Музеї України · “Коли були відкладені рушник, вишитий Лесею, порцелянова чашечка – дарунок Лесиної матері, я від хвилювання втратила голос”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Великі історії малих експонатів: як формувалася колекція реліквій Драгоманових-Косачів
Слово Просвіти, №08 за 2023 рік
Музей Лесі Українки в м. Звягелі (колишньому НовоградаВолинському) засновано 1 серпня 1963 року з нагоди 50річчя з дня пам’яті видатної письменниці. У перші роки заклад функціонував на громадських засадах. 11 вересня 1970 року став відділом Житомирського обласного краєзнавчого музею.
Галина ПИЛИПЕНКО, старша наукова співробітниця Літературно-меморіального музею Лесі Українки, м. Звягель
Головною концепцією формування зібрання визначено поглиблене вивчення біографії і творчості Лесі Українки. Особливу увагу приділено звягельському періоду життя письменниці. Початком колекції стала підбірка творів про Лесю Українку, її родину, фотокопії світлин, документів. У подальшому комплектування відбувалося за рахунок надходжень з фондів обласного краєзнавчого музею, державних архівів, закупівлі предметів з приватних колекцій, подарунків шанувальників. Станом на 1 січня 2023 року колекція нараховує 2727 одиниць основного та 959 одиниць науково-допоміжного фондів. Важливе місце у фондовому зібранні посідають експонати (понад 50 одиниць), які належали родині Драгоманових-Косачів. Дарувальниками родинних реліквій стали Борис Станевич, Ніна Косач, Лизавета Листовська,
Борис Станевич – колишній директор Новоград-Волинської школи № 10
Ольга Сергіїв, Ольга Петрова, Костянтин Петров, Тамара Скрипка, Володимир Литвин. У 1941 році директор Новоград-Волинської школи № 10 (нині – ліцей ім. Лесі Українки № 1) Борис Станевич разом із учнями гостював у сестер Лесі Українки, Ізидори та Ольги, в Києві. На згадку Ізидора Петрівна подарувала гостям з Новограда-Волинського свою світлину з дарчим написом: “На спомин перебування у сестер Лесі Українки. 14/VI 1941 р. Ізідора Косач-Борисова”. Нині ця світлина зберігається в музеї. Зі спогадів Бориса Станевича: “25 лютого 1941 року минало 70 років з дня народження Лесі Українки. На ознаменування цієї дати педколектив школи № 10 підняв клопотання про присвоєння школі імені Лесі Українки. 2 квітня 1941 року вийшов Указ Президії Верховної Ради УРСР, в якому говориться: “Задовольнити клопотання колективу працівників Київського Державного театру російської драми та педколективу 10-ї неповної середньої школи м. Новоград-Волинська Житомирської області і в ознаменування 70-річчя з дня народження письменниці Лесі Українки присвоїти Київському Державному театрові російської драми і 10-ій неповній середній школі м. Новоград-Волинська ім’я Лесі Українки”… Після цієї події зав’язалася дружба між школою і театром. Наш педколектив і учні привітали театр з цієї нагоди і попросили взяти шефство над нашою школою. Від своїх шефів ми довідались про те, що в Києві живуть сестри Лесі Українки. Це нас дуже зацікавило. Ми горіли бажанням зустрітися з ними. І ось в червні місяці 1941 року семикласники-випускники разом з учителями поїхали на екскурсію в м. Київ. Керівником екскурсії був я – тодішній директор школи. Ми побували в своїх шефів, які дуже гостинно прийняли нас, подивились кілька вистав. Відвідали також історичні місця столиці, катались по Дніпру, відвідали музеї. На завершення екскурсії я по телефону зв’язався з сестрами Лесі Українки і попросив дозволу відвідати їх. “Ми будемо дуже раді нашим землякам, – почувсь голос в трубці. – Ми вас з нетерпінням чекаємо…” Нас сестри радо зустріли… Зав’язалась жвава розмова. Я попросив сестер розповісти про перебування сім’ї Косачів у нашому місті, особливо зупинитися на тому, як проходили дитячі роки Лесі в Звягелі. Ольга Петрівна, літня вже жінка, охоче розповіла про те, в яких будинках жила сім’я, в якому з них народилася Леся… На прощання Ольга Петрівна подарувала нам збірник “Українські узори”, зібрані Оленою Пчілкою переважно в нашому місті з таким написом: “Дорогим землякам на спомин першої зустрічі”. А Ісідора Петрівна подарувала свою фотографію з написом: “На спомин перебування у сестер Лесі Українки”. Ми в свою чергу подарували сестрам альбом про життя і творчість Лесі Українки, виготовлений школярами та ілюстрований тоді учнем п’ятого класу Жоржом Шарапіним, який зараз працює художником у нашому місті”. На початку 1970-х рр. Ніна Олександрівна Косач (у заміжжі – Альбертус) передала Житомирському краєзнавчому музею на постійне зберігання такі предмети: білу вишиту сорочку, червону спідницю, квітчасту хустку, вишитий фартух, шовкові стрічки і намисто. В актах надходжень, які зберігаються в обласному музеї, зазначено, що Ніна Косач була двоюрідною сестрою Лесі Українки, проживала за адресою: м. Житомир, вул. Корольова, 46-а, кв. 63. Ці речі їй подарувала письменниця в Києві 1906 року. Згідно з Протоколом № 1 закупочної комісії краєзнавчого музею від 25 січня 1971 року, їх придбали для оформлення експозиції літературно-меморіального музею Лесі Українки. Наразі одяг і прикраси експонуються в залі “Дитяча кімната Лесі Українки” як речі, передані від родини Косачів. Чи користувалася ними видатна письменниця, доказової бази немає. У 2021 році Марина Олійник і Олексій Дєдуш провели дослідження “Сучасний дискурс щодо музейних експонатів: наукова ревізія дарунків Косачів” про ступінь родинних зв’язків Н. О. Косач з Лесею Українкою. На основі опрацьованих документів науковці встановили, що вони були троюрідними сестрами. Передати родинні речі обласному музею Ніні Косач запропонувала журналістка “Радянської Житомирщини” Лизавета Листовська. На початку 1950-х років вона отримала редакційне завдання – розшукати родичів Лесі Українки і підготувати про них матеріал. У цьому їй допомогла давня приятелька Ніна Макаревич. Вона розповіла про свою гімназичну подругу Ніну Косач, яка працювала в бібліотеці Жито-
Ольга Сергіїв – племінниця Лесі Українки мирського сільськогосподарського інституту, і домовилася про зустріч. Своє знайомство і спілкування з Ніною Олександрівною Л. Листовська детально описала у статті “Покірні тільки правді і красі”, надрукованій у науковому збірнику “Твоєму йменню вічно пломеніти” (1996). Видання присвятили 125-річчю від дня народження Лесі Українки. Того ж року у газеті “Житомирський вісник” вийшла стаття “Реліквії з Лесиної оселі”, у якій журналістка розповіла про речі з дому Косачів, які вона збирається передати музею письменниці у дні святкування її ювілею. Вона написала: “…В перший же день нашого знайомства (це було десь у 1952 році), побачивши у Ніни Олександрівни чимало безцінних реліквій, я насмілилася попросити щось із них для обласного краєзнавчого музею. Попросила й злякалася: ану ж відмовить… Я тоді ще не уявляла, які вони, справжні Косачі: “Це чудово! Віддати речі нашого роду до музею, де їх бачитиме широкий загал!” На таку реакцію я не сподівалася. І коли були відкладені вбік рушник, вишитий Лесиними руками, пенал, подарований Ізидорою до дня вступу Ніни до гімназії, маленька порцелянова чашечка – дарунок Лесиної матері, я від хвилювання втратила голос і якось ніяково хрипло подякувала милій жінці, хоча хотілося кричати на ціле місто. Тепер ці речі обласний краєзнавчий музей передав меморіальному музею Лесі Українки”. Серед речей авторка згадує “старовинне зношене за довгі роки портмоне”, яке подарувала Ніні Косач одна із сестер Лесі Українки, “зворушливу картину хати Лесиної няні в Колодяжному” (“Волинська хата” – Г. П.), “вишуканий молочник з блакитними, білими нарцисами”, портрет Адама Міцкевича, книги. В інвентарних книгах зазначено, що Л. Листовська передала статуетку “Лось”, морську мушлю, соусник, столик, таріль, дзеркало, глечик, книги, віяло. Ставлення до картини “Волинська хата” у науковців неоднозначне. У біографічних книгах про поетесу, її листах не знайшли
Одяг і прикраси, які зберігалися у Ніни Косач Фото Ізидори Косач. 1930-ті рр.
Виставка малюнків Ольги Сергіїв у музеї письменниці. Звягель
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
