Шевченкіана · “Портрет Шевченка доповнюється новими штриха( ми, збагачується яскравими кольорами й глибоки( ми психологічними характеристиками”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Новий вклад у сучасне шевченкознавство
Слово Просвіти, №08 за 2020 рік
Сергій ГАЛЬЧЕНКО, заступник директора Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, лауреат Державної премії України в галузі освіти Наскільки пам’ятаю, подібних шевченкознавчих проєктів, тим більше у виконанні одного автора, раніше не було. Йдеться про масштабний проєкт “Подробиці Шевченкового життя”, що здійснюється вже впродовж року, з січня 2019 р. у “Слові Просвіти” доктором історичних наук, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимиром Мельниченком. Разом із редколегією він мотивує проєкт усвідомленням поетових слів із автобіографічного “Листа Т. Гр. Шевченка до редактора “Народного чтения” (лютий 1860 р.): “Я наважуюся відкрити перед світом кілька печальних фактів мого існування… тим більше, що історія мого життя складає частину історії моєї батьківщини. Проте я не маю духу входити в усі її подробиці”. Таким чином, учений вирішив “увійти” в деякі подробиці Шевченкового життя і зробив це вагомо й переконливо. Нагадаю, що раніше він уже здійснив у “Слові Просвіти” два проєкти — до 150- річчя з дня народження Михайла Грушевського (2016 р.) і “Шевченковому Щоденнику — 160 років” (2017—2018 рр.). Але масштаб нового замислу і розмах його реалізації перевершують попередні проєкти. Впродовж минулого року опубліковано 26 великих статей, що самі по собі могли би вже скласти цікаву книжку. Проте, на думку автора, абрис майбутньої монографії лише вимальовується. Вияснилося, що Володимир Юхимович виявив особливий інтерес до побуту національного генія, зокрема надруковано докладні статті про кулінарні вподобання поета, його ставлення до вживання алкогольних напоїв і куріння. Розкривши найжорсткіші факти Шевченкових випивок, автор привертає увагу до його щирих виправдовувань щодо цього перед М. С. Щепкіним: “Плюнь, мій голубе сизий, на цю паскудну брехню і знай, коли мене неволя і горе не побороло, то сам я не звалюся…” Тоді, в лютому 1858 р., Шевченко доклав до цих слів... щойно створений триптих “Доля”, “Муза” і “Слава”… “Геніальний і незаперечний доказ! — висновує Володимир Мельниченко. — В цій дивовижній подробиці міститься вся мораль нашої розповіді: після наклепників і партачів — колишніх і новітніх — залишаються доноси та плітки, а після генія — неперевершені художні твори”. Дослідник переконливо показав, що куріння не займало важливого місця в побуті та житті Шевченка, люлька чи сигара не стимулювали його творчий процес, і поет, очевидно, не був тютюнозалежним. Чимало подробиць Шевченкового життя автор показав через історії про Шевченків одяг, зокрема його взуття, найперше чоботи, головні убори — бриль, кашкет, картуз — і знамениту шапку, через захопливу розповідь про те, коли й чому з’являлася у Тараса Григоровича його борода чи про поетові сновидіння… Важливу групу статей можна було б об’єднати темою “Постаті Шевченкового життя”. Насамперед хочу сказати про хвилюючу публікацію, в якій Володимир Юхимович, спираючись на Шевченкові записи в Щоденнику, розповів про дружбу Тараса Шевченка на засланні з солдатом-земляком Андрієм Обеременком родом із села Ризине (тепер — Звенигородський район Черкаської області). Він не публікував її, поки ми не зустрілися торік у липні в селі з ризинчанами — місцевими інтелектуалами і знаменитостями, а затим, тепло розповівши й про них, завершив цю статтю так: “Подумалося, що в цьому дивовижному селі має стояти небачений в Україні й усьому світі пам’ятник — Тарас Шевченко з Андрієм Обеременком. Адже саме його Тарас Григорович назвав своїм “благородним другом”, саме йому національний геній дякував за “світлі хвилини” в похмурому, каторжному засланні — ці поетові почуття заслуговують на увічнення в пам’ятнику!” Сподіваюся, що прекрасну ідею про непафосний пам’ятник двом українцям буде реалізовано… Важливо наголосити, що Володимир Мельниченко вперше сказав повну правду про маловідомі для широкого читацького загалу неприємні подробиці стосунків Шевченка з астраханським купцем-мільйонером О. О. Сапожниковим, який двічі відверто зневажив українського поета, а той, у відповідь, достойно “стряхнув прах од ніг своїх” (“Слово Просвіти”, ч. 8, 21— 27 лютого 2019 р.) Розсип цікавих подробиць відкривається у розповіді про сліпучий спалах Шевченкової дружби з відомим афроамериканським і англійським актором Айри-Фредеріком Олдріджем (“Слово Просвіти”, ч. 10, 7—13 березня 2019 р.). У результаті ми відкриваємо для себе нового, незнаного Кобзаря, який ототожнюється з Україною не лише геніальним поетичним співом, загостреним почуттям соціальної та національної справедливості, відданістю творчості й свободі, а й ментальними людяністю, добротою, вірністю, відданістю, козацьким темпераментом, енергетикою почуттів, емоційністю дружби. В окремій публікації історик і літературознавець розглянув деякі віртуальні перетинання, передусім маловідомі, Тараса Шевченка і Льва Толстого у житті та творчості. Скажімо, прекрасний знавець Шевченківської Москви розповів, як два генії в ніч з 22 на 23 березня 1858 р. водночас були на великодній службі в Кремлі, втім поряд не було третього, хто знав їх обох і міг познайомити… Читачі також дізналися, що Л. М. Толстой зупинявся у своєї племінниці, княгині Є. В. Оболенської в будинку на Арбаті, 9, де зараз міститься Культурний центр України в Москві. (“Слово Просвіти”, ч. 38, 19—25 вересня 2019 р.). Виявив автор себе і як мистецтвознавець, скажімо, розповівши про те, як Тарас Шевченко своєрідно, по-своєму сприймав мистецтво видатного голландського живописця і графіка Рембрандта Гарменса ван Рейна, не копіюючи, не повторюючи, а поглиблюючи, розвиваючи, збагачуючи його манеру (“Слово Просвіти”, ч. 42, 17— 23 жовтня 2019 р.). Цікаво, що Володимир Юхимович згадав, як півсотні років тому, ще аспірантом Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, він опублікував у газеті “Молода гвардія” статтю про Майстра, але тоді не мав змоги широко розкрити ставлення Шевченка до Рембрандта. Тож і вирішив заповнити цю прогалину в своїх публікаціях. Це характерно для вченого, який завжди наполегливо реалізує власні задуми. Значний інтерес мають дві статті про книжку французького маркіза Астольфа де Кюстіна “Росія в 1839 році”, з якою, можливо, познайомив Шевченка в Москві
О. М. Бодянський (“Слово Просвіти”, ч. 34, 22—28 серпня; ч. 36, 5—11 вересня 2019 р.). Вчений виводить давню міжнародну розмову про неї на принципово новий рівень, уперше розглянувши Шевченкові віртуальні перетинання з історіями і темами цього твору, наголосивши думки й поетичні рядки Тараса Григоровича, суголосні з висновками француза. Підтримую пропозицію Володимира Мельниченка про новий переклад українською мовою книжки А. де Кюстіна з сучасними науковими коментарями. Започаткував автор і висвітлення свого бачення стосунків Тараса Григоровича з жінками, представивши статтю про його закоханість в Агату Ускову та збайдужіння до неї (“Слово Просвіти”, ч. 24, 13—19 червня 2019 р.). Раніше автор уже публікував цікаві статті про В. М. Рєпніну та К. Б. Піунову. Шевченкознавча ерудиція, неодноразово доведений об’єктивний, глибинний підхід до розкриття найтонших порухів поетової душі, сказати б, наукова галантність вченого дозволяють передбачити, що в цій темі дослідник відкриє ще багато нового й цікавого. У проєкті Володимира Мельниченка чітко визначився напрям публікацій, присвячених світоглядним системним судженням Тараса Шевченка. Вже у другій статті “Тарас Шевченко: “Нащо здалися вам царі?” (“Слово Просвіти”, ч. 6, 7—13 лютого 2019 р.) автор розповідає, що поет носив у собі, говорячи словами І. Ф. Драча, “лютий гнів на всіх царів”. Цікаво, що духовним поштовхом до написання вченим цієї публікації й винесення її на початок проєкту став той день (13 грудня 2018 р.), коли Д. В. Павличко приніс у “Слово Просвіти” свій вірш “Геть від Москви!”, конгеніальний Шевченковим страстям, і прочитав йому з автографу. В устах українського патріарха визвольної поезії ці рядки запеклися історичною інвективою: “Геть від Москви! Там сплять царі криваві, / І сниться їм, що нас женуть вони в Сибір…” Окрема публікація заторкує тему щастя в Шевченковому житті та сприйнятті. Вчений висновує: “Високе поетове уявлення про особисту, громадянську, національну волю-свободу насправді визначає сутність всієї творчості Шевченка. Тому його заповіт “Борітеся — поборете!” власне є запорукою і синонімом високого щастя не лише свідомих людей, а й цілої нації”. Між іншим, цю статтю Володимир Мельниченко написав на прохання читача тижневика. Трапився ще й такий несподіваний виклик авторові. У жовтні 2019 р. в московському архіві було знайдено новий автограф М. В. Гоголя, і вчений підніс блискучий приклад авторського миттєвого реагування на появу невідомого раніше документа, опублікувавши того ж місяця статтю про нього (“Слово Просвіти”, ч. 43, 24—30 жовтня 2019 р.). Ішлося про запис М. В. Гоголя у церковній метричній книзі 31 січня 1850 р., коли письменник став хрещеним батьком сина О. С. Хомякова: “Верность записи свидетельствую восприемник новорожденного 8-го класса Николай Васил. Гоголь”. У цьому контексті автор розповів про втрату духовності московським Арбатом після знесення його храмів більшовиками у 1930-х рр. і життєдайну духовну появу на ньому через кілька десятиліть Культурного центру України в Москві; маловтішне подолання М. В. Гоголем нижчих чинів в імперському Табелі про ранги й блискуче зображення ним чиновників усіх рангів у своїх творах; дружбу Миколи Васильовича з лідером слов’янофілів О. С. Хомяковим і його занурення в Москві в рідну народну пісню, що стала оберегом української душі М. В. Гоголя в останні місяці й роки його життя… Ці точні й цікаві штрихи, зроблені, здавалося, мимохідь, створюють об’ємну картину Гоголевої живої присутності, наштовхують на роздуми про відстороненість письменника від скаженої російської скачки на трійці, не розбираючи дороги… Мене вразив несподіваний спогад автора про радянський фільм, у якому доморощений мислитель у виконанні М. О. Ульянова запримітив: “А в трійці хто? В трійці — Чичиков. Шулер…” Потрясаюче! Можливо, хтось подумає, що я відволікаюся від основної теми, але це не так. Якраз особливо сильним у згаданій статті є сюжет про Т. Г. Шевченка, який ще у вересні 1857 р. записав у Щоденник “животрепетний вірш” О. С. Хомякова “Росія, яка кається”, а в березні 1858 р. у Москві познайомився з його автором. Як відомо, Т. Г. Шевченко залишив убивчу характеристику О. С. Хомякова у вірші-памфлеті “Умре муж велій в власяниці…” (1860). Віртуальні перетинання двох українських геніїв — Шевченка і Гоголя — вчений глибоко дослідив у фундаментальних авторських енциклопедіях “Шевченківська Москва” (2009) та “Гоголівська Москва” (2011), і це кращим чином дається взнаки в його подальших публікаціях. Недарма народний артист України, видатний заньківчанин Б. М. Козак звернув увагу на вдалу драматургію статті, в якій перетинаються долі видатних і відомих українських і російських діячів. Важливий напрям проєкту відкрито на початку цього року публікацією статті “П’ять постатей, які не увійшли до “Шевченківської енциклопедії”, в ній автор пропонує нових енциклопедичних осіб — І. І. Ізлера, Катрмера де Кенсі, Ю. Ф. Корфа, Д. Є. Міна, І.-К. Пеца. Звісно, Володимир Мельниченко продовжить цей ряд, і я повністю підтримую його переконання в тому, що “в “Шевченківській енциклопедії” чи додатку до неї необхідно представити кожну постать, хоча б один раз означену Шевченком у творах і Щоденнику та листуванні”. Власне саме такий підхід, як зазначає вчений, і характеризує видатну “Шевченківську енциклопедію” в 6 томах, видану у 2012—2015 рр. Проєкт “Подробиці Шевченкового життя” у виконанні Володимира Мельниченка переконує в тому, що кожна зі статей є національним надбанням, дозволяючи всебічно пізнавати невичерпний і безкінечний феномен Кобзаря як живої субстанції українського народу. З енергійною допомогою автора сучасний портрет Шевченка доповнюється новими штрихами, збагачується яскравими кольорами й глибокими психологічними характеристиками. За словами вченого, “це той Портрет, який не тиражується для вивішення на стінах, він обігріває прохололі людські душі”. Необхідно також особливо відзначити, що зібрані дослідником подробиці поетового життя буде обов’язково використано у створенні новітньої біографії Тараса Шевченка, про яку вже настав час серйозно подумати. Володимир Мельниченко вважає, що вона має бути кількатомною й нарешті вповні викласти історію Шевченкового життя, “входити у всі її подробиці”. До речі, за його пропозицією у 2021 р. на базі Шевченківського національного заповідника будуть проведені Міжнародні Шевченківські читання “Про створення нової “Біографії” Тараса Шевченка: концептуальні підходи та загальнонаціональна значущість роботи”. Окремо й особливо хочу наголосити характерну рису публікацій автора — він завжди відзначає здобутки й заслуги своїх попередників, насамперед видатних шевченкознавців Ю. Я. Барабаша, Л. Н. Большакова, І. М. Дзюбу, С. О. Єфремова, П. В. Жура, М. Г. Жулинського і багатьох відомих, талановитих дослідників, усього в
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
