16 Добрі новини · “Не відпускала мене Крушельницька із Брешії, не відпускає і дотепер, в Україні”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
18.02.2023. Вишиванка й кімоно
Слово Просвіти, №08 за 2023 рік
Галина ДАЦЮК, журналістка
Спочатку про сумніви. Колись у радіоінтерв’ю учасниця російсько-української війни Андріана Сусак, яка тепер лікується від важкого поранення в госпіталі, розповіла мені, що коли вони з чоловіком вирішили офіційно одружитися, то не могли вибрати для цього “нейтральну” дату. Бо кожен день спотикався об болючу втрату побратимів чи був пов’язаний із важкими боями на сході ізнову ж таки з втратами... Не знаю, як ви реагуєте на подібні дні, але я емоційно не вимикаюсь. І тому, коли побратим письменник Олександр Балабко запросив взяти участь у презентації книжки “Кімоно для Баттерфляй”, присвяченої Соломії Крушельницькій, я одразу ввімкнула “ліхтарик”: 18.02 – День пам’яті Героїв Небесної Сотні. Чи на часі захід? А зранку ще й “дощик капає дрібненько” – сльози весни, сумління підгризає... Проте, коли о 14.00 велика зала Національної бібліотеки імені Ярослава Мудрого вщерть наповнилася доброю сотнею люду, подумки пожурила себе: як можна сумніватися в тому, що презентація потрібна саме сьогодні? Що ця зворушлива чота шанувальників талантів Соломії Крушельницької, Олександра Балабка і Світлани Мирводи, чекає на зустріч з ними, як на весну! І поки сцена за сценою (а їх за сценарієм сім) тривала літературно-театрально-пісенна оповідь про дивовижне життя і творчість великої Соломії, мої сумніви забрала до краплинки Дніпрова вода. Думаю, що на межі сумнівів і радості жила й співала велика Соломія. У променях світового тріумфу Мадам Баттерфляй линула подумки на далеку батьківщину.
Олександр Балабко, автор книжки “Кімоно для Баттерфляй”
Не раз запитувала себе, чи щаслива, чи по правді живе. Крізь п’ятихвилинні овації блискучої слави вчувала шелест дощу з рідної Білої на Тернопіллі. Однак і Італію вважала своєю другою батьківщиною. Мозаїка японського кімоно зрадженої Чіо-Чіосан нагадувала Меї взори борщівської сорочки і вона печально зізнавалась: “Я співала скрізь по світах, на великих сценах, різними мовами… Але ніколи – рідною…” Проте Крушельницька знову і знову виходила до публіки на сцени “Опера Граньє”, “Сан Карло”, “Гранд Опера”, “Ла Скала”, розуміючи, що її сопрано – це голос української душі. І вона співатиме для цієї публіки, скільки зможе! Вона віддасть себе сцені з думкою про Україну. Гаситиме в собі палкі почуття. Не відповість взаємністю безмежно закоханому у неї Йосипу Білинському з сусіднього села. Лише раз вони зустрінуться за межами батьківщини… Коли розпочнеться Перша світова, Йосип приїде до рідної Козівки вклонитися могилі батька. Там, у Галичині, познайомиться з майбутніми січовими стрільцями, які були впевнені, що велика війна не за горами, і після неї Україна, нарешті, здобуде самостійність. Повернувшись до Каїра, Білинський просить у хедива відставки, продає свій маєток, кошти переказує до швейцарських банків і переїжджає до Відня. Разом із однодумцями Йосип заходився забезпечувати українські полки медикаментами та провіантом, вносить великі кошти. Зв’язків із Соломією не припиняє (вона з чоловіком Чезаре у Віареджо, переймається комітетом бідних родин, чоловіки яких у війську), у листах повідомляє її про утвердження українства і про появу талановитої творчої молоді, що йде в бій, озброєна піснею… Від тієї війни минуло 100 років, і українські поети та композитори уже в наче удержавленій Україні знову стали писати про війну. У Олександра Балабка і композитора Леоніда Нечипорука після анексії рашистами Криму і захоплення Донбасу народилася пісня, яку виконує Світлана Мирвода, де є такий приспів: “Ой війна, війна, війна… вІйнонька, війнОнька… Як від дешевого вина болить голівОнька”…
Війна триває, проте Україна співає. Бо пісня – це невід’ємна частина світу, що зветься Україною. Рідних пісень було багато у репертуарі, у душі й серці, незрівнянної Баттерфляй у вишиванці, Соломії Крушельницької. Сто “Метеликів” Соломії пролетіли над трьома континентами за участі історичних подій і постатей! Магічний політ Метелика “родом з України” триває сьогодні. І, як зауважив, завершуючи роман (блискуче виданий у ВД “Букрек”, директорка Дарина Максимець) автор Олександр Балабко: “Не відпускала мене Крушельницька із Брешії, не відпускає і дотепер, в Україні”. ...Дві години дійства закінчилися щирими і вдячними оплесками! Bravo лунали після кожної української пісні з репертуару Крушельницької, які виконала Світлана Мирвода, справді народна артистка і справді неповторна! Словом, Соломія і справді не відпускає. Дякую Національній бібліотеці імені Ярослава Мудрого, що в умовах війни тримає Українське Слово, і особисто Тетяні Скирді. Дякую, дорогий друже Олександре, за твій мудрий талант, за щиру любов до тих, про кого пишеш. За впевненість, яка розвіює сумніви і додає снаги багатьом-багатьом людям. Як у цей незабутній день. Будь! Бо твої книжки і твої пісні завше на часі.
Сцена з презентації. Роль Соломії виконує народна артистка України Світлана Мирвода (ліворуч)
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
