“Думка і слово матеріалізуються, · тож українське слово має панувати в нашому · просторі, під нашим небом”. Гаряча тема 4 · с. 4сторінка оригіналу ↗
Немає теми важливішої, ніж українське слово
Слово Просвіти, №08 за 2021 рік
Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка в актовій залі “Просвіти” провело конференцію, присвячену Міжнародному дню рідної мови. Пропонуємо читачам “СП” головні тези виступів учасників конференції.
Павло МОВЧАН, голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка:
– Заступник голови Товариства “Просвіта”, академік Георгій Філіпчук порівняв захист мови і захист нашого фізичного, державного простору. Віддаємо пріоритет саме тим духовним кордонам, які сьогодні в нас поруйновані і невідомо коли відновляться, якщо ми не докладемо спільних зусиль.
152 роки тому, коли засновувалася “Просвіта”, вперше прозвучало, а всі наступні покоління просвітян наголошували, що самоідентифікація можлива лише в слові. Мовну проблему сьогодні прирівнюємо до стану нинішнього українського суспільства, української держави. Свої тези з цього приводу я висловив у трьох книгах: “Ключ розуміння”, “Межовий камінь” і “Український формат”. Винятково мовним питанням я присвятив усі роки літературного побутування, усвідомлюючи, що саме слово є оптикою і нашою енергійною наснаженістю. Воно дає нам величезний простір і величезні можливості. Ми перебуваємо в абсолютно іншій ситуації, ніж це було 100 років тому, коли засновувалася держава, коли вона переформатовувалася, коли відроджувалася – ми посилаємося на практику наших попередників, які усвідомлювали значення мови. Тож сьогодні висловлюю вдячність усім, хто все своє життя не байдужий до цієї проблеми, яку ми сподівалися розв’язати і яка лишається болючою. Село, носій живого українського слова, сьогодні практично демонтоване.
Раніше українська нація не перебувала в такій ситуації, як нині. За 100 років втрачено багато українських земель: Холмщину, Берестейщину, Кубань, Вороніжчину, Стародубщину. Нам треба чітко усвідомлювати, що мегаполіси, які були вибудувані за імперських часів, формувалися імперією як фортеці антиукраїнськості в такий спосіб, що ми й сьогодні змушені брати інформаційно ці фортеці. Ми знаємо, як нам протидіяли і будуть протидіяти, застосовуючи технології, які продукує найбільший наш опонент і ворог – Росія, коли Путін заявляє про братство і єднання загальнокультурного простору, “общєкультурного”, як він каже.
Термін “общєкультурності”
вживав ще Феофан Прокопович, який фактично був ідеологом формування Російської імперії. І тут слід пригадати величезну заслугу українців у формуванні Російської імперії, українці й повинні її зруйнувати.
Зовсім недавно, переглядаючи антологічне видання творів Миколи Васильовича Гоголя, я знайшов там дуже цікаву сторінку. Він пропонує до “Общерусского словаря” включити весь масив української мови.
Ми добре знаємо, як був причетний до “общєрусскості” Даль,
козак луганський, багато українських учених, які формували засади Російської імперії. Тепер наше завдання – всі ці нашарування, всі ці мури збурити. Це може зробити державна громадськість, українці, які були і залишаються небайдужими. Це ті, хто переймає естафету “Просвіти” і усвідомлює, що наші проблеми вирішать свідомі українці, а не політичні програми, які міняються, як і політичні гравці, яких вже було так багато за нашої пам’яті.
Під час минулої зустрічі ми торкнулися теми – “віруси свідомості”, які уражають національний організм через чуже слово. Слово рідне насичує нас і дає ту духовну енергію, яка протистоїть їм і перемагає.
Сьогодні, коли вже є певні закони, коли є певні структури, – від нашої свідомості, нашої активності залежить, якою буде українська держава. Бо без повноцінного функціонування української мови як дійсно державної, ми можемо мати тільки фіктивний державний інформаційний простір. Пануватимуть наші опоненти, наші вороги. Погляньте, як вони етнічно забарвлені в один колір. Вони не прийняли Україну як українську державу. Вони звикли тут домінувати.
Тож закликаємо об’єднуватися всіх, хто розуміє, що українська доля залежить від того, наскільки ми будемо сильними.
“Просвіта” не має тих економічних ресурсів, на яких могла б вибудувати свою діяльність. Ми розраховуємо на Уповноваженого з захисту української мови: ми розширимо його секретаріат на всю Україну. Відповідно будемо діяти з іншими інституціями, де є українці, які є свідомими того, в якому стані сьогодні перебуває держава. Бо немає теми важливішої, ніж тема українського слова.
Сподіваюся на те, що ми наситимо наш ефір і наш простір своєю присутністю. Думка і слово матеріалізуються, тож українське слово має панувати в нашому просторі, під нашим небом.
Найближчим часом продовжимо нашу тему, і вона буде пов’язана зі словом Лесі Українки, національним словом, нашим національним виміром і нашою великою перспективою.
Микола ТИМОШИК, доктор філологічних наук, професор:
– Бачимо відкритий наступ тих ворогів, з якими ми мирилися 30 років, але час називати речі своїми іменами. Я закликаю вас боротися із задавненими хворобами української інтелігенції. Це ненаступальність, вичікування та інші наші хвороби. Ми чекаємо, що за нас хтось це зробить. Можемо заговорити на будь-яку тему, але коли доходить до конкретики, починаємо відходити вбік.
Чотири місяці я воюю з проблемою, яка є однією з граней знищення нас як самодостатнього народу. Ця ситуація пов’язана з Міністерством освіти і науки України. Намагаюся підняти наукову громаду. Дійшло до листів президенту, голові Верховної Ради та прем’єрміністру України, під якими підписалися 2-3 десятки сміливців.
І це проблема не лише науки.
Це проблема батьків, студентів, абітурієнтів, школярів-старшокласників. Тому що всі ми скоро будемо їхати за знаннями в Польщу, США. Йде повна деградація, на верхи науки виходять люди, які можуть купити статтю в часописі.
Тим часом, можу перерахувати десятки джерел, які не наважуються говорити, що наша наука, наукова українська мова, перебувають у загоні.
Хочу звернутися до наших колег в областях. Давайте робити так, щоб нас чули, щоб нас бачили, щоб нас боялися. Багато не треба, візьміть 1-3 справи, але гучні, на всю область, які стосуються нашого життя, нашої мови. Об’єднуйте одержимців, шукайте тих, хто не боїться.
Сьогодні ми говоримо про університетську освіту. Я звернувся до Хмельницької “Просвіти”, аби підтримала мою публікацію про ректора Кам’янець-Подільського університету, який є ворогом Огієнка, знищив збірник, де друкувалася наукова еліта. Його знову обрали на 5 років. Але Хмельницька “Просвіта” мене не підтримала, бо після цього могла б втратити своє приміщення.
Візьмемо Чернігів. Вже 5 років воюю проти назви обласної бібліотеки. Мені це болить, боя родом з Ніжинського району Чернігівської області. Ви думаєте, мене підтримали письменники чи Чернігівська “Просвіта”? Обласна бібліотека так і носить ім’я Короленка. А в Ніжині досі є вулиця Московська. Це ганьба.
Нам нема куди відступати:
або бужанські, або ми. Україна для українців і тих, хто поважає закони України, хто поважає українську мову і хоче жити на цій землі. Ми збираємося добитися до Шмигаля і Разумкова, донести наші думки до Зеленського. Чим більше розмов буде навколо цих питань, тим швидше суспільна думка буде змінюватися. І ми зможемо позбутися наших хвороб.
Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПУ, заступник голови ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка:
– 21 лютого – важливий день не тільки для українців,
але й для всіх народів. Бо кожен притомний чоловік, кожен притомний народ, кожна притомна нація має одне велике цивілізаційне право. Право на пам’ять. Ми повинні пам’ятати речі, які змусили світ здригнутися. У столиці Бенгалії стоїть величний пам’ятник студентам-мученикам, які загинули у боротьбі за свою бенгальську мову.
Але я мушу говорити про
Україну. Пригадаймо Олександра Олеся, який сказав, що коли Україна за право свого життя боролася з катами, вмирала і хотіла лише одного – співчуття, Європа мовчала. І зараз надіятися на те, що нам дійсно хтось допоможе відбудувати нашу духовну руїну, нашу знекровлену свідомість, очевидно не варто.
Для нас принципово важливо сьогодні на рівні гуманітарної політики і, передусім освітньої політики, починаючи від материзни, від дошкільного закладу і завершуючи університетом, пам’ятати, що будь-який наступ на такі предмети, як література, історія України, я вже не кажу про українську мову, — це наступ на українську націю.
І якщо нас чують представники оновленого Міністерства освіти і науки України, то хай пам’ятають одну річ: українська література, історія України – це державотворчі, націєвотворчі предмети. Їх не лише не можна сьогодні ігнорувати, скорочувати, їх потрібно посилювати, тому що це база формування українського народу, нації, громадянина.
Ми мусимо вводити нашу національну пам’ять в інформаційний простір. Якщо говоримо про 1952 рік, коли відбулася трагедія в Пакистані, то мусимо пам’ятати, що у 1951 році 800 студентів Харківського університету виступили лише за те, щоб здавати іспити не російською, а українською мовою. Їх виключили з університету, а 33 людини розстріляли за українську мову.
Я питаю: чи вбивають за українську мову? Так, вбивали, вбивають і продовжують вбивати. Мусимо пам’ятати про три тисячі українських дівчат віком від 12 до 14 років, яких сталінські сатрапи у 1949 році зґвалтували, знищили і втопили в болотах Колими. Ми мусимо згадати тих, хто руйнував українську справу, і ніколи не називати вулиці їхніми іменами.
Каганович у 1927 році розпочав деукраїнізацію, він прийшов в Україну за дорученням Сталіна. І та програма з 6 пунктів щодо денаціоналізації України діє і нині. А судовий процес над 10 студентами, які були розстріляні лише за те, що обстоювали свою державу і свою українську мову. А Василь Липківський, який хотів, щоб в українській церкві проповідували, зверталися до мирян, українців українським словом, щоб ми не молилися чужим богам. Його розстріляли. І цей страшний перелік, включно з процесом СВУ, за яким було розстріляно 120 тисяч української інтелігенції, можна довго продовжувати.
Ми питаємо, чому українська нація така притомлена, така спляча. Тому що цвіт нації безперервно знищували. Вже маємо незалежну Україну, але нація не постала, нація не здригнулася від того страшного болю, тої ненависті, коли минулого року вбили у Бахмуті Артема Мірошніченка лише за те, що він розмовляв українською мовою.
Ми мусимо не плакати. Ми мусимо боротися, вимагати від усіх інституцій – наукових, освітніх, інформаційних, Верховної Ради, Уряду, президента, щоб свято виконувалися ті, навіть кволі положення закону про українську мову.
Згідно з Мовною енциклопедією Європи, у цій частині світу 275 мов – живих і мертвих. Але історія не знає жодного прикладу, де б Україна чи українці посягали на мову будь-якої національної меншини. Ми створили чи не найкращу культурно-освітню модель у світі, але стали предметом цькування з боку всіх, починаючи від поїдачів українського хліба у Верховній Раді і закінчуючи виступами на асамблеях Ради Європи, Європейського Союзу, Венеціанської комісії тощо. Чому наші так звані нові обличчя, нові політики не презентують цю нашу культурно-освітню модель – гуманітарну, толерантну і не захищають українські національні інтереси?
“Просвіта” звернулася до уповноваженого Тараса Креміня щодо захисту української мови. Ми не просимо з нами співпрацювати. Ми вимагаємо такої співпраці. Бо лише опершись на українські патріотичні просвітницькі сили, організації, українську інтелігенцію можна дійсно щось змінити на краще.
Ми підтримуємо ту позицію,
що Україна зобов’язана стати членом так званої Європейської федерації національних мовних
с. 6 · сторінка оригіналу ↗
Закінчення. Початок на стор. 4-5
Степан ВОЛКОВЕЦЬКИЙ, голова Івано-Франківського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка:
– Мова була і залишається основним критерієм нашого українства. Для нас, просвітян, це абсолютна істина.
У підготовленому нами меморандумі центральним пунктом є питання про розширення можливостей використання нашого просвітянського потенціалу. На місцях, в областях, буде представник уповноваженого із захисту української мови, це додатковий ресурс, який би розширив наші можливості із захисту української мови. Ми б разом могли організовувати курси української мови. Можливі й інші форми співпраці, на які погодиться уповноважений.
Мені видається, що є широке поле для співпраці і його треба використати. Думаю, що цим робочим питання треба присвятити окрему відеоконференцію, бо їх назбиралося достатньо багато. Їх треба всі обговорити, включаючи історичний момент формування об’єднаних територіальних громад.
Ярослав ПІТКО, голова Львівського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка:
– Думаю, що до меморандуму треба обов’язково записати питання моніторингу. “Просвіта” має на себе взяти дуже важливу функцію щодо вивчення ситуації і, зокрема, щодо реалізації мовного законодавства. Це дуже важливо в умовах децентралізації.
Місцеве самоврядування має потужні функції, які можуть перевищуватися в тому чи іншому регіоні. Це буде стосуватися і питання впровадження мовного законодавства: десь буде чітка позиція органів місцевої влади, десь розмита, десь із підтекстом.
Тому уповноважений, не маючи структури, може опертися на “Просвіту” і надати їй функції моніторингу щодо вивчення суспільної думки і ситуації. Просвітяни, як ніхто інший, відчувають внутрішнє середовище, внутрішні настрої. Ми готові виконати цю функцію.
На конкретних прикладах ми повинні реалізовувати свої дії. Взяти навіть такий благодатний і українізований Львів. Ми провели моніторинг виконання 10-ї статті Конституції України і рішень Конституційного Суду. Залучили до моніторингу групу з 50 людей. Звернули увагу на оформлення Львова, на те, що дві третини назв кафе, магазинів тощо не українською мовою. Ми підготували звернення до Львівської міської ради, зняли ролик: “Повернімо місту Львову українську мову”, провели акцію під такою назвою. Ми повинні знати, як діяти у конкретних ситуаціях.
Кирило СТЕЦЕНКО, народний артист України, голова Київського міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка:
– У Національній спілці письменників України відбувся круглий стіл на тему: “Право українця на мову”, присвячений політичним, правовим аспектам становища в мовній політиці.
Щодо сфери обслуговування в Києві після 16 січня. Враження цікаве. Починаю відчувати в магазинах, інших закладах, що це переважно мій рідний дім. Стало набагато менше хамства, зверхності й халатності у спілкуванні. Українська мова – це й носій української етики, позитивного ставлення до неї. І це треба підтримувати.
При зміні влад ми, як Всеукраїнське товариство “Просвіта”, мусимо тримати у фокусі так звані мовні скрижалі. День рідної мови стосується не тільки українців. Але в Україні ми перед Богом зобов’язані зберігати українську мову та мови бездержавних народів, за які несемо відповідальність.
Потрібно забезпечити панівну позицію для української мови в усіх суспільних сферах, сприяти піднесенню мовного стандарту в публічній сфері. Зараз це велика проблема, адже нас знищують з двох боків: стара колоніальна система русифікації і нова – знеособлення українців на мовній ниві (англізація).
Потрібно надати українській мові статус мови міжнаціонального спілкування. Більшість іноземців вже цього дотримуються. Але політика влади є такою, що російська мова від Радянського Союзу залишається мовою міжетнічного спілкування.
Важливим чинником є мовна політика бізнесу. І та боротьба, що точиться за українську мову у сфері обслуговування, стосується насамперед контролю за мовною поведінкою бізнесу.
Ще один важливий чинник –
мовна поведінка публічних осіб. Я вважаю, що з кожною публічною особою треба спілкуватися індивідуально. Ми маємо ресурси і можливості, щоб впливати на їхню поведінку.
Серед пунктів, які мають лежати в основі державної мовної політики, – безумовний пріоритет української мови та бездержавних мов. Насамперед це кримські татари. Також мовний паритет: щоб російська мова мала в Україні ті самі права, що й українська в Росії. Те саме з угорцями, румунами, поляками тощо.
Маємо позбутися російського домінування та іноземного впливу на українську культуру.
Тарас МАРУСИК, фахівець із мовної політики:
– Я спостерігаю за розвитком мовної ситуації з початку незалежності України. Ми прогресуємо, але йдемо черепашачим кроком. Звичайно, порівняно з 1989-90 роками ми просунулися. Є речі, які навіть теперішня влада не може зупинити.
Зараз найбільша проблема втому, що є протистояння між органами державної влади і активною меншістю громадянського суспільства, яка намагається спрямувати цю владу у правильне русло.
Але влада має досвід у тому,
як загальмувати виконання закону. Перші спроби були зроблені 2019 року, коли намагалися навіть скасувати закон або вилучити ключові норми. Коли прийшло розуміння, що зробити це практично неможливо, ми спостерігаємо за низкою атак на мовний закон.
Я це прогнозував кілька років тому, коли сфера обслуговування в Києві ставала гарячою. Вона б не стала такою проблемною в деяких моментах, якби влади робила те мінімальне, що має робити. Сьогодні міністр культури прямо говорить, що штрафувати офіціанта в Одесі за те, що той не виконує мовного закону, – якось не так. Або каже про те, що треба проводити лагідну українізацію, відтермінувати або зняти штрафи. А наступник Ткаченка – голова парламентського комітету Потураєв начебто займає державницьку політику. Але це, на мій погляд, хитка позиція, як гра у поганого й хорошого поліціянта. Погані поліціянти – це команда Дубінського, Бужанського, а гарні – Потураєв і команда, які хочуть відтермінувати штрафи.
Головна мета влади, починаючи від президента, – якщо немає можливості скасувати деякі ключові норми закону, треба їх розмити і дати посил суспільству, що можна не виконувати ці норми.
Сфера обслуговування. Так,
ми маємо хороші приклади: вже є два звільнення за брутальну відмову обслуговувати українською мовою. Це добре, це якраз вплив громадянського суспільства.
Влада опиратиметься скільки зможе. Ми теж не повинні зупинятися. Далі буде перетягування канату. Добре, що є уповноважений, який хоче змінити ситуацію і намагається це робити.
Іван ЮЩУК, заслужений діяч науки і техніки України:
– Нам треба творити наступне покоління. А в школі, особливо вищій, не все гаразд. У нас є прекрасні закони, що викладання у вищих навчальних закладах і школах здійснюється державною мовою. Але сходіть до школи й послухайте: учителі говорять українською на уроці, а виходять на перерву і починають говорити з дітьми чужою мовою. Це дискредитує державну мову.
Мені здається, що марно звертатися до урядовців, бо вони не тим зацікавлені. А “Просвіта” повинна звернути увагу на вчителів і викладачів. Треба придивлятися, прислухатися і давати знати, що вчителі порушують мовне законодавство.
Нам треба вести пропаганду. Мова – це не просто звук, це психологія. Один із російських спеціалістів із психолінгвістики пише, що в основі світобачення, розуміння кожного народу лежить своя система предметних значень, соціальних стереотипів, пізнавальних схем. Тому свідомість людини завжди етнічно зумовлена. І те, що хочуть зруйнувати українську мову, щоб ми переходили на чужу, – це атака на наші розумові здібності.
Мене турбує Київський політехнічний інститут. Це флагман нашої науки, але тут ще значною мірою панує російська мова. Від викладачів треба вимагати. А якщо людина не може вивчити мову, то це свідчить про її інтелектуальні здібності.
Володимир НІС, педагог:
– У фізиці є поняття когерентності – узгодженості, єдності. Коли система досягає когерентності, виникає резонанс, складення сил і примноження їх у великому масштабі. Клітини нашого організму утворюють резонанс. Якщо він присутній – людина здорова.
Стратегічні дослідження останніх десятиліть показали, що всі ми є клітинами єдиного організму. А мова фактично є квантовою системою, яка задіяна в цілій нації, народі. І якщо на даній території панують чужі вібрації, вони не лише не приводять до порядку, узгодженості. Вони приводять до того, що система постійно перебуває у стані хаосу, турбулентності і не може вийти на рівень певного порядку. А мова є тим ключовим аспектом, який приводить до порядку взагалі.
Якщо подивитися на мову збоку фізики і психоенергетики, то стає зрозумілим, чому необхідна тотальна українізація, щоб над цією територією панувала певна мова. Якщо в Україні запанує українська мова, ми зможемо відчути колосальний приплив енергії, нація стане здоровішою.
Орест ДАНИЛЕВИЧ, правник:
– Ми повинні як діяти наступально, так і не забувати про просвітницьку роботу. Повинні підготувати звернення до президента, голови Верховної Ради щодо приведення до оригіналу Європейської хартії регіональних мов. Бо це фундамент, на якому вороги української мови будують свою позицію. У перекладі хартії є серйозні помилки, через які вважають, що російська, польська чи угорська мови потребують в Україні захисту, але в них є свої держави, які можуть цей захист здійснити. А захисту потребують ті мови, що зникають.
Як правник вважаю, що ми повинні вимагати від президента привести текст хартії у відповідність до оригіналу. Також вважаю, що “Просвіта” повинна видати брошуру з перекладами європейських мовних законів, де чітко показано, що всі нормальні демократичні держави захищають свій мовний простір. А у нас нині велике невігластво в цьому.
Олександр МАЧУЛА, голова Миколаївського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка:
– На початку конференції було 97 учасників. Думаю, тут випадкових людей немає, це всі наші однодумці. Потрібно думати над тим, які рішення ми приймемо, які рекомендації винесемо з цього обговорення для того, аби максимально їх реалізувати, намітити відповідні пріоритети та ін.
Мені здається, навряд чи звернення на ім’я президента, голови Верховної Ради матимуть те значення й резонанс, якого б ми хотіли досягнути. У них інші інтереси й цілі. Нам потрібно нарощувати м’язи, розширювати коло своїх однодумців на найнижчому рівні, збільшувати коло свідомих просвітян.
Наші вимоги виконуватимуться тоді, коли їх не можна буде не виконати. Коли за кожною обласною “Просвітою” стоятимуть десятки тисяч просвітян, тоді буде і українська мова, український Уряд і українська держава. Гуртуймося і працюймо в цьому напрямку!
Власн. інф.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
