“Благовістя сиплеться з небес, Заточіть його в церковні хори, Ви ж бо сіячі і медобори!” · 9 Першодрук · с. 9сторінка оригіналу ↗
Вінок вільних сонетів До 150-ліття від дня народження Лесі Українки
Слово Просвіти, №08 за 2021 рік
Віра КИТАЙГОРОДСЬКА, м. Чернівці
1. Гетьте думи ви, чорні, як хмари, Тане ранок – світання надій, І давно вже заснув буревій І згорнув в підземелля почвари.
І вже має збриніти весна, І підсніжник зіп’яти голівку. А молитва свою скоромівку, Розбудити від гніту, від сна.
Але тягне він цівку з душі, А чи ж ми свою спродали душу У вишиваному кунтуші
Чи ми позичили йому Ще кілька день, ще років триста. Коли ж повернеться Пречиста?
2. Таже ранок – світання надій, І вінчається цвітом держава, Й звідусіль лише: “Слава! Слава!”, Богуславці і тій – Звіробій.
І чіткішає обрис століть, Наших почестей праведні злами, Й херувими літають над нами, І кордоном росте живопліть.
І по імені списують нас, Від отця нарікаючи сина, І у нас уже голос – не глас.
У саду розкошує родина, І гуде розпашіла калина, І тримається в решеті час.
3. І давно вже заснув буревій, Що ціляв нам у груди і чола? Ми ж воліли гойдати спроквола, Як дитя у колисці своїй.
Може, вилюднить в нього прикус, Може, стане на міру і згоду. І піде, наче лютень з городу, По льоду чоботями: хрусь-хрусь.
Він же – плуг за собою волік, І в дірявій кишені насіння Розсипалось у чорний потік.
Поверталась весна від говіння, Надихала тепла у каміння, А гостець уже скік собі, скік!
4. Він згорнув в підземелля почвари? До гробниць чи до жвавих грибниць, Щоб усі роздивлялися ниць На лице неминучої кари.
І складали собі в шанівці, Й прикрашали дукатами груди, Й міркували: якось воно буде, Може, просто сльоза на лиці.
Може, зойк під легенький укус, Може, се обмине мою хату, І синів не покличе на страту.
Або ж прийде на поміч індус Чи вернидуб, а чи крутивус За плоскінь – невелику плату?
5. А вже ж мала збриніти весна Розкрижинити пам’яті кригу, Розгорнути дротяну веригу: Піднімайтесь, он зоря ясна.
Світить вам з самого Вифлеєму За три кроки чи за три пісні. Чи за ваші “Гой-ра!” голосні У дуплі пташиному своєму.
У гнізді із сіна рогози, Де ось-ось проклюне соловейко Й першим тьохне тьохкотом грози.
Благовістя сиплеться з небес, Заточіть його в церковні хори, Ви ж бо сіячі і медобори!
6. І підсніжник вигулькнув: “Се я!” Он мороз упав мені під ноги. І струмки зривають обороги, Жити і цвісти – жага моя!
Це набуток мій і мій хосен – Крапелька води і промінь скісний, – Знак від Бога мого благовісний Що я знов зросту благословен.
На землі, що серце в ній моє, Біле, голе, тенькає в позлітці.
Але не в чужій палацу клітці, Там воно в неволі зогниє!
7. Молитва свою скоромівку Шепоче з кожного кутка: Почуйте вівчаря сопівку, Пустіть її в душі криївку.
Ви ж ще не вийшли із полону, Припавши до чужого трону, Що вже давним-давно зітлів, Іще питаєте канону.
Іще повзете до причастя, Складаючи подобострастя Тому, хто знає вас рабом.
Хто випив вашу кривавицю, Спаливши жито і пшеницю, Й Отця повісив під стовбом.
8. Розбудити від гніту, від сну? Та ж не сплячі давно уже в полі – Молодюсінькі і срібночолі, Де трава і густа, і рясна.
Поспліталися у живокість, У загати із крові і плоті. У снігах, у в’язкому болоті – Соловей вам про все розповість…
А ви поки що в теплому спіть. Колискова відхилить фіранку – І душа розкошує до ранку.
Сняться їй ще незвідані далі, Ще не списані вчора скрижалі, Поки хлопці згорають у танку.
9. Так і тягне він цівку з душі. День від дня, уже тисячу років До і після прозрінь і пророків, Одкровень голубої замші.
І стрясається звихнений світ, Переплющені віхи й епохи: Іще скільки? Ще довго, ще трохи? Може в когось вже є заповіт?
Та ж казали: вставайте, сліпці З-під підошов, затопчені в кригу, Чи ви чекаєте відлигу?
Її не буде. Світ загус, Завмерли поранкові співи Стоять незрушно із миром діви.
10. Чи ж ми продали свою душу? Голобіски у замерзінь, Чи ми любов свою насущну Постригли в прийми без сумлінь.
Та ж он – стовпами й мудрецями Аж мерехтить від кроку крок. Від благочестя і думок На небі можна звести храми.
А храму правди ще нема, Лиш порозкидане каміння Стирчить, як вирване коріння.
І знов майдан, і знов зима. І пил спадає замість снігу. І слава репає з розбігу.
11. У вишиванім кунтуші Стою в Михайлівському храмі. – Перекажіть, панотче, мамі, Моїй тут весело душі.
Ось тут, де арка, угорі Я на плечі в архистратига. А поруч – добра вічна книга Поміж світів на готарі.
І альфа тут, й омега тут. І всі шляхи і семистріли. Мене тут янголи зустріли.
Заходив якось й баламут, Стояв спереді, капав воском. Спітнів і знов пішов у блуд.
12. Чи ми позичили йому Святого прядива з навою, А воріг став собі ногою На біле, й радісно йому.
І розійшов по тілу хміль: Іще, іще земель і крові. Вже навіть хмари пурпурові Над ним зринають звідусіль.
А хтось іще чекає дня, Світанку чистого з кришталю, І вишні, вкритої вуаллю.
А згодом у соняшниках Ще золоченої корони. І їх – крайнеба – їх – мільйони!
13. Ще кілька день, ще років триста А, може, безкінечний вік (ніхто йому не знає лік), Хіба що Матінка Пречиста.
Тут з глини виріс цей народ. Облитий медом, вмитий сіллю, Колисаний в купальськім зіллю, Що будував до неба міст.
І місяць линвою в’язав, І випасав його на лузі, І ріс у радості і тузі.
І силу мав, і гонір мав, І так співав “Не шуми, луже”, Що аж до Бога доспівав.
14. Коли ж до нас прийде Пречиста, Чи ми впізнаємо її, Чи двері втворимо свої, Як ззолотіє в гаю листя.
Як закрижаніють поля, Як стукне в шибку гілка цвіту. Як з усього злетиться світу Птахів потроєна сім’я.
І воля прийде як дитя Солярним знаком із санскриту?
За неї треба йти на битву На битву йти, як на молитву.
Посольство України в Лівані, Громада українців Лівану (Ukrainian Community in Lebanon) і перекладач Імадеддін Раеф (Imadeddine Raef) вітають Україну з ювілеєм Лесі Українки! І подарунок: перший том прозових творів у перекладі арабською.
Щойно з друкарні. Свіженька.
Марина ГРИМИЧ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
