Шевченкіана · “Шевченко перебував у стані, говорячи його словами, “надміру почуттів”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Тарас ШЕВЧЕНКО: «Я стряхнув прах од ніг своїх»
Слово Просвіти, №08 за 2019 рік
Проект “Подробиці Шевченкового життя” умотивований усвідомленням поетових слів із автобіографічного “Листа Т. Гр. Шевченка до редактора “Народного чтения” (лютий 1860 р.): “Я наважуюся відкрити перед світом кілька печальних фактів мого існування… тим більше, що історія мого життя складає частину історії моєї батьківщини. Проте я не маю духу входити у всі її подробиці”. Цього разу автор розповідає про маловідомі для широкого читацького загалу подробиці стосунків Шевченка з астраханським купцем-мільйонером О. О. Сапожниковим і наголошує, що той двічі відверто зневажив українського поета.
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.
“Я відновив старе знайомство з Олександром Олександровичем” Про все по чину. Сапожников Олександр Олександрович (1833—1887) — астраханський купець першої гільдії, рибопромисловець-мільйонер і колекціонер. Компанія “Брати Сапожникови” виникла у 1819 р. У середині ХІХ століття, за часів О. О. Сапожникова, володіла 42 тисячами десятин землі, 12 великими рибними промислами, 8 пароплавами, 12 барками та ін. Її річний обіг становив 9 млн рублів, і в ній працювали (тільки постійно) понад 11 тис. робітників. Відомо, що мільйонери Сапожникови брали участь у закладанні Новопетровського укріплення, в якому Шевченко відбував покарання від 17 жовтня 1850 р. до 2 серпня 1857 р. Саме у Сапожникових розташовувалася в Астрахані у 1853—1855 рр. штаб-квартира експедиції для вивчення Каспійського рибовилову, яку очолював академік К. М. Бер, котрий кілька разів зустрічався з Шевченком у Новопетровському укріпленні у 1853, 1854 і 1856 роках. У зв’язку з виявленою гостинністю до членів експедиції поет і назвав у Щоденнику О. О. Сапожникова “дармовим астраханським метрдотелем”. Шевченко знав О. О. Сапожникова ще на початку 1840-х рр. у Петербурзі, коли навчався в Академії мистецтв і давав йому уроки малювання. Певно, що багатий петербурзький купець-меценат О. П. Сапожников запросив молодого Шевченка вчителем до свого дев’ятирічного сина за порадою свого брата А. П. Сапожникова, який був скарбником Товариства заохочування художників — благодійної організації, котра, зокрема, підтримувала молодих обдарованих авторів. Скажімо, протягом 1837—1838 рр. Товариство періодично виділяло кошти молодому Шевченкові, наприклад, на ліки та художнє приладдя. Більше того, Шевченко був пансіонером Товариства з початку 1839 р. до травня 1842 р., упродовж цього часу організація слідкувала за його творчими здобутками. Зокрема, 25 листопада 1840 р. комітет Товариства привітав молодого художника зі срібною медаллю за картину (не збереглася), представлену на іспиті в Академії мистецтв у вересні 1840 р. Цікаво, що приводом для виключення Шевченка з числа пансіонерів і відмови йому у виплаті коштів (100 рублів сріблом) став рапорт скарбника А. П. Сапожникова, в якому вказувалося, що той протягом 7 місяців не відвідував рисувальних класів і ніяких своїх творів не представив Комітету, незважаючи на зроблені йому зауваження. Напевне, Комітет мав формальні підстави для такої ухвали, що значно погіршила матеріальне становище молодого художника, втім, як зауважив І. М. Дзюба, не виключені й якісь особисті його незлагоди зі скарбником Товариства. Нагадаю, що на початку того семимісячного періоду, визначеного скарбником А. П. Сапожниковим, поет займався виданням поеми “Гайдамаки”: передмову написано не пізніше 8 листопада 1841 р., тобто дати подання твору до цензури; наклад було віддруковано у грудні 1841 р., але квиток на випуск “Гайдамаків” видано аж 21 березня 1842 р. У листі від 26 березня 1842 р. Шевченко скаржився Г. С. Тарновському: “Было мне с ними горя, насилу выпустил цензурный комитет, возмутительно да и кончено, насилу кое-как я их уверил, что я не бунтовщик. Теперь спешу разослать, чтобы не спохватились”. У січні 1842 р. поет надіслав вірш “Вітер з гаєм розмовляє…” та поему “Мар’яна-черниця” видавцеві альманаху “Сніп” О. О. Корсуну в
Харків (видання здійснене не було). Ось у такий напружений період поетичної творчості Шевченка він уперше перетнувся з Сапожниковими. Втім, розповім про відновлення в Астрахані поетового знайомства з Олександром Олександровичем. Як відомо, дорогу з Новопетровського укріплення до Петербурга засланець почав на вутлому рибальському човні, яким і прибув 5 серпня 1857 р. у перший населений пункт — Астрахань. Шевченко жив у місті до 22 серпня 1857 р., чекаючи на пароплав до Нижнього Новгорода. З нотатки в його Щоденнику 8 серпня видно, що, знайомлячись із містом, Тарас Григорович побачив будинок, над ворітьми якого висіла табличка з написом “Будинок Сапожникова”. Зауважу, що в Астрахані неподалік від Спаського моста на Спаській вулиці було кілька будинків купців Сапожникових (у народі міст і вулицю називали Сапожниковськими). Судячи з опису Шевченком будинку (“заміський трактир середньої руки, дерев’яний, одноповерховий, з бельведером”), відомий астраханський краєзнавець О. С. Марков висловив припущення, що це був дерев’яний дім зі службами, куплений Сапожниковими наприкінці 1815 р. у міщанина П. Шилова. Основний дім О. О. Сапожникова, за свідченням французького письменника О. Дюма, який зупинявся в ньому у 1858 р., був найкрасивішим у місті. Не випадково після перемоги радянської влади саме в ньому розмістили перший в Астрахані клуб, про що, зокрема, свідчить оголошення в місцевій газеті “Коммунист” восени 1918 р.: “Первый клуб рабочих, моряков и красноармейцев Астраханского края (Сапожниковская ул., дом Сапожникова)”. Тарас Григорович не став заходити до давнього знайомого, враховуючи, що, за його словами, той був “діамантовою зіркою астраханського горизонту”. Проте невдовзі вони зустрілися з ініціативи О. О. Сапожникова, й Шевченко записав у Щоденнику: “И 16 августа я возобновил старое знакомство с Александром Александровичем.
Это уже был не шалун-школьник в детской курточке, которого я видел последний раз в 1842 году. Это уже был мужчина1, муж и, наконец, отец прекрасного дитяти. А сверх всего этого, я встретил в нём простого, высокоблагороднейшего, доброго человека. Черта, характеризующая семейство Сапожниковых. Он, не знаю как надолго, оставляет Астрахань, и до Нижнего Новгорода предложил мне каюту на абонированном им пароходе “Князь Пожарский”. Пятирублёвый билет, взятый мною, я возвратил в контору пароходной компании “Меркурий” с тем, чтобы он был отдан первому бедняку безденежно”. У спогадах учителя астраханської гімназії, Шевченкового знайомого І. П. Клопотовського, записаних російським журналістом В. І. Кларком через 30 з лишком років, які містять чимало неточностей, розповідається, що “перед самим від’їздом Тараса Григоровича (з Астрахані. — В. М.)
О. О. Сапожников влаштував на його честь катання по Волзі на своєму пароплаві”. Втім, це не знайшло відображення в Шевченковому Щоденнику, тож повертаємося до цього найважливішого документального джерела нашої розповіді.
“Просте людське поводження зі мною тепер мені здається чимось надприродним, неймо( вірним” Справді, про Шевченкові почуття від спільної з Сапожниковими подорожі на пароплаві до Нижнього Новгорода краще від нього самого ніхто не скаже: “Я все ещё не могу и не желаю освобождаться из-под влияния, произведённого на меня в Астрахани моими земляками. И повторившего это чудное влияние Александром Александровичем Сапожниковым и всеми сопутствующими ему его родственниками и друзьями. Все они, начиная с хозяйки (Нины Александровны)2 и хозяина, все они так дружески просты, так внимательны, что я от избытка восторга не знаю, что с собою делать, и, разумеется, только бегаю взад и вперёд по палубе, как школьник, вырвавшийся из школы… Простое человеческое обращение со мною теперь мне кажется чем-то сверхъестественным, невероятным”. Хай читач запам’ятає цю фразу, бо саме вона значною мірою пояснює, чому Тарас Григорович зрештою гірко помилився в своєму героєві. Того дня — 28 серпня — Шевченко захоплено розповів і про те, як О. О. Сапожников урятував його від похолодання. Бо ж усю ніч дув свіжий норд-ост: “А у меня, кроме кителя и… чапана3, совершенно ничего не оказалось. Александр Александрович, спасибо ему, предложил мне своё теплое пальто, брюки и жилет. Я с благодарностию принял всё это, как дар, ниспосланный мне свыше, и через минуту явился на палубе преображённым в настоящего денди. Бог да наградит тебя, мой добрый Саша, за это братски дружеское преображение!” Немає сумніву, що це написано щиро,
як і те, що Шевченко перебував у стані, говорячи його словами, “надміру почуттів”, але, погодьтеся, що поет емоційно значно перебільшив оцінку барського жесту О. О. Сапожникова: “Дар, посланий мені згори”. У наступні дні 29—30 серпня вдячний Шевченко виконує портрет тещі свого колишнього учня К. Н. Козаченко (1819— 1866) — дружини голови Астраханської казенної палати, статського радника О. П. Козаченка, зафіксувавши 30 серпня: “Из уважения к имениннику и принятому обычаю дарить именинников, я сегодня подарил Александру Александровичу портрет его тещи т-те Козаченко”. Портрет, виконаний італійським і білим олівцями, має дарчий напис: “А.А.С. На память 30 августа 1857 года. Ш.”. Тарас Григорович не забув зазначити, що на цій вечірці “именинник, по обыкновению своему, был весел и любезен…” На пароплаві Шевченко також нарисував 16 вересня портрет Є. Х. Панченка —
Т. Г. Шевченко. Автопортрет. 1858 р.
медичного експерта Астраханського порту, домашнього лікаря Сапожникових, який сподобався йому читанням уголос (“без тіні декламації”) “Губернських нарисів” М. Є. Салтикова-Щедріна. Тарас Григорович виокремив Олександра Олександровича на своєрідному поетичному ранку 2 вересня, коли в капітанській каюті4 саме йому запропонував прочитати вірш французького поета А.-О. Барб’є (1805—1882) “Собачий банкет”, написаний під впливом Липневої революції 1830 р., коли було скинуто Бурбонів, і влада перейшла до буржуазії. С. О. Єфремов вважав, що цей вірш у перекладі російського поета В. Г. Бенедиктова “притяг увагу Шевченка певне своїми картинами повстання та різкими вихватками проти королів і монархії, які подекуди нагадують фразеологію самого Шевченка…” За оцінкою Тараса Григоровича, О. О. Сапожников прочитав вірш “майстерно”: “В заключение этой поэтической сходки А. А. Сапожников вдохновился и написал двустишие, грациозное и братски искреннее”. Для цього Шевченко дав улюбленцю свій Щоденник, і той записав у ньому красивим і витіюватим почерком: “Пятнадцать лет не изменили нас, Я прежний Сашка все, ты также все Тарас. Александр Сапожников”. Хіба ж міг знати Тарас Григорович, який справді зберіг свою чисту душу, що двадцятичотирирічний російський мільйонер Олександр Сапожников уже мало чим нагадував хлопчика Сашка, захопленого малюванням… Іншого разу, 17 вересня, Шевченко занотував про “літературний вечір”, на якому В. В. Кишкін “витягнув із під спуду” “Полярную звезду” за 1824 рік, тобто російський літературний альманах, який видавали в Петербурзі в 1823—1825 рр. декабристи О. О. Бестужев і К. Ф. Рилєєв. О. О. Сапожников прочитав із нього уривки з поеми К. Ф. Рилєєва “Войнаровський”. Це не могло не зворушити Шевченка, який знав цей твір ще до заслання й навіть зробив кілька начерків із зображенням І. С. Мазепи за поемою “Войнаровський”. Цікаво, що радянський поет Л. М. Мартинов писав про згадані щоденникові записи в унікальному вірші “Дневник Шевченко”: Компанья славная подобралась И ближнего не опасался ближний: Беседуя, не выбирали слов, Сужденья становились всё бесстрашней. Был мил владелец рыбных промыслов, Еще милее — врач его домашний… Втім, опісля — того ж дня, точніше, ночі, події розгорталися так: “Потом Александр Александрович пригласил нас ужинать. И как это случилося в 12 часов, то за ужином оказалась именинни-
Запис Т. Г. Шевченка у Щоденнику від 20 березня 1858 р. про О. О. Сапожникова
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
