Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Музи не мовчать · “Він мені сказав: “Хочеш бути потрібною, працюй на Україну”. Вже тоді замислилася, що я українка”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Живописний світ Марини Соченко

Слово Просвіти, №08 за 2023 рік

У Музеї шістдесятництва відкрилася велика персональна художня виставка заслуженої діячки мистецтв України Марини Соченко “Нам Україна вища понад все!”, на якій представлено її найкращі роботи, створені в різні роки. Також на відео експонуються картини студентів Маріупольської філії Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури України (НАОМА), якими опікується пані Марина. Едуард ОВЧАРЕНКО Фото автора Марина Соченко народилася в Києві. З дев’яти років навчалася у художній школі, згодом – Республіканській художній школі імені Тараса Шевченка. Кілька років студіювала рисунок у приватній школі видатного українського художника-шістдесятника Віктора Зарецького, дружба з яким вплинула на її подальшу долю та вибір професії. Марина закінчила Київський художній інститут (нині НАОМА). Спершу викладала живопис у Київському промисловому технікумі (нині Інститут імені Михайла Бойчука). У 1992 році стала членом Національної спілки художників України, а наступного року відбулася її перша персональна виставка у Музеї Павла Тичини. З 1998 року викладацька діяльність пані Марини пов’язана з Національною академією образотворчого мистецтва та архітектури України. Творчість Марини Соченко базується на глибокій національній традиції і патріотизмі, художниця поєднує високий професіоналізм з активною громадською позицією. З першого маршу “мільйонів”, що рушив від пам’ятника Тарасу Шевченку до Європейської площі 2013 року, стала сучасним художником-літописцем подій, через які пройшла вся свідома Україна. Писала картини-репортажі народних віч, робила замальовки. У Будинку профспілок, із закладеними мішками і розбитими вікнами, на прохання захисників Майдану Марина зуміла зробити виставку, що стала оберегом для змучених і змерзлих хлопців, які несли варту на Майдані. Так була створена галерея учасників Майдану з різних міст і сіл України (близько 200 портретів). Після початку війни продовжила волонтерську діяльність, малювала в госпіталях поранених добровольців, бійців АТО, загиблих героїв. Створила серію портретів воїнів, які воювали або досі несуть свій військовий обов’язок. Започаткувала проєкт “Волонтери – дітям”, в рамках якого провела серію виставок у школах Києва “Заради майбутнього України” з метою патріотичного виховання дітей. У складі високомобільної групи центру морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України декілька разів була на передовій лінії фронту, звідки привезла понад 100 портретів героїв-захисників України. Має у творчому доробку понад 50 персональних виставок. Учасниця багатьох групових всеукраїнських та міжнародних виставок. Зі своїми картинами й плакатами організувала і провела біля російського по- Матейко показав у своїх полотнах всю історію Польщі. Неодноразово замислювався, чому наша історія Грушевського, Крип’якевича, інші новітні історії не могли дати такого переконливого ілюстративного мистецького матеріалу. І коли оглядав сьогоднішню виставку, то зрозумів, що буде достойно представлений новітній розділ української історії – битви за нашу волю, свободу. Ми маємо чим проілюструвати і показати наших героїв, а також драматичні події, які відбувалися на полі бою чи на Майдані Незалежності. Марина Соченко – майстриня високої мистецької культури. Дивлячись на ці полотна, розумієш, що їй знайомі всі напрямки світового мистецтва. Вона блискучий реаліст, імпресіоніст. Є у неї те, що нагадує драматичні полотна Сальвадора Далі та Пабло Пікассо. Більшої рани нашої сучасної історії, ніж Маріуполь, важко знайти. Є й інші міста, які сильно постраждали, розбиті, зруйновані. Але саме Маріуполь став символом, це наша незагоєна рана. І Марині вдалося передати це з великою силою. Все в творчості пройшло крізь її серце. І в кожному портреті ми відчуваємо, як Марина сприймала ту чи іншу особистість. У кожній композиції ми відчуваємо, що все це існує насправді. Для багатьох Україна – це сонце, яке освітлює душу, дає тепло й життя. Так говорив про Україну мій брат Михайло Горинь, так її називав Дмитро Павличко. Такою сонячною ми бачимо Україну на картинах Марини Соченко. – Рік тому на Аскольдовій могилі відбулася знакова подія, яка, напевно, не увійде в історію, але дуже важлива в житті Марини Соченко, – пригадав голова Організації українських націоналістів Богдан Червак. – У 20-х числах лютого минулого року, перед широкомасштабним вторгненням, на Аскольдовій могилі відкрили меморіал захисникам Дебальцево. На цій події виступив генерал Валерій Залужний. Після цього отець Ігор Онишкевич завів його у військову каплицю, яку розписала Марина, і провів екскурсію, показав розписи від князя Аскольда до В’ячеслава Чорновола. Залужний уважно дивився, очевидно, саме тому, що ці розписи мають велику художню цінність. Напевно, нинішній етап через 20-30, а може, через 50-100 років вважатимуть одним із найгероїчніших у житті української нації. Мені здається, що наше покоління для нащадків буде найкращим поколінням за всю історію українського народу. Хоча, звісно, завжди будемо пишатися національно-визвольним рухом Богдана Хмельницького, ОУН, УПА. Наші герої рятують не лише Україну від рашистської чуми, а й усю Європу, світ. І першою зафіксувала цих героїв Марина Соченко. – Ми зібралися на високоморальний патріотичний захід, який подарувала нам наша подруга, членкиня Конгресу українських націоналістів Марина Соченко, – наголосив голова Конгресу українських націоналістів Степан Брацюнь. – Захоплююсь її працелюбством, творчою наснагою, колосальною енергією. Бажаю Марині Божого натхнення. – Марина Соченко вбиває москаля своїми образами, – переконаний директор Театру української традиції “Дзеркало” Володимир Петранюк. – Ці образи залишаються в серці і там більше немає місця Пушкіну чи Булгакову, немає місця москалю. Там наша розіпнута й воскресла Україна. І якщо Марина вбиває москаля духовно, то її син фізично на фронті… – Сьогодні відбуваються останні кроки для звільнення нашого народу, останні кроки для появи на європейському континенті великої української нації, – наголосив політичний діяч Олесь Шевченко. – Марина Соченко створила галерею українських героїв. Цього не зміг зробити жоден із наших художників. Пані Марина – славна мисткиня з української столиці. – Нашу зустріч з Мариною Соченко вважаю доленосною, – зізналася директорка Маріупольської філії Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури України Галина Батичко. – Сталося це в серпні минулого року. Після того, як Маріупольську філію знищили рашисти, нас прихистила наша альмаматір. Постало питання, хто ж буде з нами працювати. Керівництво Академії прийняло мудре рішення. Попросили допомогти Марину Соченко. В її особі мої студенти знайшли справжнього вчителя, адже вона професіоналка з великої літери. Вона людина, яка дуже чуйно, обережно може робити їм якісь зауваження. Після пережитого в Маріуполі діти говорили, що не можуть і не хочуть малювати. Їм сьогодні дуже боляче. Інколи вони не можуть знайти матеріалів для малювання, поспілкуватися з викладачем, багато хто перебуває за межами України. Але в особі Марини Петрівни вони знайшли того вчителя, який зробить з них ті діаманти, що пізніше прославлять Україну. Роботи Марини Соченко варто показувати не лише в Україні, а й за її межами. Саме так ми зможемо пропагувати Україну, а європейці дізнаються, що у нас відбувається насправді. – Свого часу Марина Соченко принесла в нашу хату велику радість, – пригадала шістдесятниця Маргарита Довгань. – Колись мій чоловік Борис Довгань виступав у Музеї шістдесятництва. Марина його намалювала і подарувала чоловіку цей малюнок. Я була вражена, наскільки правдиво мисткиня створила в такому експромтному середовищі цей портрет. Низько їй вклоняюся за серію портретів наших бійців-фронтовиків. Вражена природним гуманізмом, з яким Марина підходить до своєї творчості. Її мистецтво благородне і високе. – Всі ми переживаємо одне й те саме, – зазначила маріупольська поетеса Оксана Стоміна. – Мої відчуття 2014 року, коли я ще не була біженкою, схожі на сьогоднішні переживання. Людина будує місто навколо себе. У Маріуполі я збирала біля себе найкращих людей, організовувала якісь заходи. І раптом все це зруйнувалося. Багатьох з моїх друзів вже немає в живих, і це страшно. Я довго перебувала за кордоном, але саме в Україні відчула, що знову повернулася до життя. Хочу подякувати Марині. Дуже важливо фіксувати те, що відбувається навколо нас. І вона фіксує нашу історію. Актор В’ячеслав Довженко розповів про те, як протягом тридцяти років створював Музей маріупольської старовини. Цей музей знищено, як і багато інших пам’яток Маріуполя. Також згадав про жахіття, які йому довелося пережити разом зі своєю старенькою мамою в перші тижні рашистської окупації. – Коли мені було 18 років, батько відвів мене на навчання до Віктора Зарецького, – пригадала Марина Соченко. – Приблизно через рік знайомства ми подружилися. Саме від нього я дізналася про Аллу Горську. Протягом восьми років я до нього приїздила, показувала свої роботи. Ще на початку 80-х він мені сказав: “Хочеш бути потрібною, працюй на Україну”. Вже тоді замислилася, що я українка. Пані Марина провела для гостей екскурсію виставкою своїх робіт. А хор “Гомін” виконав найкращі пісні зі свого репертуару. У публікації використані маC теріали Музею шістдесятництва

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин