З роси й води! · “Він довгожитель, бо хранитель · Страшної правди про ГУЛАГ…” 16 · с. 16сторінка оригіналу ↗
І знову моя дума про Михтодя…
Слово Просвіти, №08 за 2021 рік
3 березня виповнюється 95
років відомому просвітянину,
правозахиснику та дисиденту, соратнику Василя Стуса Михтодю Волинцю. Я щасливий, що мені випало бути близько знайомим із цим подвижником духу, редагувати й видати 10 книг його трагічних, але життєстверджуючих мемуарів…
Пропоную увазі читачів вірші,
присвячені М. Волинцю.
Михайло ПАСІЧНИК,
поет, видавець, заслужений діяч мистецтв України
1. Контактувать є способів доволі, Новітні вже дійшли найглибших сіл... На пошти дві ідуть лиш бандеролі – На електронні пошти пишуть всі.
Так і зручніше, і простіше, й краще, Але іржавий в мене (люде, знай!) Є на провулку персональний ящик, В котрому сніг і листя зазвичай...
...У стилі ретро в день зимовий гожий Зі скриньки дістаю (ключ креше дзвінь) Конверт простий. А відправник все той же: Михтодь Волинець. Ворзель (п. Ірпінь).
Як в юності колись: емоцій – море! Як радісно конверта розкривать! Письмо каліграфічне, хоч і скоро Колезі й другу дев’яносто п’ять...
І ви цим подивовані – отож то! Цей чоловік незламний і крутий!
...Й хоч жалюгідна ти – працюй ще, пошто, Покіль подвижник духу шле листи...
2. Як вони писали тут – не знаю. Падав на їх долі валом ліс. Дріт колючий бантиками зяяв, Казематно шкіривсь комунізм.
Михтодь Волинець написав і видав десять томів спогадів про своє життя під загальною назвою
“Я бачив пекло на землі”, удостоєний за цю працю Всеукраїнської премії імені
Івана Огієнка
Як вони могли буть духом вільні – Важко і подумати мені. Зліва – карцер, справа – божевільня, Прямо – сосни, а позаду – пні.
Кращий шмат давали тут собаці, Щоб надійно нюхала рядки, Ріже слух трагізм алітерацій – Солов’їне слово, Соловки…
Голод гнали чаєм і кефіром, Лій у баланді смердючій млів, Сало заливали лиш за шкіру, Щоб тримати в тонусі рабів. Квіти подротіли, дріт відквітнув Чорноцвітом… Все лягло на дим… Йдуть крізь хащі варварські до світла Стус, Волинець… Уклонімось їм.
3. “Якщо не я, о Боже, тоді хто!? – Питав себе Волинець із Волині. Його ім’я прарідкісне – Михтодь – Взяли на себе крила журавлині.
Той вирій був у нього навпаки, І понесла жура його у холод, Бо мав крамольні мрії і думки, Та ще й гординю сонячно-хохольну.
Про комунізм він комікси складав, Й той сміх озвавсь не радістю, а болем. За те, що Україну величав, Забрала доля у Волинця волю.
…Верзеться щось у Ворзелі, аж страх, Сон потряса, терзає знову й знову, Слизьке й скрипуче слово “Озерлаг” Ляга на душу, мов сосна тайгова.
Уже й забуть оте давно пора, Але воно зринає, плоть здригає: Бредуть пограблі друзі до костра Й приклАд їх до роботи повертає…
Бараки геть не схожі на хати, А як в них сниться грубка в рідній хаті! По той бік дроту шкіряться кати, Моральні бузувіри і кастрати.
…У Ворзелі живе тепер Михтодь, І заповітним зараз є для нього Переливати біль в наступний том Життєпису великого й святого.
4. Я до друга в гості завітав. Пес підозру сіяв гострим зором. А Волинець лагідно сказав: – Пес великий, але дуже добрий…
Ворзель прихилився до сосни. Став я теж зіркішим після чарки: Зламаний в Михтодя вказівний, А передня лапа – у вівчарки.
Як могло це статись і коли, Що в них мир у Ворзельському лісі?! Ворогами ж лютими були Пес радянський з націоналістом.
…Зяяли оскомно небеса, Захід був, мов бурякова брага, І оскалом хижим цього пса Шкірились мерзлОти Озерлагу.
Біг і падав зек, і сил не мав, А вівчарка вслід вогнем горіла. Це Михтодь їй лапу поламав, А ця сука пальця його з’їла.
На прощання каже друг: – Приходь! – А я шерсть погладжую хоробро, І сидять – вівчарка і Михтодь, Старістю примирені і – добрі…
5. Він – України вірний син, Волинець він до дна кровин… В одному прізвищі злилися Два слова – Воля і Волинь.
6. Його життя етапи кляті По осені і по весні Передавали з лап у лапи Собаколюди в ночі й дні.
Коли вже потойбіччя снилось Й не лізло покаяння з губ, – Комуністично-царська милість Змінила розстріл на тайгу.
Бридкі пороші і параші Розтали в долі, наче дим, Є дім у соснах – повна чаша, Прогнало щастя біль біди.
Та все ж минуле дошкуляє, У підсвідомості сидить: У Ворзелі він засинає, А в Озерлазі здригно спить…
Не обриває сповідь ниті У надважких його книжках, Він довгожитель, бо хранитель Страшної правди про ГУЛАГ…
Центральне правління ВУТ “Просвіта”
імені Т. Шевченка, редакція “Слова Просвіти” щиро вітають найстарішого просвітянина України Михтодя Івановича Волинця з 95-літтям! Многії літа, благії літа!
Будьмо разом! ПЕ РЕ Д П ЛАТА—2 0 2 1 Вартість передплати
ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА “ПРОСВІТА”
(з доставкою і поштовими витратами):
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
