Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
З роси й води! · “Ностальгуємо за прекрасним минулим, але це не< обхідно для майбутнього, в якому хочемо врятувати природу”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Далечінь Шевченкових обріїв До 80.річчя Андрія Топачевського

Слово Просвіти, №08 за 2019 рік

Тетяна ЛЕМЕШКО Рішучість і загострене почуття спра` ведливості Андрія Топачевського я уперше побачила 2006 року на звітно`виборних зборах Київської організації НСПУ в Бу` динку художника, коли він висловив про` тест багатьох письменників проти чинов` ницької брехні й несправедливості. А поз` найомилася з Андрієм Олександровичем 2010 року, ставши членом Приймальної комісії Київської організації НСПУ, яку на той час очолював Петро Осадчук. Потоваришували. Принциповий, упев` нено спрямований на добро інтелектуал. Ніколи не був заангажованим радянською пропагандою. Не кар’єрист, не матеріаліст. Визначна риса — людяність. З ним легко спілкуватися. Народився в Києві, у сім’ї науковців. Батько — Олександр Топачев` ський, родич Михайла Грушевського, ди` ректор Інституту гідробіології, академік НАН України, виступав проти створення каскаду водосховищ на Дніпрі. Під його керівництвом започаткували гідробіоло` гічні дослідження водних систем України, насамперед — Дніпра й Дунаю. Ма` ти, Марія Макаревич, — доктор біо` логічних наук (Інститут ботаніки ім. М. Г. Холодного). Тож Андрій Топачевський долуча` ється до природоохоронного руху. Як письменник і кінематографіст, послі` довно досліджує стосунки Людини і Природи. На тему порятунку Приро` ди за його сценаріями створено чи` мало фільмів, що промовисто закли` кають до єднання з живим довкіллям, гармонії людини зі створеним Богом світом. Скажімо, у документальному фільмі “Зоряний час Либеді” прове` дено аналогію між замурованою в бе` тон річкою Либідь і закутою в рамки тоталітарного режиму Україною. Обидві — жертви чиновницького свавілля і прагнуть свободи. Надзвичайно глибокий за змістом фільм “До чистої криниці”. Одним із його важливих елементів є українська народна пісня, яка, на перший пог` ляд, звучить, створюючи тло, супро` від, а насправді, як джерельна вода в криниці, є невід’ємною частиною ук` раїнської душі. Криниця для україн` ця — святиня. Перш ніж збудувати хату, спочатку визначали, чи є у цьому місці во` да. Про те, як протягом життя люди дбали про криницю, доглядали, чистили її і яку цілющу силу й енергію дає джерельна во` да, бачимо в цьому фільмі. А про історію Ботанічного саду імені акад. О.Фоміна, де свого часу жили і спілкувалися родини То` пачевських і Білоконів, розповідає телес` трічка “Старий ботанічний сад”. Не лише споглядати і слухати світ При` роди, а й співчувати йому, про це — у філь` мі “Усміхніться вовку”. Автор закликає поділитися зі звіром душевним теплом, і він стане найкращим другом. Книгою духовного світу Андрія Топа` чевського є його багаторічна праця — ен` циклопедичне художньо`пізнавальне ви` дання “З Божого саду. Рослини і тварини у Святому Письмі” про біблійний світ живої Природи, яку мені пощастило прочитати ще в рукописі. Користуючись перекладами Івана Огі` єнка й Івана Хоменка, автор визначив дере` ва, кущі, трави, квіти, усіх птахів, свійських і диких звірів, яких згадано у Біблії, знай` шов відповідники їхніх назв у сучасному світі ботаніки й зоології, поєднав їх із міфа` ми, релігійними традиціями, народними звичаями і створив цікаві новели про них з належними коментарями. Андрієві Топа` чевському вдалося ідентифікувати біблій` них істот у національному аспекті. Ваго` мості новелам додають цитати з україн` ського фольклору. Скажімо, у новелі “Квіт` ка цноти й відродження” (про лілею як символ Благовіщення) цитується вірш “Лі` лея” Тараса Шевченка, де залучені образи народної творчості: “А весною процвіла я // Цвітом при долині, // Цвітом білим, як сніг, білим! // …А дівчата заквітчались // І почали звати // ЛілеєюNснігоцвітом…” Книжку прикрашають шедеври світового мистецтва на біблійну тематику. Особливої вишука` ності книзі додає дизайн Михайла Царика. З Андрієм Олександровичем нас под` ружила не лише література, а й змалечку знайомий мені Шевченків край: далечінь за Дніпром, Канівські гори, правобережні джерела й криниці. Саме сюди, до Канів` ського природничого заповідника, щоро` ку, ще школярем, їздив Андрій з батьком на пароплаві повз кручі біля давнього села Витачів, в якому я народилася і виросла. До речі, на самих краях`урвищах витачів` ських круч і досі зустрічаються квіти роз` кішних нагірних луків і навіть — колоски ковили, ці пожильці лісостепу, де починалася тисячолітня історія нашого краю. Якось на Великдень Андрій Олександрович з дружиною Світ` ланою, сином Олександром та своїми друзями відгукнулися на наше з чоловіком запрошення і відвідали мою малу батьківщину — село Витачів і витачівські па` горби в урочищі Городище. По` милувалися мальовничими крає` видами зі славнозвісної гори над Дніпром, на якій стоїть каплиця, споруджена 1992 року за малюн` ком Т. Г. Шевченка. Її подарував моїм односельцям відомий пись` менник`фантаст, в’язень сумлін` ня Олесь Бердник. Спустилися з високої кручі до хвиль самого Дніпра. А потім за` вітали на гостину до моєї мами Наталі Максимівни Лемешко, яка запросила шановних гостей за родинний великодній стіл з ка` пусняком та спеченими в печі за` пашною паскою, пиріжками, пампушками. “У нас однакова ностальгія за тим Дніпром, якого вже нема, — каже Андрій Олександрович. — Шевченко малював канівські гори з Прохорівки; то були саме оці гори, починаючи від Княжої, Маріїної, Великого і Малого городища, Чернечої гори та інших, що ближче до Канева. Тоді вони мали інший вигляд, тому що їхні верхівки були вкриті польовими луками з дзвіночками, материнN кою, різнотрав’ям. Потім, щоб зупинити зсув ярів, їх засадили чагарниками, які приN душили все, що там росло. Крім того, Канівська ГЕС знищила запN лаву, бо попуски води нині відбуваються двіN чі на добу, замість природної щорічної повені. Ці гесівські води розмили озера й береги, заN топили луки. І коли стоїш на Чернечій горі й дивишся в долину, то здається, що там — Дніпро, але насправді його нема. Нема того, що бачив, беручи участь у батькових експеN диціях разом з вченими — Олександром БогN дановичем Кістяківським, учасником війни, який будував міст на Букринському плацN дармі, а також Леонідом Олександровичем Смогоржевським, Дмитром КостянтиновиN чем Зеровим, Іваном Петровичем БілокоN нем, Олександром Пилиповичем Кришталем. На лівобережних луках є озеро Ситове. То єдине місце, не закрите деревами, де тоді можна було зустріти синьозелені водорості. Якось батько набрав їх у пробірку, кажучи до своїх студентів: “Оцю пробірку зафіксуйте і вам вистачить їх вивчати все життя. Це те, що панувало на землі 50, а може, і 100 міN ліонів років тому, а тепер воно лише в закаN марках біосфери залишилося”. Побачити ці водорості можна було ще у Пекарському яру по калюжах, які нагрівалися на сонці. А теN пер Дніпро цвіте цими смердючими синьозеN леними водоростями, їх прибиває до берега. Тоді ж чисту, не скаламучену воду з Дніпра батько черпав долонею і пив... Отой шматоN чок вашої Витачівської батьківщини й досі лишається зразковою ділянкою живої ПриN роди. І навіть різнотрав’я трохи залишилося. А ще була особлива стародавня традиція спілкування. Пригадую поїздки на пароплаві з Києва до Канева. На кожній зупинці, почиN наючи від Трипілля, далі — Стайки, РжиN щів, Ходорів, Григорівка — місцеві хори в наN ціональному вбранні виходили на пристань і співали українських пісень. А студенти з паN роплава співали їм у відповідь. Тільки хор виN конував народні пісні із черкаським розспіN вом, а студенти — пісні радянських компоN зиторів. І коли відпливав пароплав, то услід йому від правобережних круч ще довго відлуN нював той спів... Тоді до Канева навіть заN лізниці не було. Міст, підірваний Аркадієм Гайдаром, так і не відновили, автобуси ще не були дуже популярні і, фактично, оцей річковий транспорт був єдиним. Пароплав ішов від Києва до Канева 8N9 годин по течії, а проти течії — весь вечір і всю ніч. На лівоN му березі була лише одна зупинка — на присN тані Переяслав. Щороку, керуючи практикою у КанівN ському заповіднику, батько приходив із стуN дентами на Тарасову гору, до могили великоN го Кобзаря. А ще їздили човнами на лівий беN рег, щоб відвідати хутір Михайлова Гора біN ля села Прохорівка, де жив і працював МиN хайло Максимoвич, щоб побачити там сосну Гоголя та дуб Шевченка. Ми ніби й ностальгуємо за прекрасним минулим, але це необхідно для майбутнього, в якому хочемо врятувати природу, наші стосунки з нею і кращі традиції народу”. А мені в пам’ятку погожий літній день 1978 року: на витачівському березі (тому самому, який відвідали з Топачевськими), що простягнувся біля підніжжя високої, стрімкої кручі, — людно. Жінки перуть бі` лизну і розстеляють її на порослій різнот` рав’ям галявині; чоловіки вудять рибу з човнів; діти, мов каченята, хлюпочуться у літеплі. Я, тогорічна випускниця Витачів` ської восьмирічної школи, іду піщаною косою вглиб Дніпра. Там, вдалині, час від часу то баржа пропливе, то “Метеор” свої` ми підводними крилами сколихне воду. Та ось зі сріблястої дніпрової хвилі, немов за` чарований білий птах, виринає корабель, з палуби якого лине чи то мелодія, чи то спів. “О. В. То`па`чев`ський” — читаю по складах назву корабля… Мине понад чверть століття, коли на творчому роздо` ріжжі зустрінемось із сином академіка Олександра Вікторовича Топачевського, хранителя живої води, іменем якого був названий той зачарований птах`корабель. Постійний автор “Слова Просвіти”, письменник, кінодрамаH тург, журналіст. Один із засновників українського природоохоH ронного руху в літературі та кіно. За його сценаріями створено документальні та науковоHпросвітницькі фільми, назви яких промовляють про зміст: “Іду до тебе, птах”, “До чистої криниH ці”, “Ті, що живуть поруч”, “Усміхніться вовку”, “Чи повернетьH ся чорний лелека”, “У співавторстві з природою”, “Коріння траH ви”, “Згуба”, “Зоряний час Либеді”. Автор книжок: “Яблуко у річці”, “Симфонія життя”, “Майстерня Флори”, “Барви землі”, “Літопис білого латаття”. Лауреат премії Українського ТоварисH тва охорони природи, літературних премій “Благовіст”, ім. ІваH на Огієнка та літературноHмистецької премії ім. Олени Пчілки. 2014 року у видавництві “Веселка” вийшла книжка Андрія ТопаH чевського “З Божого саду. Рослини і тварини у Святому ПисьH мі”, яку відзначено щорічною премією Президента України “УкH раїнська книжка року”. У 2016 р. за програмою “Українська книH га” побачило світ її друге, доповнене видання. Торік “Веселка” видала книжку Андрія Топачевського — “Одним життям. ПубліцисH тика доби Незалежності”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин