Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Письменник і час · “Задокументувати, зафіксувати справжню нашу історію в подіях і прізвищах виконавців вкрай важливо і необхідно”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Без дефіциту правди

Слово Просвіти, №08 за 2020 рік

У поважному віці, шукаючи умиротворення, іноді ловиш себе на думці, що декому дещо винен. І це дещо — особливий, безготівковий борг. Борг пам’яті. Чи всім віддячив бодай приємним спогадом, скажімо, за сприяння у важливій справі, слушну пораду-засторогу, рятівний вихід у скруті… І час від часу серед таких доброзичливців зринає енергійна постать одеського поета Валентина Леонідовича Мороза (1938—2013). — В такому разі описуй цікаві епізоди й надсилай сюди, на радіокомітет. Я справді зготував кілька репортажів, що були передані по дротовій радіомережі. І яке ж було моє радісне подивування, коли В. Мороз запросив до бухгалтерії отримати гонорар. — Може, вистачить ще й на сорочку і шкіряний ремінь до штанів. — Я вже придбав у комісійному навіть піджак, — похвалився йому. Наразі до кабінету зайшов стрункий симпатичний чоловік. — Знайомся. Це поет Володимир Рутківський, мій колега. — Студент? — здогадався той, приязно простягнувши руку. — Чи не ти надсилав нам репортажі з Криму? Я згідно мугикнув. — А як ви здогадалися? — Рука з мозолями. Писав, що розвантажував пульмани. Наковтався цементної пилюги? — Лише два дні. Засинав з хлопцями від утоми одразу. Не до танців було. А під новий рік О. Різників запросив мене до ватаги колядників. Ходили за заздалегідь домовленими адресами. До українськомовних інтелігентів — викладачів, письменників та художників. Я носив наколядоване. Чи не Олекса повів нас до В. Мороза, який мешкав у районі Старокінного ринку. Я зорієнтувався, що йдемо по вул. Севастопольській, на якій сусідила з поетом моя тітка Марія Шумейко, що дісталася до Одеси під час голодомору в 30-х роках. Як гостинно приймала нас сім’я цього письменника, можна здогадатися по тому, наскільки важчою стала чимала торба з наколядованими кільцями начасниченої ковбаси та пиріжками. Коли поверталися назад, до трамвайної лінії, я запропонував заколядувати під вікном моєї родички. Мешкала вона в квартирі старого одноповерхового будинку. Тітка Марія й сусіди настільки були зворушені, що прохали прийти ще й на Різдво Христове. Після суду над трьома правозахисниками 1972 р. я вважав за доцільне виїхати з Одеси, в якій зазнав репресії за відмову “допомогти слідству”, як застерегли на останньому допиті в КДБ. Востаннє я зустрівся з В. Морозом через багато років. Уже в Києві, на з’їзді письменників. Він стояв у кулуарах, опираючись на паличку, напевно, після важкої хвороби. Одначе упізнав мене, приязно усміхнувся й одразу скаламбурив. — І тоді ти поїхав до Криму, щоби заробить на костюм. Як ото у Володимира Сосюри: “І тоді я пішов до Петлюри, бо у мене штанів не було”. — Дякуючи гонорару на радіо, втішений був ще й шкіряним паском і тільняшкою з одеської барахолки Пам’ятною зосталася зустріч з одним поетичним виданням В. Мороза. Наприкінці літа 2019-го я нарешті навідався до Одеси й зупинився в О. Різниківа. Чи не того ж дня привернула увагу тоненька збірочка на підвіконні. Прізвище автора — В. Мороз одразу спонукало погортати її. Ми чистим мову від чужинців І московітам твердо кажем: Е! — Для слави світового українства Фонема Е живе! живе! живе! — вичитав з одного вірша.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин