єднав Почесний голова Спілки офіцерів України Євген Лупаков, якого можна наз# вати провідником національної ідеї. Уже вкотре він силою свого організаторського таланту об’єднує в одному просторі, здава# лося б, людей непоєднуваних, які, пред# ставляючи різні вікові, патріотичні й про# фесійні категорії, об’єднані працею заради України не на словах, а конкретними спра# вами. Унікальність цих подорожей в тому, що в їхній основі не просто вшанування тих, хто віддав своє життя за НЕЗАЛЕЖ# НІСТЬ, а ще й увічнення їхньої пам’яті та повернення на сторінки історії забутих імен з виховною проекцією на сучасність. Ця потреба стала особливо нагальною, оскільки 100#річчя УНР надало поштовх для розсекречення архівів і нового погляду на більшість радянських міфів української історії. Тому наш маршрут після 100#річчя битви під Крутами, що вже не викликають історичного спротиву, проліг Київщиною до річки Трубіж. Бій на річці Трубіж відбувся взимку 1919 року між козаками Вороньківської, Борис# пільської й Баришівської сотень Армії УНР під проводом Івана Міхна й Івана Черпака І. БАНДУРКА, с. Яблунів Гусятинського району Тернопільської обл. Ольга Басараб народилася 1 вересня 1889 року у с. Підгороддя теперішнього Рогатинського ра# йону Івано#Франківської області у сім’ї священика Михайла Ле# вицького. Її мати Савина (Стрільбицька) народила ще дів# чинку Іванну та сина Северина, що згодом став громадським і пластовим діячем. О. Басараб отримала освіту в пансіонаті для дівчат у Сілезії (Вайсвассер), ліцеї Українського інституту для дівчат у Польщі (Перемишль, 1902—1909) та на однорічних курсах в Австрії — Ві# денській торговій академії. Її тру# довий шлях: страхове товариство “Дністер” (1910), Земельний іпо# течний банк, викладач торгової школи (1910—11 рр.). Згодом бу# ла практиканткою Українського Кредитного Союзу в Тернополі. Студенткою вступила у “Пласт”, де познайомилася з Дмитром Донцовим і Євгеном Коновальцем. 10 жовтня 1914 ро# ку стала дружиною студента “По# літехніки” Дмитра Басараба, який 22 червня 1915 р. загинув на італійському фронті у своєму Станція Баришівка — колона прямує до пам’ятника Героям ініціативну групу з метою розробки захо# дів до 100#річчя битви на державному рів# ні. Із цією пропозицією біля пам’ятного знака в Баришівці перед громадськістю і членами Баришівської РДА Київської об# ласті виступив голова Бориспільської “Просвіти” Анатолій Ковальчук. Було запропоновано побудувати Меморіальний комплекс на місці бою. Символічно, що працювати над проек# том зголосився автор Меморіального ком# плексу “Пам’яті героїв Крут” народний ху# дожник України Анатолій Гайдамака, який, побувавши на самому місці бою, пе# рейнявся цією ідеєю. Меморіал необхідний тому, що історія, на жаль, має здатність не лише спотворюватися, а й повторюватися. І доказом цьому було полум’яне слово про# довжувача справи “чорних запорожців”, полку, який за часів УНР мав гасло “Украї# на або смерть” Василя Ільчишина. На їхню честь названо нині 72 бригаду Бойовий дух учасників вшанування підтриму! вав бард, народний бандурист Василь Лютий катування струмом, синці від биття поясом з пряжками, під нігті пхали голки… Також були повикручувані ноги та руки, в ле# гені лили кров. Мужня 35#річна Українка залишила напис на стіні камери, надряпаний закривавле# ними нігтями: “Вмираю замуче# на, помстіть…О. Б.”. Так героїчно пішла з життя мужня Ольга Баса# раб, не зрадивши тайни УВО зай# дам. Завдяки агентам УВО факту смерті у цій в’язниці мужньої Ук# раїнки приховати не вдалося. Кампанію протесту розпочав і “Союз Українок” та інші львів# ські українські товариства. З де# путатським запитом у Сеймі Рес# публіки Польща виступив голова українського клубу С. Хруць# кий… І польська влада була зму# шена розпочати слідство. 26 лю# того цього ж року на вимогу бра# та Северина відбулася ексгумація тіла О. Басараб. Після розтину трупа замучену патріотку перепо# ховали на Янівському цвинтарі на 13 полі за участю кількох тисяч галичан і кількасот поліцейських. Студенти несли домовину з ті# лом, похоронну процесію очоли# ли десять священиків. Після по# хорону відбулася масова демонс# трація. Невдовзі поляки слідство Василь Ільчишин виступає біля пам’ятника Ге! роям Трубежа на ст. Баришівка й сам Василь — учасник бойових дій АТО. З Євгеном Олександровичем завжди подорожує молодь. Нині це були вихован# ці військового ліцею ім. Івана Богуна, сту# денти Військового інституту КНУ імені Т. Г. Шевченка та Київського університету ім. Б. Грінченка. Українська національна ідея має свої наріжні камені і, звичайно, на першому місці постать Тараса Шевченка. Тому від# криттям і несподіванкою став для нас Ба# ришівський музей Тараса Шевченка. Ціка# во, що створений він на основі приватної колекції відомого історика, громадського діяча, продовжувача справи Ханенків і Те# рещенків Василя Костенка, який не лише подарував унікальні видання Кобзаря, ко# пію посмертної маски Шевченка та багато інших цінних експонатів, а й добився 1987 року відкриття музею, ставши його директором. Отож мав рацію Генрі Торо: “Знайди свої корені й не метушися стосовно інших світів”. Проте чим ближче ми до віднов# лення історичної справедливості, тим обе# режнішими потрібно бути в обіцянках, бо настав час утілювати думки в слова. Увага! До сторіччя битви на Трубежі за# лишився 1 рік. у справі загибелі патріотки при# пинили “за відсутністю складу злочину”(?). Ім’я Ольги Басараб сповите ореолом мучеництва боротьби за соборну та незалежну Україну. До її могили на Янівському цвинтарів усі роки приходять тисячі укра# їнців. У роковини смерті патріот# ки на Зелені свята відбувалися панахиди. Поляки палицями роз# ганяли людей, а совєти гасили свічки, погрожуючи шануваль# никам героїні. Вдячні нащадки встановили на могилі надгробок (автор про# екту Р. Лісовський). На будинку у Львові, де мешкала безсмертна Українка, встановлено пам’ятну дошку. Одна з вулиць названа її ім’ям, у школі діє музей Ольги Басараб. Організація Українок Канади, Відділ Союзу Українок Австралії названі на її честь. Ку# рінь ч. 8 НСОУ ПЛАСТ носить ім’я Ольги Басараб. Її образ зма# льований у романі “Країна Ірре# дента” відомого українського письменника Романа Іваничука. …Чи здобувається Незалеж# ність України безкровно? Ні! За неї своїм життям розплачуються представники багатьох поколінь українців. Допоки не впаде на світі остання імперія зла, бороть#

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин